ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2007 р. | № 29/292пд |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | К.В.Грейц –головуючого, С.В.Бакуліної, О.І.Глос, |
розглянувши касаційну скаргу | ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька |
на постанову | від 18.12.2006 |
Донецького апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Донецької області № 29/292пд |
за позовом | ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька |
до | -ТОВ “Фенікс ЛТД” -ТОВ “Лівадія Імпекс” |
про | визнання угоди недійсною |
за участю представників: - позивача | Липатова О.В. |
- відповідачів | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.11.2006 у справі № 29/292пд (суддя Гаврищук Т.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Величко Н.Л., суддів Алеєвої І.В., М’ясищева А.М.), в задоволених позовних вимог ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька (з врахуванням їх уточнення) до ТОВ “Фенікс ЛТД” та ТОВ “Лівадія Імпекс” про визнання недійсною угоди від 24.10.2003, укладеної між ними на підставі податкової накладної від 24.10.2003 № 24105, видаткової накладної від 24.10.2003 № 935, та стягнення з відповідачів в доход держави грошових коштів в розмірі 8100 грн. відмовлено.
Рішення та постанова у справі мотивовані недоведеністю позивачем факту укладення відповідачами спірної угоди з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, чинний Цивільний кодекс України не містить публічно–правових наслідків, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР.
ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька з рішенням та постановою у справі суду не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на незастосування судами норми ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, яка підлягала застосуванню до спірної угоди, укладеної з метою переведення безготівкових коштів за фіктивними операціями в готівку, що підтверджується вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005 та висновком спеціаліста від 07.08.2006 № 61, безпідставно не прийнятими до уваги судами попередніх інстанцій.
Представники відповідачів своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до податкової накладної від 24.10.2003 № 24105, видаткової накладної від 24.10.2003 № 935, рахунку від 23.10.2003 № 935 ТОВ “Фенікс ЛТД” передало ТОВ “Лівадія Імпекс” дизельне паливо у кількості 5000 літрів на суму 8100 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1350 грн.
Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій встановлено, що згідно з вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005, який набрав чинності, громадяни Євстратов М.В. та Попович Р.В. визнані винними у скоєні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України. Як вбачається з вказаного вироку Євстратов М.В. із корисливих спонукань, маючи намір на заняття фіктивним підприємництвом, діючи узгоджено і по попередній змові з іншими членами організованої злочинної групи, створив Товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД”, директором якого став Попович Р.В., підприємство цими особами використовувалось з метою заняття незаконною діяльністю, зокрема, переведення безготівкових грошових коштів в готівку, оскільки особи, які зареєстрували статут ТОВ “Фенікс ЛТД”, наміру здійснювати його статутну діяльність не мали.
В підтвердження наявності у відповідачів умислу на укладення угоди з метою, завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства, позивач посилався також на висновок спеціаліста Науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Донецькій області від 07.08.2006 № 61, яким встановлено що ТОВ “Лівадія Імпекс” в результаті завищення валових витрат на суму затрат по отриманню ТМЦ від ТОВ “Фенікс ЛТД” занижений податок на прибуток на суму 2000 грн., що є порушенням вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств“, та завищений податковий кредит по ПДВ на суму 1350 грн., що є порушенням вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, отже, сума шкоди, завданої державному бюджету, становить 3350 грн.
Враховуючи вищевикладене, ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька вважає, що при укладенні угоди від 24.10.2003 контрагенти діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, отже, така угода має бути визнана недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), який діяв на дату укладання та виконання спірної угоди, з застосуванням правових наслідків, передбачених цією нормою.
Розглядаючи даний спір і відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувались приписами ст. ст. 22, 33 –35, 43, 49, 75, 82-85, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився той факт, що в з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, і, приймаючи судові акти у справі, суди попередніх інстанцій не врахували наступне.
Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість справ господарським судам.
Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Отже, у контексті зазначених норм Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
За змістом пункту 11 частини 1 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.
Таким чином, державні податкові інспекції в районах у містах є суб’єктами владних повноважень, які у відповідності із підпунктом 4 пункту 1 статті 17 Кодексу Адміністративного судочинства України мають право звертатись з адміністративними позовами у випадках, встановлених законом.
Аналіз суб’єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а в розумінні пункту 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька є суб’єктом владних повноважень.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
На порушення цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу та переглянули рішення суду у даній справі, керуючись положеннями Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи у невірно обраній процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг прав і обов’язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.
У відповідності із частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального Кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи наведене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню до господарського суду першої інстанції для її розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2006 у справі № 29/292пд господарського суду Донецької області та рішення від 15.11.2006 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Касаційну скаргу ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька задовольнити частково.
Головуючий К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос