ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2007 р. | № 22/455-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: | Ходаківська І.П. |
судді | Данилова Т.Б., Савенко Г.В. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” |
у справі | господарського суду Дніпропетровської області |
на рішення | господарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року |
за позовом | відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” |
до | 1) державного підприємства “Придніпровська залізниця” 2) державного підприємства “Ровенькиантрацит” |
про | стягнення коштів |
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2006 року, відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до суду з позовом про стягнення з належного відповідача вартість майнової шкоди у розмірі 4422,07 грн., яку йому було завдано у результаті неналежного виконання договору постачання № 217у/08 від 03.01.2006 року, а саме недостачі поставленого йому за вказаним договором майна (Антрацит АМ).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року (суддя Пуппо Л.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на пропуск скороченого 6 –місячного строку позовної давності до перевізника державного підприємства “Придніпровська залізниця” та відсутності підстав для стягнення з вантажовідправника державного підприємства “Ровенькиантрацит” суми позову.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не переглядалося.
У касаційній скарзі позивач посилається на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неправильну правову оцінку обрахування строку позовної давності до перевізника і просить рішення суду скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.
Як встановлено судом попередньої інстанції, а це підтверджується наявними у справі матеріалами, на виконання умов договору поставки № 217у/08, укладеного 03 січня 2006 року між відкритим акціонерним товариством „Нікопольський завод феросплавів" та державним підприємством “Ровенькиантрацит”, останнім на адресу позивача по залізничним накладним № 52670431, № 52670510, № 52670380, № 52661286, № 52661326 було відвантажено вугілля.
Видача вантажу вантажоодержувачу здійснювалась залізницею відповідно до статті 52 Статуту залізниць України з перевіркою ваги вантажу, при цьому виявлена недостача, що підтверджується комерційними актами БН 743588/4 від 09.01.2006 року, БН 743593/9 від 13.01.2006 року, БН 743587/3 від 08.01.2006 року, БН 743585/1 від 07.01.2006 року, БН 743586/2 від 07.01.2006 року.
Відповідно до комерційних актів вантаж прибув у справному вагоні, на поверхні вантажу мають місце заглиблення над люками вагонів, що свідчить про незбереження вантажу під час перевезення, за що відповідальність повинна нести залізниця.
Частиною 2 статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Відмовляючи у задоволенні позову до державного підприємства "Придніпровська залізниця", суд послався на статтю 136 Статуту залізниць України, відповідно до якої позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову, а саме –дати складання комерційних актів.
Звертаючись до суду з даним позовом, відкрите акціонерне товариство „Нікопольський завод феросплавів" цей строк пропустило.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, господарський суд Дніпропетровської області правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до державного підприємства "Придніпровська залізниця”, і підстав для скасування судового рішення у цій частині судова колегія не вбачає.
Є також правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позову до державного підприємства “Ровенькиантрацит” оскільки відповідно до пункту 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрат, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. Відповідно до матеріалів справи недостача продукції документально підтверджена комерційними актами БН 743588/4 від 09.01.2006 року, БН 743593/9 від 13.01.2006 року, БН 743587/3 від 08.01.2006 року, БН 743585/1 від 07.01.2006 року, БН 743586/2 від 07.01.2006 року, згідно яких зафіксовані ознаки незбережного перевезення у виді заглиблень на поверхні вантажу. Дані факти свідчать про очевидні ознаки порушення поверхні вантажу є наслідком втрати вантажу на шляху слідування, а тому відповідальність за недостачу вантажу несе державне підприємство “Придніпровська залізниця”.
За таких обставин та враховуючи, що господарським судом досліджені всі наявні у справі матеріали, їм дана належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для скасування постановленого судом рішення з наведених у касаційній скарзі мотивів.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року залишити без змін.
Головуючий І. Ходаківська
Судді Т. Данилова
Г. Савенко