У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

  захисника                          ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в місті Києві 7 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2009 року.

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2008 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Петропавловська-Борщагівка Києво -Святошинського р-ну  Київської області,  жителя     м. Вишневе  Київської  області, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки відповідно до п.п. 2, 4 ст.76 КК України.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2009 року зазначений вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання за  ч. 2 ст. 307 КК України скасовано та призначено покарання із застосуванням   ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15 травня 2008 року о 22 годині 30 хвилин біля станції метро “Кловська”  у м. Києві  за 600 гривень незаконно придбав у невстановленої слідством особи з метою збуту 10 таблеток особливо небезпечної психотропної речовини МДМА (3,4 метилендіоксиметамфетамін), які незаконно зберігав при собі та 16 травня 2008 року незаконно збув ОСОБА_2

Крім того, 16 травня 2008 року ОСОБА_1.  повторно незаконно придбав і зберігав при собі з метою збуту 10 таблеток аналогічної психотропної речовини, що того ж дня було виявлено та вилучено працівниками міліції.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду скасувати  та залишити в силі вирок місцевого суду, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі.  Вважає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи ст. 69 КК України, послався на позитивні характеристики ОСОБА_1, працевлаштування, одруження та  інше, допустив у той же час суперечність, зробивши висновок  про стійку антисоціальну спрямованість останнього,  а також безпідставно призначив  йому додаткове покарання  у виді конфіскації майна, оскільки в апеляції оскаржувалося  лише покарання в   частині позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_1, яка підтримала касаційну скаргу, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винності  ОСОБА_1  у вчиненні ним злочинних дій, за які його засуджено, правильність кваліфікації його дій грунтуються на досліджених та перевірених у судовому засіданні доказах, що в касаційній скарзі не оспорюється.

Посилання захисника ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції необгрунтовано вказав на стійку антисоціальну спрямованість ОСОБА_1 безпідставні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що останній раніше, до вчинення зазначених вище злочинних дій, незаконно придбав, перевозив та зберігав наркотичні засоби без мети збуту і відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року  на підставі ч. 4 ст. 309 КК України був звільнений від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч.1 ст.  309 КК України.

Доводи скарги захисника про те, що апеляційний суд при постановленні нового вироку, застосовуючи ст. 69 КК України, безпідставно, незважаючи на те, що апелянт оскаржував лише покарання в частині позбавлення волі, призначив ОСОБА_1  додаткове покарання  у виді конфіскації майна спростовані змістом апеляційного подання, в якому ставилося питання про призначення і додаткового покарання  у виді конфіскації майна. Крім того, ч. 2 ст. 69 КК України не зобов”язує суд, у  разі призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті КК України, не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті  КК України як обов”язкове.

 На думку колегії суддів, апеляційний суд з урахуванням обставин справи обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання та дійшов вірного висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі, визнавши, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. ст. 75 і 76 КК України.

Як убачається  з матеріалів справи, апеляційний суд, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, навів доводи прийнятого рішення, послався на обставини, що пом'якшують покарання, в тому числі  й ті,  на які є посилання у касаційній  скарзі,  зокрема, працевлаштування ОСОБА_1, щире каяття у вчиненому, проходження курсу лікування від наркозалежності  та інші і обгрунтовано застосував  ст. 69 КК України,  призначивши йому більш м'яке покарання, ніж те, що  передбачено санкцією ч. 2 ст. 307 КК України. 

        З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що доводи захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та даних про особу ОСОБА_1 і що апеляційний суд не врахував обставини, що пом'якшують покарання  безпідставні. З огляду на долучену до касаційної скарги довідку про вагітність дружини  ОСОБА_1  колегія суддів  не  вбачає підстав для пом'якшення призначеного  апеляційним судом йому покарання та вважає,  що воно відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним,  достатнім і таким, що буде сприяти його виправленню та попередженню нових злочинів.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду            м. Києва від 15 січня 2009 року  щодо нього  - без зміни.

С У Д Д І:

 Вус С.М.                                 Прокопенко О.Б.              Ковтюк Є.І.