Справа № 428/6996/15-ц

Провадження №2/428/2153/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі :

головуючого судді Скочій Г.Д.,

при секретарі Волковій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» в особі Стахановського району електричних мереж про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що, будучи працівником Стахановського РЕМ, він знаходився у черговій відпустці з 28.04.2014 року по 14.05.2014 року. Під час відпуски, з 11.05.2014 року він пішов служити добровольцем у військову частину В 0624 та знаходився на військової службі до 17.07.2015р. Протягом 10-14 травня 2014 року по телефону він повідомляв Стахановський РЕМ, що він мобілізований у ВСУ і з відпустки не повернеться. Зарахування його у ВСУ відбувалось безпосередньо у в/ч, а не через військкомати в Стаханові або Луганську, які не мобілізовували добровольців. По військкомату наказом він був оформлений 18.08.2014 року. Незважаючи на те, що він знаходився на військової службі та не підлягав звільненню відповідно до Закону України від 27.03.2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення проведення мобілізації» відповідач звільнив його з роботи і лише 22.06.2015 року він отримав наказ №57к-02/5с від 26.06.2014 року про його звільнення за прогули. Вважає, що відповідач порушив вимоги трудового законодавства, т.я. він не був запрошений на засідання профкому, з нього не було взято пояснювальної записки, та не було ознайомлено з наказом про звільнення в триденний строк, а його повідомлення по телефону, що він служить в ВСУ було проігноровано.

На його думку, довідка військової частини № 0624/126 від 01.06.2014 року, що він з 11.05.2014року перебував на військових зборах та запис у військовому квітку, про те що він отримав зброю 11.05.2014 року є підтвердженням того, що він знаходився на військової службі та відповідно до ст.119 КЗпП України за ним протягом одного року зберігається місце роботи та середній заробіток. Вважає, що пропустив строк звернення до суду з поважної причини, оскільки офіційно був звільнений з військової служби 17.07.2015 року, та просить поновити строк звернення до суду, поновити його на посаді сторожа Стахановського РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 14.05.2014 року по 10.08.2015 року та моральну шкоду в сумі 2000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, та пояснив що позивач без належного повідомлення роботодавця не вийшов з відпустки і не приступив до роботи 15 травня 2014 року, що належним чином зафіксовано доповідною запискою та актом про відсутність на робочому місці від 16.05.2014 року. Відповідачем приймалися заходи, спрямовані на встановлення причини невиходу позивача на роботу і його відсутності, але доказів поважної причини відсутності позивача на роботі на встановлено. Позивач був звільнений з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважної причини, з дотриманням вимог законодавства. Вважає, що довідка № 0624/126 за підписом командира частини, на яку позивач посилається і яка видана лише 01.06.2014 року не може бути належним доказом, оскільки вона не містить посилання на належний наказ по військовій частині, згідно якого позивач був зарахований до особового складу в/ч В0624, або залучений до проходження навчальних зборів, а відомості щодо мобілізації позивача з 11.05.2014 року по 18.08.2014 року в військкоматах відсутні взагалі. Також не є належним доказом і посилання позивача на відмітку у військовому квітку, про те, що йому 11.05.2014 року було видано автомат АКС-74 №2276176, так як в зазначеній відмітці відсутнє посилання на номер та дату відповідного наказу командира військової частини про закріплення за військовослужбовцем персональної зброї.

Зарахування позивача до особового складу в/ч В0624 слід рахувати з 18.08.2014 року, що підтверджується відміткою у військовому квітку, та вважається, що він офіційно і фактично був призваний по мобілізації та зарахований до особового складу в/ч В0624, саме з 18.08.2014 року. На думку представника відповідача, звільнення з роботи ОСОБА_1 за прогули без поважної причини є правомірним, звільнення за прогули було здійснено з вини позивача, т.я він ігнорував правила внутрішнього розпорядку та вимоги трудового законодавства. Також просить відмовити у стягненні позивачу моральної шкоди, оскільки ним не доведено, що моральна шкода була йому спричинена.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В суді встановлено:

Згідно наказу № 48к-01 від 21 вересня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Стахановський РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання з 23.09.2013 року на посаду електромонтера з експлуатації електролічильників, а з 01.04.2014 року переведений на посаду сторожа господарського обслуговування.

Відповідно до наказу про надання відпустки ОСОБА_1 надано щорічну відпустку на 14 календарних днів з 28 квітня 2014року по 14 травня 2014 рік включно.

Наказом №57 к-02/5С від 26.06.2014 року ОСОБА_1 - сторожа господарського обслуговування, було звільнено з 14 травня 2014 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині поновлення позивача на попереднє місце роботи суд виходить з наступного:

1 квітня 2014 року вступив в силу Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації", який доповнено частинами другою та третьою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Також внесено зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що працівникам, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

В Законі України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації та гарантії громадянам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації", зазначено, що гарантії соціального захисту призваних на військову службу під час мобілізації, зокрема, по збереженню місця роботи, посади та середнього заробітку, вступають в законну силу з початком мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 11.05. 2014 року він перебував на військових зборах, на підтвердження цього надав довідку військової частини Польова пошта В0624 від №0624/126 від 01.06.2014 року, та копію військового квітку, в якому зазначено, що він отримав зброю АКС № 2276176, яка видана 11.05.2014 року в/ч ПП В0624 (а.с.10,12).

Оцінюючи надані позивачем докази суд вважає їх належними та допустимими, оскільки вони мають підпис посадової особи та печатку, відомостей, що довідка військової частини Польова пошта В0624 від №0624/126 від 01.06.2014 року одержана з порушенням порядку, встановленого законом суду не надано.

Відповідно до довідки №662 від 07.04.2015року, виданої Сватівським районним військовим комісаріатом ОСОБА_1 призваний по мобілізації у в/ч пп 0624 з 18 серпня 2014 року.

На підставі наказу № 124 від 17.07.2015року командира військової частини - польова пошта В2950 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас з 17 липня 2015 року.

Відсутність працівника на роботі з поважних причин не може вважатися прогулом, а отже і підставою для розірвання трудового договору. Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які слід вважати поважними. У кожному окремому випадку їх наявність або відсутність визначає роботодавець. У разі виникнення спору про звільнення оцінку причин як поважних здійснює суд, розглядаючи цей спір. Судова практика визнає поважними причинами хворобу працівника, навіть якщо в нього немає листка непрацездатності; запізнення на роботу через аварії чи затори на дорогах; надання допомоги особам, які постраждали від нещасних випадків, тощо.

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі з 11.04.2015 року на думку суду, підтверджені доказами, які суд визнає належними та допустимими, які підтверджують, що він служив добровольцем в військової частині В 0624, а причину відсутності поважною.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Але в порушення вимог цієї статті позивач був звільнений 14 травня 2014 року, тобто в останній день відпустки. За таких обставин, суд вважає, що наказ №57 к-02/5С від 26.06.2014 про звільнення позивача за п.4ст.40КЗпП України за прогул без поважних причин є незаконним.

Копію наказу про звільнення позивач отримав 22.06.2015 року, до суду звернувся 05.08.2015року, та враховуючи що остаточно ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 17.07.2015 року, суд вважає за можливе поновити строк звернення до суду, так як причина пропуску строку є поважною.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки, наданої відповідачем, заробітна плата позивача перед звільненням, а саме перед відпусткою, складала, відповідно, у лютому місяці 2014 року 2 031,30 грн., у березні 2014 року - 2 257 грн. 00 коп. Таким чином, середний розмір заробітної плати складає 2144,15 грн. За таких обставин, одноденний заробіток позивача складає 97 грн. 46 коп. (2144,15 : 22 день (кількість робочих днів).

Відповідно до довідки від 06.10.2015 року № 04/90 ОСОБА_1 з 11 серпня 2015 року працює в Сєвєродонецькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної допомоги.

Станом на 11 серпня 2015 року вимушений прогул позивача склав 322 робочих днів. Виходячи із вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, середній заробіток Позивача за час вимушеного прогулу складає 31 284,66гон. (97.46грн. х 322 дні = 31 284,66грн.), які підлягають стягненню із відповідача на його користь.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що позивача було звільнено без законних підстав, але позивачем не надано будь яких доказів про спричинення йому моральної шкоди та понесення немайнових втрат. Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 добровільно пішов на службу, в подальшому був зарахований до ВСУ, та звільнений зі служби 17.07.2015 року, але адміністрацію ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» в особі Стахановського РЕМ не повідомив, при тому, що ТОВ «ЛЄО» не обмежено лише Стахановським РЕМ, і що структурні підрозділи знаходяться в кожному районі Луганської області та підтримують зв'язок з апаратом управління, та позивачу про це достеменно відомо. В суді також встановлено, що відповідачем приймались заходи про встановлення місця знаходження ОСОБА_1, та не було ніяких відомостей про причини відсутності його на роботі.

Крім того, відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з Відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 312,85грн.

При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, допускає негайне виконання рішення в частині щодо поновлення позивача на посаді сторожа господарського обслуговування Стахановського РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212 -215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

ОСОБА_1 поновити строк звернення до суду.

ОСОБА_1 поновити на посаді сторожа господарського обслуговування Стаханівського району електричних мереж Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» з 14.05.2014 р..

Стягнути з ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» в особі Стаханівського РЕМ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.05.2014 р. по 10.08.2015 р. в сумі 31 284, 66 (тридцять одну тисячу двісті вісімдесят чотири) 66 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах платежу за один місяць у сумі середнього заробітку в розмірі 2 144,15(дві тисячі сто сорок чотири) 15 грн. підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» в особі Стаханівського РЕМ судовий збір у розмірі 312, 85 грн.

У задоволенні інших заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г. Д. Скочій