Справа № 559/848/15-ц

2/559/468/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2015 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Федорова Л.П.

при секретарі Федорук О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні в м.Дубно цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4

про визнання нерухомого майна осбистою приватною власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: реєстраційна служба Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області про визнання особистою власністю нерухомого майна набутого в період фактичного припинення шлюбних відносин та скасування реєстрації на ім"я відповідача

ВСТАНОВИВ:

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 8.08.1987 року.

5.03.2001 року позивачка була зареєстрована як суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію за №126. На підставі договору купівлі- продажу від 31.07.2003 року та договору купівлі-продажу від 12.10.2004 року, позивачкою, як підприємцем для використання у підприємницькій діяльності, було куплена частина приміщення магазину №8 ТЗКП "Вікторія " площею 27.2 кв.м, що становить 4/100 частки магазину за адресою АДРЕСА_1 та частину 2/100 приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по адресі АДРЕСА_1.

18.10.2004 року було проведено державну реєстрацію права власності на 6/100 частини приміщення по адресі АДРЕСА_1. Вона дане приміщення використовує у підприємницькій діяльності. Приміщення здано в оренду ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Вартість майна становить 64127,58 грн.

В рішенні від 2.10.2013 року №6-79 зазначено, що майно фізичної особи- підприємця яке придбане та викорристовується у його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст.57 СК України, а не як об"єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.60,61 СК України. В ст.59 СК України зазначено, що той з подружжя який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім"ї, насамперед дітей. Одним з видів розпорядження власністю є право власника використовувати майно для здійснення підприємницької діяльності. Вважає, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане і використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст.57 СК України, а не як об"єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.60, 61 СК України.

18 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_5 подав зустрічний позов про визнання особистою власністю 6/100 частини приміщення. В обгрунтування зустрічної позовної заяви посилається на те, що приміщення по АДРЕСА_1 були придбані ним за його особисті кошти в період припинення шлюбних відносин. З 14.03.2003 року по 15.03.2005 року він працював у Управлінні УМВС України Волинської області і проживав на квартирі в АДРЕСА_2. Більше 2 років проживав в смт.Демидівка (з 24.03.2000 року по 25.09.2002 року). З 17.10.2002 року проживав у м.Рівне. З 1998 року їх сім"я носила формальний характер. Заробітну плату він відкладав і вкладав у автомобільний бізнес, з чого отримував доходи. Частину коштів витрачав на особисті потреби, а частину на бізнес. Він у 2003 році дізнався, що продається частина приміщення магазину - гастроном в АДРЕСА_1. Але він, будучи державним службовцем, не міг займатися бізнесом. Він запропонував відповідачці ОСОБА_3 зареєструвати на себе приміщення магазину. 31.07.2003 року ним було придбано 27.2 кв.м магазину по АДРЕСА_1 за 8002 грн. 12.10.2004 року було придбано ще 16.7 кв.м магазину за 10507 грн. Всі кошти за приміщення сплачував він, сплачував і послуги нотаріуса.

Він проводив ремонт приміщення, купував будівельні матеріали, наймав майстрів, виготовляв технічну документацію. До придбаного приміщення добудував ганок, зробив сходи. В грудні 2004 року він зробив ремонт приміщення і туди вселився банк "Фінанси та Кредит ". У грудні 2004 року був заключений договір оренди за його усним погодженням.

Відповідачка ОСОБА_3 участі у придбані майна не брала. Враховуючи те, що він придбав приміщення за власні кошти, майно не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя. Відповідачка в період 2003-2004 року ніде не працювала, доходів ніяких не мала, не займалася домашнім господарством.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, зустрічний позов не визнали, дали пояснення згідно поданої позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник позовні вимоги не визнали, зустрічну позовну заяву підтримали. Дали пояснення згідно поданої позовної заяви.

Суд, заслухавши поясненя сторін та ознайомившись з матеріалами справи, прийшов до слідуючого.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 серпня 1987 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.10).

Шлюб між стронами було розірвано 01.04.2015 року, що підтверджується рішенням Дубенського міськрайонного суду (а.с.43).

З рішення № 179 від 5.03.2001 року виконавчого комітету Дубенської міської ради встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як суб"єкт підприємницької діяльності (а.с.7-8).

З договору купівлі-продажу від 31.07.2003 року встановлено, що ОСОБА_3 придбала у ТЗКП "Вікторія" приміщення магазину площею 27.2 кв.м в АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

З договору від 12.10.2004 року купівлі-продажу встановлено, що ОСОБА_3 придбала у Дубенській міській Раді приміщення магазину №8 "ІНФОРМАЦІЯ_1" 2/100 приміщення по АДРЕСА_1 (а.с.13).

За змістом ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачка в обгрунтування позову посилається на те, що в рішенні Верховного Суду України №6-79 від 2.10.2013 року зазначено, що майно фізичної особи- підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст.57 Сімейного Кодексу України, а не як об"єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.60,61 СК України.

В Постанові Верховного Суду України №6-21 цс/15 від 11.03.2015 року зазначено, що майно фізичної особи-підприємця може бути об"єктом спільної сумісної власності подружжя й предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В ст.61 СК України зазначено, що об"єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування, розпорядженя майном, що належть їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленністю між ними.

Одним з видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків встановлених законом (ст.320 ЦК України ).

Суд вважає, що факт придбання спірного майна для використання позивачкою у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна особистою приватною власністю.

Відповідач ОСОБА_5 звернувся з зустрічним позовом про визнання його особистою власністю 6/100 частини приміщення, яке він придбав у період припинення шлюбних відносин, відповідно до ст.57 СК України.

Суд вважає, що відповідачем не надано доказів того, що він приміщення магазину по АДРЕСА_1 придбав в період окремого проживання.

В ст.104 та ст.105 СК України зазначені підстави припинення шлюбу.

Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непоновлення шлюбних відносин, не є розлученням. Тому, за таких умов, шлюб продовжуватиме породжувати сімейні відносни, крім випадків постановлення судом рішення про встановлення режиму окремого проживання подружжя, що зазначено в ст. 119 та ст.120 СК України.

Судом встановлено, що шлюб між стронами було розіріано лише 01.04.2015 року.(а.с.64).

З рішення від 01.04.2015 року Дубенського міськрайонного суду про розірвання шлюбу встановлено, що від спільного подружнього життя у сторін 21.12.2008 року народився син ОСОБА_6 .(а.с.64).

Крім того, відповідач посилається на те, що спірне приміщення ним було придбано за власні кошти. Доказів того, що майно було придбано ОСОБА_5 за власні кошти відповідачем не надано.

Свідок ОСОБА_7 дала пояснення, що вона працювала завідуючою магазину. Хто проводив оплату за приміщення її не цікавило.

Свідок ОСОБА_8 дала пояснення, що їй телефонував ОСОБА_9 та повідомив, що ОСОБА_5 хоче придбати приміщення. ОСОБА_5 вибрав два приміщення. Договір оренди підписувала дружина ОСОБА_3, з нею був ОСОБА_5 Орендної плати їм не сплачували.

Свідок ОСОБА_10 дав пояснення, що у 2003-2004 роках він виготовляв для ОСОБА_5 решітки на примішення. З ним домовлявся ОСОБА_5, гроші також платив він. ОСОБА_5 говорив, що купив квартиру, хоче відкрити банк.

Свідок ОСОБА_11 дав пояснення, що він займався проведенням електропроводки. За роботу з ним розраховувася ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_12 дав пояснення, що він займався бізнесом - завозив автомобілі з-за кордону за кошти ОСОБА_5 ОСОБА_5 мав доходи від бізнесу, купував приміщення. Всі кошти віддавав ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_13 дав пояснення, що він працюваав на ремонті приміщення. ОСОБА_5 давав кошти, всі питання по ремонту вирішував з ОСОБА_5 Знає, що рішення придбати дане приміщення було їх загальне.

Свідок ОСОБА_14 дав пояснення, що він працював на ремонті приміщення, оплачував роботи ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_15 дав пояснення, що він з 1970 року займається вирощуванням полуниць. Кошти від продажу полуниць давав дочці ОСОБА_3 В 2001 році він дав 10 000 грн., у 2002 році - 12 000 грн., у 2013 році - 8 000 грн.

Суд вважає, що сторони не довели, що спірне майно належить їм на праві особистої власності і вваажає, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Керуючись: ст.10, 60, 214 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, та зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа реєстраційна служба Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області про визнання особистою власністю об"єкта нерухомого майна набутого у період фактичного припинення шлюбних відносин та скасування реєстації - відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Ріненської області протягом 10 днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляцію протягом 10 днів з дня отримання копії судового рішення.

Суддя: