Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
01.06.2009 Справа № 2-а-210/09/2770
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучерука О.В.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Іщенко Г.М.
секретар судового засідання Петрашова Ю.Б.
за участю представників сторін:
представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, довіреність № 36 від 13.01.2009 року;
представник відповідача Відділення кримінальної міліції у справах дітей Ленінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі - ОСОБА_3 довіреність № 10/7200 від 01.06.2009 року;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружний адміністративний суд міста Севастополя (суддя ) від 26.03.09 по справі № 2-а-210/09/2770
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Начальника Відділення кримінальної міліції у справах дітей Ленінського районноговідділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі (вул. Леніна, 66,Севастополь,99011)
про протиправне залучення понятих при проведенні оперативно-розшукових заходів та фіксації злочину,-
ВСТАНОВИВ:
25.03.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до начальника Відділення кримінальної міліції у справах дітей Ленінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополя про визнання дій протиправними, з посиланням на статтю 55 Конституції України та частину дев'яту статті 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".
Позов мотивований тим, що 22.06.2008 року позивачем проводився оперативно-розшуковий захід "оперативна закупка", однак цей захід був здійснений з порушенням вимог, що визначені законодавством про оперативно-розшукову діяльність.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.03.2009 року у справі №2-а-210/09/2770 (суддя - Куімов М.В.) адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Відділення кримінальної міліції у справах дітей Ленінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополя про протиправне залучення понятих при проведенні оперативно-розшукових заходів та фіксації злочину - повернений позивачу, відповідно до статей 17, 108 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала мотивована тим, що відповідно до п.6 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачу, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду та згідно з п.2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає поверненню позивачу.
Посилання суду першої інстанції на п.6 частини третьої статті 108 та п.2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України суперечить одне одному, бо якщо справу належить розглядати в порядку кримінального судочинства, то суд повинен був відмовити позивачу у відкритті провадження у справі по п.1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, а не повертати позов відповідно до п.6 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, так як справа підсудна іншому адміністративному суду.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про юрисдикцію та предметну підсудність; суд не вірно дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача врегульовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до Начальника Відділення кримінальної міліції у справах дітей Ленінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі про протиправне залучення понятих при проведенні оперативно-розшукових заходів та фіксації злочину. (а.с. 2-3)
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.03.2009 року у справі №2-а-210/09/2770 позов Бурлака повернутий позивачу. (а.с.1)
Не встановивши процесуального становища позивача у кримінальному судочинстві, суд першої інстанції фактично обмежив його право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, яке гарантується Конституцією України (стаття 55).
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.
Аналіз положень статей 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, положення частини другої статті 64 не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих Конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).
Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України)»№ 6-рп/2001 від 23.05.2001 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення абзацу четвертого статті 2483 Цивільного процесуального кодексу України в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури...", якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно зі статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, згідно положень статті 3 цього Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а цей суб'єкт, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Частиною другою та третьою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.
Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач фактично оскаржує управлінські дії суб'єкта владних повноважень, вчинені поза межами кримінального судочинства, оскільки вони були скоєні до порушення відповідної кримінальної справи.
Публічно-правові спори, що пов'язані з кримінальним судочинством не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства лише у тому разі, якщо судовий порядок їх вирішення визначений кримінально-процесуальним законом.
В даному випадку позивач позбавлений можливості оскаржити дії відповідачів в порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.
Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює порядок розгляду судами скарг на постанови органів дізнання, слідчих, прокурора про порушення кримінальної справи.
Дії відповідачів неможливо оскаржити в порядку кримінального судочинства в порядку статей 234-236 Кримінально-процесуального кодексу України.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
Вимога заявника апеляційної скарги про направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, передбачені статтею 204 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу.
В даному випадку суд першої інстанції не вірно дійшов висновку, що дану справу слід розглядати в порядку кримінального судочинства. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки в даному випадку спір має ознаки спору фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його дій відповідно до п.1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийняв рішення про повернення позову.
Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, пунктом 3 частини першої статті 199, статтями 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.03.2009 року у справі №2-а-210/09/2770 задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.03.2009 року у справі №2-а-210/09/2770 скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук
Судді підпис Г.П.Ілюхіна
підпис Г.М. Іщенко
Повний текст судового рішення виготовлений 09 червня 2009 р..
З оригіналом згідно
Суддя О.В.Кучерук