Судове рішення #5076914
5020-1/018

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ


РІШЕННЯ

іменем України


"03" червня 2009 р.

справа № 5020-1/018


Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф’єва В.В.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу


за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави

                  (99014, м. Севастополь, вул. П.Корчагіна, буд. 16)

в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

          (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5)

до Приватного підприємства „Піма”

(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя,  буд. 20-А, кв.9)

про стягнення вартості користування орендованим нерухомим майном у розмірі 30473,38 грн.,

зобов’язання усунути перешкоди в праві користування вбудованим нежитловим приміщенням шляхом виселення,


за участю представників:

прокурора –не з’явився;

позивача –Сарахмана С.О., представника за довіреністю б/н від 01.06.2008;

відповідача –не з’явився.


          23.04.2009 Прокурор Гагарінського району міста Севастополя (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі – Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства „Піма” (далі –Відповідач) про стягнення вартості користування орендованим нерухомим майном у розмірі 30473,38 грн. та зобов’язання усунути перешкоди в праві користування вбудованим нежитловим приміщенням шляхом виселення на підставі абзацу 2 частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003).

          Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, на задоволенні позову наполягає.

          У судове засідання 03.06.2009 представники Прокурора та Відповідача без поважних причин не з’явились, вимоги ухвали від 24.04.2009 про порушення провадження у справі не виконали.

          Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, передбаченого статтею 59 Господарського процесуального кодексу України.

          Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представників Прокурора та Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд

ВСТАНОВИВ:


31.10.2006 Позивачем і Відповідачем укладено договір оренди №285-06 (далі за текстом –Договір) нерухомого майна –вбудованих нежитлових приміщень в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташованих за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь (далі –Об’єкт Договору), - для розміщення офісу для надання інформаційних послуг населенню на строк до 21.09.2011/а.с. 7-8/.

Факт передачі Об’єкта Договору в оренду підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 31.10.2006 /а.с.9/.

На час вирішення спору Об’єкт Договору перебуває у користуванні Відповідача, Позивачу не повернуто.

Прокурор і Позивач вважають Договір нікчемним на підставі статей 215, 220, 793 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003) через недотримання сторонами форми його укладення.

Предметом позову є вимога про застосування наслідків недійсності Договору, передбачених абзацом 2 частини першої статті 216 ЦК України, а саме: стягнення з Відповідача на користь Позивача вартості користування Об’єктом Договору у розмірі 30473,38 грн. з квітня 2007 року по 21.09.2008 та зобов’язання усунути перешкоди в праві користування цим майном шляхом виселення.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003,  далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, та Законом України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Згідно з положеннями статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

У даному випадку сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна (частини будівлі –вбудованих нежитлових приміщень).

Відповідно до статті 182 ЦК України виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно підлягають державній реєстрації.

ЦК України в редакції, чинної на момент укладення Договору (31.10.2006), встановлено обов'язковість нотаріального посвідчення договору найму будівлі строком на один рік і більше (частина друга статті 793) та державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладеного на строк не менше одного року (частина перша статті  794).

Судом встановлено, що Договором (пункт 7.1) визначено його строк з 31.10.2006 до 21.09.2011, тобто понад чотирьох років.

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є чинним з моменту його державної реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Таким чином, Договір є недійсним (нікчемним правочином).

Правові наслідки визнання правочину недійсним передбачені статтею 216 ЦК України, де, зокрема, зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому частиною п’ятою зазначеної статті встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Таким чином, заявлені вимоги про застосування наслідків визнання Договору недійсним підлягають задоволенню, але частковому, виходячи з наступного.

Позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача вартості користування Об’єктом Договору з квітня 2007 року по 21.09.2008 заявлені у розмірі 30473,38 грн. Проте, відповідно до розрахунку, проведеного Позивачем та доданого Прокурором до позовної заяви /а.с.11/, орендна плата за Договором за період з квітня 2007 року по 21.09.2008 (в межах якого заявлені позовні вимоги) мала дорівнювати 27538,44 грн.

Тобто, визначення суми вартості користування Об’єктом Договору з квітня 2007 року по 21.09.2008 в розмірі 30473,38 грн.  є помилковим.

Крім того, стягнення вартості користування Об’єктом Договору за зазначений період у розмірі 30473,38 грн., який визначений шляхом складення розміру орендної плати –27538,44 грн., пені –2520,73 грн., 3% річних - 414,21 грн., є безпідставним, оскільки, як пеня (неустойка), так і 3% річних, за своєю природою є правовими наслідками порушення грошового зобов’язання.

З урахуванням наведеного, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача вартості користування Об’єктом Договору з квітня 2007 року по 21.09.2008 у розмірі 27538,44 грн. та зобов’язання усунути перешкоди в праві користування спірними приміщеннями шляхом виселення (звільнення).

За правилами статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Згідно з підпунктом „а” пункту 2 статті третьої Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 року №1596, від 13 квітня 2007 року №627, від 14 квітня 2009 року №361, встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах –50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, що дорівнює 312 грн. 50 коп.

Таким чином, державне мито у розмірі 275,38 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 281,25 грн. покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 182, 210, 215, 216, 220, 640, 759, 793, 794 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003), 283 Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003), 49, 82, 84-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд


ВИРІШИВ:


1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Піма” (99011, м. Севастополь,                         вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 9, ідентифікаційний код 33364873, р/р 2600404109000               в „Укрсиббанк” м. Севастополя, МФО 384588) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь,                                      вул. Луначарського, буд. 5, ідентифікаційний код 25750044) вартість користування нерухомим майном –вбудованими нежитловими приміщеннями в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташованими за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь, - з квітня 2007 року по 21.09.2008 у розмірі 27538 грн. 44 коп. (двадцять сім тисяч п’ятсот тридцять вісім грн. 44 коп.), перерахувавши: 95 % - 25940,13 грн.                          на р/р 33213870700001 в ГУДК в м. Севастополі, МФО 824509,  5 %  - 1598,31 грн. на р/р 31516933700001 в ГУДК в м. Севастополі, МФО 824509.

3.          В частині стягнення з Приватного підприємства „Піма” (99011, м. Севастополь,                         вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 9, ідентифікаційний код 33364873) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь,                                      вул. Луначарського, буд. 5, ідентифікаційний код 25750044) 2934,94 грн. відмовити.

4.          Зобов’язати Приватне підприємство „Піма” (99011, м. Севастополь,                         вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 9, ідентифікаційний код 33364873, р/р 2600404109000               в „Укрсиббанк” м. Севастополя, МФО 384588) усунути перешкоди в праві користування Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5, ідентифікаційний код 25750044) нерухомим майном –вбудованими нежитловими приміщеннями в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташованими за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь,  шляхом виселення (звільнення).

5.          Стягнути з Приватного підприємства „Піма” (99011, м. Севастополь,                         вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 9, ідентифікаційний код 33364873, р/р 2600404109000                  в „Укрсиббанк” м. Севастополя, МФО 384588) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район м. Севастополя,                                   р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 275 грн. 38 коп. (двісті сімдесят п’ять грн. 38 коп.).

6.          Стягнути Приватного підприємства „Піма” (99011, м. Севастополь,                         вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 9, ідентифікаційний код 33364873, р/р 2600404109000               в „Укрсиббанк” м. Севастополя, МФО 384588) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район м. Севастополя,                                  р/р 31216259700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 281 грн. 25 коп. (двісті вісімдесят один грн. 25 коп.).


Видати накази після набрання рішенням законної сили.





Суддя                                                                      В.В. Алсуф`єв



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація