КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/2015/13-ц

Провадження № 2/552/57/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2015 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого судді – Васильєвої Л.М.

при секретарі - Орламенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання членами сім»ї наймача, визнання незаконним розпорядження, скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання заповіту недійсним , -

В С Т А Н О В И В :

20 березня 2013 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом про визнання заповіту недійсним, визнання розпорядження на приватизацію житла незаконним, скасування свідоцтва про право власності на житло. Справа розглядалась судами неодноразово. Позивачі неодноразово змінювали позовні вимоги та остаточно визначились із позовними вимогами 25.09.2015 року , просили визнати поважними причини пропуску позовної давності, визнати їх членами сім»ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_10, визнати незаконним розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року № 3779 про передачу квартири АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_11, скасувати свідоцтво про право власності на житло від 09.04.1993 року про право власності ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_3, визнати заповіт ОСОБА_11 від 13.12.2011 року , що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в частині квартири АДРЕСА_4 недійсним. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 23.09.2012 року у віці 95 років померла ОСОБА_11, її останнє місце проживання було зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_1, як онука ОСОБА_11, зі згоди основного квартиронаймача квартири ОСОБА_11 поселилась до спірної квартири та була зареєстрована у квартирі 12 серпня 1983 році , а ОСОБА_2 поселився до квартири після реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 та був зареєстрований в спірній квартирі як чоловік онуки 20.11.1992 року. Позивачі посилались на те, що вони були поселені в квартиру та проживали з ОСОБА_11 однією сім»єю, вели спільне господарство, а отже є членами її сім»ї. На час смерті ОСОБА_11 вони проживали та були зареєстровані разом з двома дітьми, інших мешканців в квартирі не було. 06.03.2013 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу обліку, розподілу та приватизації житла виконавчого комітету Полтавської міської ради по питанню видачі їй належним чином посвідченої копії або дублікату втраченого свідоцтва про право власності на спірну квартиру, так як їм відомо було, що квартира приватизована у тому числі і на них. Листом від 14.03.2013 року Відділ обліку, розподілу та приватизації житла повідомив, що згідно з архівними документами розпорядженням № 3779 від 09.04.1993 року квартира АДРЕСА_5 приватизована на склад сім»ї три особи, а саме ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на квартиру видане ОСОБА_11 як уповноваженому власнику. Також було рекомендовано для отримання дубліката цього свідоцтва звернутись в ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор». Після звернення до ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» , отримавши 19.03.2013 року дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру, їм стало відомо, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру видане тільки на ОСОБА_11 Зазначали, що видача свідоцтва про право власності на квартиру тільки на ОСОБА_11 порушує їхнє право на житло, на отримання житла у власність, оскільки на час передачі спірної квартири у власність ОСОБА_11 вони постійно проживали у спірній квартирі як члені сім»ї ОСОБА_11 та були зареєстровані у квартирі. Вже потім, в ході розгляду справи у суді, вони дізнались, що інформація про їхню участь у приватизації квартири була надана помилково. Вважають, що розпорядження про передачу у власність спірної квартири у власність тільки ОСОБА_11 є незаконним, таким, що порушує їхні права на житло . Оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру видане на підставі вищезазначеного розпорядження, то воно є незаконним та підлягає скасуванню. Також зазначали, що заповіт від імені ОСОБА_11 в частині розпорядження щодо спірної квартири порушує їхні житлові права та просили визначити його недійсним в частині, що стосується спірної квартири.

У судове засідання позивачі не з»явились, надали заяву про розгляд справи у їхню відсутність, просили розглядати справу за участі їхнього представника. У попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримували, просили їх задовольнити.

Представник позивачів у судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю, просив їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. Пояснила, що позивачі пропустили строки позовної давності, що позивачі були поселені у спірну квартиру та зареєстровані в ній тимчасово, як квартиранти, а тому не можуть приймати участь у приватизації квартири.

Представник виконавчого комітету Полтавської міської ради позовні вимоги не визнав просив відмовити у їх задоволенні за безпідставністю та у зв»язку з пропуском позовної давності.

Відповідач приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилась будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи.

ОСОБА_7 , яке представляє свої інтереси та інтереси ОСОБА_5 позов не визнала, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з”явилась, але надала суду заперечення на позовні вимоги та заяву про розгляд справи без присутності відповідача просила суд в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Управління житлового комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради свого представника у судове засідання не направив.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 у судове засідання не з»явились будучи належним чиномтповідомленими про час і місце розгляду справи.

Друга полтавська державна нотаріальної контори свого представника в судове засідання не направила, надала заяву про розгляд справу у відсутність їхнього представника.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 15.08.2013 року до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги залучено Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації “Інвентаризатор”, представник якого в судове засідання не з”явився, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце слухання справи.

Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності сторін та третіх осіб, які у судове засідання не з»явились .

Суд, заслухавши сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Установлено, що ОСОБА_1 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_9) поселилась в квартиру АДРЕСА_6 , основним квартиронаймачем якої була її баба, ОСОБА_11

12 серпня 1983 року та була зареєстрована у вказаній квартирі тимчасово, як онука. ( т. 3 а.с. 68).

Із листа КП «ЖЕО №2» Полтавської міської ради від 03.07.2015 року убачається, що позивач ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі з 12.08.1983 року тимчасово до досягнення повноліття. Потім була зареєстрована з 25.01.1984 року , а потім у зв»язку зі зміною прізвища перереєстрована 04.07.1990 року .( т. 3 а.с. 67).

Із усіх довідок , які маються в матеріалах справи, щодо реєстрації позивача ОСОБА_1 зазначено, що вона зареєстрована у спірній квартирі як онука.

З огляду на зазначені відомості про реєстрацію ОСОБА_1 слід дійти до висновку , що спочатку ( 12.08.1983 року) позивач ОСОБА_1 була зареєстрована тимчасово до досягнення повноліття, а після досягнення нею повноліття постійно, бо відміток про її тимчасову реєстрацію карточки прописки форми «А» та форми «Б» не містять, що свідчить про її постійну реєстрацію у спірній квартирі, як онуки основного квартиронаймача ОСОБА_11

Як установлено судом, і вказана обставина не заперечувалась відповідачами по справі договір піднайму жилого приміщення у спірній квартирі між ОСОБА_1 та основним квартиронаймачем ОСОБА_11 на час її вселення у квартиру та реєстрації не укладався.

Житловий Кодекс УРСР введений в дію постановою ВР № 5465-Х від 30.06.1983 року з 1 січня 1984 року.

Отже на час повторної реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі 25.01.1984 року Житловий Кодекс УРСР діяв на території України.

Стаття 64 ЖК УРСР, яка була чинною на час реєстрації ОСОБА_1 передбачала, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Серед членів сім'ї наймача виділяють дві категорії:

1) безспірні члени сім'ї (дружина (чоловік) наймача; діти наймача; батьки наймача);

2) особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).

Оскільки ОСОБА_1 поселилась до спірної квартири та була в ній зареєстрована зі згоди основного квартиронаймача ОСОБА_11, як онука основного квартиронаймача , чого не заперечували у судовому засіданні відповідачі , вона є членом сім»ї основного квартиронаймача ОСОБА_11 і після досягнення повноліття була зареєстрована у спірній квартири постійно, без відмітки «тимчасово».

Та обставина, що ОСОБА_1 поселилась до спірної квартири як член сім»ї ОСОБА_11 та проживала з нею однією сім»єю, підтверджується її реєстрацією як онуки, у віці коли вона ще не досягла повноліття, не мала самостійного заробітку.

Як пояснила у судовому засіданні відповідач ОСОБА_12 саме ОСОБА_11 просила провести реєстрацію її онуки в спірній квартирі, після прибуття останньої з Росії, а отже фактично прийняла її у свою сім»ю та проживала з нею однією сім»єю.

Оскільки ЖК УРСР передбачає , що вселення у квартиру можливе тільки із дозволу квартиронаймача слід дійти до висновку про те, що послідуюча перереєстрація ОСОБА_1 проводилась за згодою квартиронаймача ОСОБА_11

На користь такого висновку свідчить та обставина, що ОСОБА_11 з часу поселення ОСОБА_1 і її реєстрації у спірній квартирі не оспорювала, в установленому законом порядку, право ОСОБА_1 на постійне проживання та користування спірною квартирою, її реєстрацію у квартирі.

ОСОБА_2 поселився у спірну квартиру , був зареєстрований у спірній квартирі як чоловік онуки 20.11.1992 року.

ЖК УРСР передбачає, що тільки неповнолітні діти можуть бути поселені та зареєстровані до житлового приміщення без згоди основного квартиронаймача та інших повнолітніх членів сім»ї наймача.

Так статтею 65 ЖК УРСР , яка була чинною на час правовідносин, що виникли між позивачами та наймачем спірної квартир ОСОБА_11 передбачала, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане

ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та

членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Виходячи із змісту вимог ЖК України слід дійти до висновку, що ОСОБА_2 поселився до квартири та був у ній зареєстрований як чоловік онуки зі згоди основного квартиронаймача ОСОБА_11, оскільки чинне законодавство не передбачало можливість його реєстрації без згоди наймача квартири та повнолітніх членів сім»ї наймача..

Так як ОСОБА_2 , в розумінні статті 64 ЖК України, є членом сім»ї ОСОБА_1, яка в свою чергу визнається судом членом сім»ї основного квартиронаймача спірної квартири ОСОБА_11, він також є членом сім»ї ОСОБА_11

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що за час проживання та реєстрації ОСОБА_2 ОСОБА_11 не оспорювала його проживання у квартирі та постійної реєстрації, в якості чоловіка онуки .

Суд не приймає заперечення відповідачів в тій частині, що позивачі були зареєстровані в спірній квартирі як тимчасові жильці та не мають право приймати участь в приватизації квартири, з посиланням на те, що ОСОБА_13 на час реєстрації в квартирі був студентом , а отже автоматично є зареєстрований тимчасово, оскільки форми «А» та «В» про прописку не містять жодних відомостей про те, що він був зареєстрований у квартирі тимчасово на час навчання.

Будь - яких інших доказів того, що позивачі були зареєстровані в спірній квартирі як тимчасові жильці, квартиранти матеріали справи не містять.

Відомостей про укладення між позивачами та ОСОБА_11 , договорів піднайму квартири , а ні документи про реєстрацію позивачів у спірній квартирі, а ні матеріали справи не містять.

Судом установлено, що 23 березня 1993 року наймач квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_11 звернулась з заявою ( т. 1 а.с.93) до керівника органу приватизації про передачу їй особисто в приватну власність спірну квартиру. Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_11 . До вказаної заяви ОСОБА_11 додано довідку про склад сім”ї наймача від 03.03.1993 року за №250 ( т. 1 а.с.92). В даній довідці вказано, що ОСОБА_11 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_8. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені квартирантами в квартирі АДРЕСА_8.

Розпорядженням органу приватизації м.Полтава від 09.04.1993 року за №3779 ( т. 1 а.с.94) ОСОБА_11, спірна квартира передана у приватну власність.

На підставі цього розпорядження видане свідоцтво про право власності на житло ( т. 1 а.с.7) від 09.04.1993 року, яким право власності на квартиру АДРЕСА_9 зареєстроване за ОСОБА_11 у зв”язку з приватизацією житла згідно з Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Довідка про склад сім»ї наймача квартири АДРЕСА_3 03.03.1993 року, що видана ЖЕД №6 , та яка була надана до органу приватизації житла, не містить посилань на правові підстави реєстрації позивачів квартирантами.

Більш того чинне житлове та цивільне законодавство, на час видачі цієї довідки, не містило такого статусу особи як квартирант.

Статтею 91 ЖК України передбачено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім»ї наймача, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайм жиле приміщення у випадках і в порядку встановленому цим Кодексом, а отже у разі укладання ОСОБА_11К договору піднайму з позивачами вони могли значитись зареєстрованими в квартирі, як піднаймачі із обов»язковим зазначенням договору піднайму, дати його укладення та строку його дії, який повинен був бути укладений тільки із дозволу наймодавця, а саме ЖЕД №6 м. Полтава.

Відомості в довідці ЖЕД №6 м. Полтави від 03.03.1993 року, в якій позивачі зазначені зареєстрованими як квартиранти , та яка стала підставою для прийняття розпорядження про передачу у власність спірної квартири тільки ОСОБА_11 суперечить іншим доказам реєстрації позивачів у спірній квартирі, а саме формам про прописку форми «А» та «В», які не мають жодного посилання на те, що позивачі зареєстровані в спірній квартирі як піднаймачі , тимчасово, а містять відомості про їхню реєстрацію, відповідно як «онуки наймача та чоловіка онуки наймача» без зазначення термінів реєстрації у квартирі.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до положення « Про порядок передачі квартир ( будинків) у власність громадян Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1991 року № 56, яке були чинне на час передачі ОСОБА_11 спірної квартири у власність на підставі ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду» , статтею 5 передбачено, що передача займаних квартир ( будинків) здійснюється у приватну ( для одиноких наймачів) та у спільну ( сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх ( віком від 18 і більше років ) членів сім»ї з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири. До членів сім»ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі ( будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Оскільки матеріали справи містять докази того, що позивачі поселились до квартири як члени сім»ї наймача та були зареєстровані у спірній квартирі постійно, постійно проживали у спірній квартирі , вони мали право приймати участь у приватизації квартири та на передачу їм у спільну сумісну власність спірної квартири нарівні з наймачем ОСОБА_11

Під час передачі квартири ОСОБА_11 у власність орган приватизації не мав згоди позивачів на приватизацію спірної квартири, не з»ясував правовий статус позивачів у спірній квартирі, не перевірив достовірність та взяв до уваги довідку ЖЕД №6, яка не відповідала вимогам чинного на той час законодавства, в якій позивачі були зазначені як квартиранти.

За таких обставин позовні вимоги про визнання розпорядження органу приватизації м. Полтава № 3779 від 09.04.1993 року про передачу квартири АДРЕСА_10 у приватну власність ОСОБА_11 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незаконним підлягають задоволенню.

Відповідачі у справі не надали, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, жодного доказу у підтвердження своїх заперечень, щодо того, що позивачі проживали та були зареєстрованими у спірній квартирі як піднаймачі.

Оскільки суд дійшов до висновку про визнання розпорядження органу приватизації м. Полтава № 3779 від 09.04.1993 року про передачу квартири АДРЕСА_10 у приватну власність ОСОБА_11 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незаконним є підстави для визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру недійсним та його скасування, бо вказане свідоцтво видане на підставі вищезазначеного розпорядження органу приватизації житла.

13.12.2011 року ОСОБА_11 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_7 заповіла в рівних частках дочці – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Належну їй земельну ділянку площею 495 кв.м, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться в м.Полтава садівницьке товариство “Світанок”, селище Вороніна та належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія 11 ПЛ №058186 заповіла ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 ( т.1а.с.47).

23 вересня 2012 року ОСОБА_11 померла (а.с.5).

Позивачі просять визнати вказаний заповіт, в частині спірної квартири, недійсним з посиланням на те, що він порушує їхні житлові права.

Відповідачі наполягали у судовому засіданні на закритті провадження у справі в частині визнання заповіту недійсним, оскільки рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14.10.2013 року, яке набрало чинності в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання вказаного заповіту недійсним , такі позовні вимоги вже розглядались.

Вирішуючи вказані позовні вимоги суд дійшов до наступних висновків.

Дійсно рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14.10.2013 року позивачам відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання вказаного заповіту недійсним.

Рішення суду в цій частині набрало чинності.

Однак суд звертає увагу на те, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним розглядались судом з ухваленням рішення з тих підстав, що позивачі обгрунтовували вказані позовні вимоги з тим, що на час складання заповіту ОСОБА_11 не повністю усвідомлювала значення своїх дій .

Позовні вимоги про визнання заповіту, які розглядаються судом обґрунтовані тим, що вказаний заповіт порушує право позивачів на житло, а отже підстави вказаних позовних вимог є іншими, а тому суд не має підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України для закриття провадження у справі.

Суд не знайшов підстав для задоволення вказаних позовних вимог, оскільки позивачі не навели суду жодних підстав, передбачених ЦК України, для визнання заповіту недійсним.

Житлові права позивачів на спірну квартиру поновлені судом, шляхом задоволення їхніх позовних вимог про визнання їх членами сім»ї наймача спірної квартири , визнання розпорядження органу приватизації м. Полтава № 3779 від 09.04.1993 року про передачу спірної квартирита скасування свідоцтва про право власності на житло на спірну квартиру.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним.

Щодо позовної давності.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як убачається із матеріалів справи та висновку суду позивачі постійно проживають та зареєстровані у спірній квартирі відповідно з 1984 року та 1992 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачам було відомо про наявність свідоцтва про право власності на житло на спірну квартиру на час передачу квартири у власність ОСОБА_11, а саме 09.04.1993 року тільки на ОСОБА_11.

Як убачається із листа Відділу обліку, розподілу та приватизації житла виконавчого комітету Полтавської міської ради від 14.03.2013 року, ( т. 1 а.с. 6) позивачів повідомили про те, що спірна квартира на підставі розпорядження про передачу у власність спірної квартири № 3779 від 09.04.1993 року приватизована на склад сім»ї із трьох осіб, у тому числі і на позивачів.

І тільки після звернення до ПП Полтавське БТІ « Інвентаризатор» позивачі взнали, що спірна квартира передана у власність тільки ОСОБА_11, що стало підставою для для звернення до суду 20 березня 2013 року, а вже потім, в ході розгляду справи листом цього ж відділу ( т. 1 а.с. 38) від 01.04.2013 року повідомлено, що інформація про приватизацію спірної квартири на позивачів була помилковою.

Отже позивачі взнали про порушене право на житло у березні 2013 року, а тому суд дійшов до висновку, що про пропущення позовної давності позивачами з поважних причин.

Суд не приймає заперечень відповідачів в тій частині, що позивачі навмисне звернулись до органу приватизації для отримання такої інформації з тим, щоб поновити позовну давність, оскільки відповідачі не надали жодного доказу у підтвердження того, що позивачі знали про одноособову приватизацію квартири ОСОБА_11 на час проведення приватизації.

Щодо витрат по справі.

Позивачі не заявляли вимог про стягнення з відповідачів на їхню користь понесених ними витрат по справі.

Разом з тим позивачі 25.09.2015 року звернулись до суду із уточненими позовними вимогами, яких збільшили позовні вимоги, а саме просили визнати їх члена сім»ї наймача спірної квартири та визнати заповіт недійсним.

Отже позивачі повинні були б сплатити судовий збір за кожну позовну вимогу немайнового характеру судовий збір по 487грн. 20 коп. за кожну вимогу, але не сплатили.

У задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним судом відмовлено, а тому суд дійшов до висновку про стягнення з відповідачів на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. з кожного.

Судом задоволені позовні вимоги про визнання позивачів членами сім»ї наймача, а тому судовий збір на користь держави у розмірі 487 грн. 20 коп. підлягає стягненню з відповідачів, яких ця позовна вимога стосується та які відповідно до заповіту могли отримати у порядку спадкування право власності на спірну квартиру.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати поважними причини пропущення позовної давності ОСОБА_1, ОСОБА_2, поновивши строк на звернення до суду.

Визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2 членами сім»ї наймача квартири АДРЕСА_10, ОСОБА_11.

Визнати розпорядження органу приватизації м. Полтава № 3779 від 09.04.1993 року про передачу квартири АДРЕСА_10 у приватну власність ОСОБА_11 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»

Скасувати свідоцтво про право власності на житло від 09.04.1993 року видане на ім»я ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_11, що видане на підставі розпорядження органу приватизації м. Полтава № 3779 від 09.04.1993 року .

У задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 Павліни на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Л.М. Васильєва