ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" червня 2009 р. Справа № 19/46
за позовом Державний комітет України з державного матеріального резерву
до відповідача Відкрите акціонерне товариство "Острозьке хлібоприймальне підприємство"
про зобов'язання виконати наряд та стягнення штрафних санкцій на суму 516 411 грн. 13 коп.
Суддя Тимошенко О.М.
Представники:
Від позивача : не з'явився
Від відповідача : Діонісьєв І.М.
Статті 20, 22, 91, 107 ГПК України сторонам роз'яснені.
В судовому засіданні 02.06.2009 року оголошувалась перерва до 11.06.2009 року для підготовки повного тексту рішення та його оголошення.
СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати наряд від 02.04.2007 р. № 151/6-4 та стягнення з останнього штрафних санкцій в сумі 516411,13 грн. В обгрунтування вимог зазначає, що Держкомрезерв України згідно договору про відповідальне зберігання від 31.08.2005 р. № Юр-2зб/323-2005 надав відповідачу на зберігання матеріальні цінності державного резерву (пшеницю), які останній зобов'язаний відпускати на вимогу позивача, оформлену у вигляді наряду. Відповідач не виконав виданий Держкомрезервом України наряд від 02.04.2007 р. № 151/6-4, чим порушив умови договору та завдав державі значних збитків. За таких обставин просить зобов'язати відповідача виконати наряд та сплатити передбачені договором штрафні санкції.
Після оголошеної в судовому засіданні 02.06.2009 року перерви для виготовлення та оголошення повного тексу рішення, представник позивача в судове засідання не з'явився. Про дату час і місце наступного судового слухання був повідомлений належним чином, що зафіксовано в протоколі судового засідання від 02.06.2009 року. Відтак, не з'явлення представника позивача не перешкоджає оголошенню рішення по справі.
Відповідач проти вимог заперечує, мотивуючи тим, що невиконання наряду зумовлене порушенням позивачем умов договору в частині оплати послуг по зберіганню матеріальних цінностей. Відтак, відповідач використовує надане йому право притримання речі до здійснення оплати витрат, пов'язаних з її зберіганням. Просить відмовити в задоволенні позову.
Господарський суд розглянув матеріали справи, заслухав представників сторін,
ВСТАНОВИВ:
31 серпня 2005 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ “Острозьке хлібоприймальне підприємство” було укладено договір № Юр-2зб/323-2005 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Відповідно до предмету договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі –цінності) здійснюється без надання права користування ними на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом.
На виконання договору, протягом вересня-жовтня 2005 року, позивачем було закладено матеріальні цінності державного резерву на відповідальне зберігання до ВАТ "Острозьке хлібоприймальне підприємство", а саме: пшеницю 4-го класу в кількості 187,401 тн. та пшеницю 5-го класу в кількості 267,169 тн., що підтверджується приймальними актами зберігального зобов'язання по формі № Р-16.
За умовами п. 2.5 договору, зберігач (відповідач) зобов'язаний проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету.
Державним комітетом України з державного матеріального резерву 02.04.2007 року був виданий наряд № 151/6-4 на відпуск матеріальних цінностей державного резерву, а саме: пшениці 4-го класу в кількості 187,401 тонн та пшениці 5-го класу в кількості 267,169 тонн. Вказаний наряд видано для відпуску цінностей ДП "Радивилівському комбінату хлібопродуктів".
Державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" листом від 13.04.2007 року № 258 направило на адресу відповідача два примірники оригіналу наряду Держкомрезерву України від 02.04.2007 року № 151/6-4, з проханням повідомити можливість організації відвантаження зазначеної в нарядах кількості пшениці.
Однак, ВАТ "Острозьке хлібоприймальне підприємство" листом від 24.04.2007 року № 37 відмовилось виконувати наряд Держкомрезерву України мотивуючи тим, що Комітет не відшкодував витрати на зберігання матеріальних цінностей. В зв'язку з цим повідомлено, що відвантаження зазначеної кількості пшениці буде здійснюватися після погашення заборгованості Держкомрезервом.
Зважаючи, що наряд відповідачем не було виконано, позивач згідно п.п. 9, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" нарахував штраф у розмірі 100% вартості не відвантажених у строк матеріальних цінностей в сумі 373026,05 грн. та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в період з 24.04.2007 року по 10.03.2009 року в сумі 143385,08 грн.
В позовних вимогах просить зобов'язати відповідача виконати наряд від 02.04.2007 р. № 151/6-4 та стягнути з останнього штрафні санкціі в сумі 516411,13 грн. за його невиконання.
Заперечуючи доводи відповідача щодо застосування встановленого параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу України права притримання, представник позивача зазначає, що правова норма ст. 594 ЦК України не розповсюджується на договірні відносини, що виникли по зберіганню матеріальних цінностей Держкомрезерву України.
Суд вважає, що така позиція позивача є хибною і не грунтується на нормах діючого законодавства враховуючи слідуюче.
Державний комітет України з державного матеріального резерву є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 р. № 51/97-ВР та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" від 08.06.2006 р. № 810, основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, які не входять до системи державного резерву здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву на підставі договору з центральним органом виконавчої влади. За умовами ч. 2 ст. 11 даного Закону, частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Стаття 2 ЦК України відносить до учасників цивільних відносин державу Україна. Поряд з цим, відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, органи державної влади.
За умовами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Правовідносини сторін договору від 31.08.2005 р. № Юр-2зб/323-2005 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв" та положеннями параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За умовами ст.ст. 946, 947 ЦК України плата за зберігання та відшкодування витрат на зберігання встановлюються договором.
Розділом 4 договору встановлено, що Комітет відшкодовує витрати зберігача на утримання матеріальних цінностей, виходячи із розрахунку - 2,50 грн. (в т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача. Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Пунктом 3.1 розділу 3 договору передбачено обов'язок Комітету відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним в строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону і не потребує, щоб воно було передбачено договором між кредитором та боржником. Право притримання виникає в кредитора з моменту прострочення виконання зобов'язання або з моменту закінчення 7-денного строку на виконання зобов'язання, якщо такий термін не встановлено (ст. 530 ЦК України). Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
За умовами ч. 1 ст. 595 ЦК України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.
Позивача було повідомлено про неможливість відвантаження матеріальних цінностей в зв'язку із несплатою послуг по їх зберіганню листом № 37 від 24.04.2007 року. Даний факт підтверджується тим, що позивач прикладає вказаний лист до матеріалів позовної заяви та посилається на нього, як на відмову відповідача від виконання зобов'язання. За таких обставин мотивація позивача, що лист направлявся не безпосередньо Комітету, а ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" судом не приймається до уваги як невиконання відповідачем ч. 1 ст. 595 ЦК України.
Умови договору не містять будь-яких застережень щодо неможливості застосування правової норми визначеної ст. 594 ЦК України. Не містить таких виключень і Закон України "Про державний матеріальний резерв" на який посилається позивач як на підставу неможливості застосування зазначеної норми до даного виду правовідносин.
Згідно наданої відповідачем довідки № 71 від 12.05.2009 року позивачем станом на 01 січня 2009 року не сплачено відповідачу за надані послуги по зберіганню матеріальних цінностей 40819,34 грн. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що витрати зберігача за даним договором не оплачувались і залишаються неоплаченими на день розгляду справи. Тобто, позивач власні зобов'язання за договором не виконав.
Враховуючи викладене, відповідачем правомірно здійснено притримання матеріальних цінностей до погашення заборгованості з оплати витрат на зберігання матеріальних цінностей. Відтак вимога про зобов'язання виконати наряд від 02.04.2007 р. № 151/6-4 з огляду на встановлені обставини не підлягає задоволенню.
Окрім цього, стосовно вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 373026,05 грн. та пені в сумі 143385,08 грн. суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності. З огляду на вищезазначене, відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі збереження та витрачання матеріальних цінностей, входять до предмету регулювання ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Згідно приписів стст.238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Статтею 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відтак, нараховані позивачем штраф в сумі 373026,05 грн. та пеня в сумі 143385,08 грн. за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями.
З наданих позивачем матеріалів вбачається, що наряд № 151/6-4 на переміщення матеріальних цінностей виданий 02.04.2007 року. Також з наданих позивачем додатків вбачається, що ним було отримано від відповідача лист № 37 від 24.04.2007 року в якому зазначено, що відвантаження матеріальних цінностей буде здійснено після проведення оплати за надані послуги по зберіганню. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафу та пені в березні 2009 року (16.03.2009 р.), тобто після спливу річного терміну строків застосування адміністративно-господарських санкцій.
Зважаючи, що судом не було встановлено порушення відповідачем правил здійснення господарської діяльності в розумінні ст. 238 ГК України та приймаючи до уваги пропущення строку застосування санкцій, вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій не є підставною.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволення позову повністю.
Керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Суддя Тимошенко О.М.
підписано "11" червня 2009 р.