З А Р І Ч Н И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М. С У М И
вул. Першотравнева, 13, м. Суми, 40030, тел/факс (0542) 60-07-99, E-mail: inbox@zr.su.court.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2009 року. Справа № 2 - 58 / 09
Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого - судді Бойка В.Б.,
при секретарі - Міщенко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою
Обласної ради профспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва
до Товариства з обмеженою відповідальністю « Бонус «, ОСОБА_1, ОСОБА_2
про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И В :
позивач свої вимоги мотивує тим, що 05.07.2004 року між фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей у сумі 43 173,00 грн. З метою забезпечення зобов”язання, того ж дня, було укладено посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_1 договір іпотеки нежитлового приміщення, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю “ Бонус ” ( далі - ТОВ ) передало в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 155,0 кв.м., що знаходиться за адресою :АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що даний договір іпотеки укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема ст.ст. 356, 358 ЦК України та ст.ст. 5-6 Закону України « Про іпотеку «, оскільки спірне нежитлове приміщення перебуває у спільній власності, тому може бути передано у заставу тільки за згодою всіх співвласників, за виключенням випадків відділення його в натурі, що при посвідченні договору не було враховано.
В судовому засіданні представники ТОВ позов визнали з наведених у ньому підстав, вважають, що договір іпотеки дійсно було укладено з порушенням законодавства, без згоди всіх співвласників ( а.с. 116-117 ).
Відповідач ОСОБА_1 з позовом не згоден, пояснив суду, що спірне приміщення належить ТОВ на праві колективної власності, приміщення відокремлене та має загальний вихід на вулицю. Вважає, що приміщення не перебуває у спільній частковій власності, оскільки правовстановлюючі документи, а саме договір купівлі-продажу від 19.02.1998 р. між юридичними особами та акт прийому-передачі від цієї ж дати чітко визначають майно, яке перейшло у власність ТОВ, у такому вигляді приміщення зареєстровано в органах БТІ.
Відповідач вважає, що вимоги закону виконані ним повністю, директор ТОВ ОСОБА_4 на протязі всього строку дії договору іпотеки контролював питання, які виникали між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу надання грошових коштів у борг та їх повернення по договору позики. Договір іпотеки директор ТОВ підписав за власним бажанням, попередньо ознайомившись з правовими наслідками укладення такого договору. При настанні терміну сплати боргу, ОСОБА_4 звернувся до позивача з проханням подати до суду такий позов з метою позбутися цивільної відповідальності за іпотечним договором та уникнути сплати боргу. Просить в задоволенні позову відмовити за необгрунтованістю.
Відповідач ОСОБА_2 та його представники в останнє судове засідання не з”явилися, про час розгляду справи повідомлялися. В попередніх судових засіданнях позов також не визнали, оскільки спірне нежитлове приміщення є відокремленим, його власник мав право самостійно розпорядитися своєю власністю, провести відчудження. Зазначали, що договір іпотеки не порушує права позивача , останній на надав доказів та не зазначив, які саме його права порушені оспорюваним договором.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Суд вважає, що позивач, всупереч вищезазначеним приписам ЦПК України, не надав достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для визнання недійсним договору іпотеки Зокрема, як було встановлено під час розгляду справи, 05.07.2004 року між фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей у сумі 43 173,00 грн. ( а.с. 9 ).
З метою забезпечення зобов”язань того ж дня було укладено посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_1 договір іпотеки нежитлового приміщення, відповідно до якого ТОВ передало в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 155,0 кв.м., що знаходиться за адресою :АДРЕСА_1 ( а.с. 11-13 ).
13.11.2007 року позивальник ОСОБА_3 помер ( а.с. 155 ), як вбачається з повідомлень 1-ї та 3-ї Сумських державних нотаріальних контор Сумської області, спадкова справа після його смерті не заводилась, свідоцтво про право на спадщину не видавалось ( а.с. 166-170 ).
Належність ТОВ на вищевказаного приміщення підтверджується реєстраційним посвідченням ( а.с. 10 ), витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно КП « Сумського МБТІ » ( а.с. 20-21 ), актом прийому-передачі ( а.с. 22 ). У витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно ( а.с. 20-21 ) вказано, що приміщення належить ТОВ на праві колективної власності.
Із вищезазначених документів вбачається, що придбані ТОВ приміщення відокремлені, договір купівлі-продажу від 19.02.1998 р. та акт прийому-передачі від цієї ж дати чітко визначають майно, яке перейшло у власність ТОВ :
? кімната № 19 - загальною площею 3,6 кв.м.,
? кімната № 20 - загальною площею 3,1 кв.м.,
? кімната № 21 - загальною площею 48,2 кв.м.,
? кімната № 22 - загальною площею 101,6 кв.м.
Приміщення пройшли відповідну реєстрацію в органах які її здійснюють, а саме ДКП «Сумське ОБТІ», що підтверджується Реєстраційним посвідченням, виданим КП “ Сумське ОБТІ ” від 19.02.98 року, р. № 167, про що зроблено запис в реєстраційну книгу № 15, на стор. 166, в якому зазначена загальна площа об'єкта та його реєстраційний номер, що не дає підстав сумніватися про виділення об'єкта в натурі.
У 1998 році свідоцтва про право власності на такі об'єкти не видавалися.
З огляду на вищевикладене, суд критично відноситься до тверджень позивача в тій частині, що спірне нежитлове приміщення не було виділене в натурі. Посилання позивача на Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року №55, є необґрунтованим, оскільки на час укладання оспорюваного договору даного наказу не існувало, а чинний ЦК України не передбачає обов»язкової реєстрації як окремого об»єкта нерухомості виділеної частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Щодо наявності підстав у позивача для звернення з позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України ).
Згідно зі ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Ані в позовній заяві та письмових поясненнях по справі, ані безпосередньо в судовому засіданні, представник позивача не зміг чітко зазначити, які права чи інтереси Обласної ради профспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва порушуються внаслідок укладання оспорюваного договору.
Позивач є власником своєї частки нежитлового приміщення за адресою :АДРЕСА_1 ( а.с. 14-15, 20-21 ), наслідки невиконання умов договору позики грошей безпосередньо позивача не стосуються. Достатніх та беззаперечних доказів заподіяння позивачу прямих збитків ( а.с. 113 ) або доказів бажання позивача придбати спірне нежитлове приміщення, фінансової можливості придбати приміщення, переговорів з цього приводу з власником ( ТОВ ) суду не надано. Позов до суду подано у 2008 році, а рішення про можливу купівлю спірного приміщення було прийнято ще у 2005 році. З урахуванням того, що на цей час вже існували обмеження щодо продажу спірного приміщення у вигляді іпотеки, продати спірне приміщення було неможливо, наданий доказ є сумнівним ( а.с. 109-110 ) та не може бути покладений судом в основу рішення.
Позивач не наділений суб»єктним правом оспорювати договір позики, тому міркування позивача щодо незгоди з умовами цього договору, невиконанням тощо, є явно надуманими ( а.с. 144-146 ).
Жодна зі сторін у вищезгаданих договорах позики та іпотеки ніколи не ставила питання про розірвання договорів або визнання їх недійсними у передбаченому законодавством порядку. Це мали можливість зробити як сам позивальник, так іпотекодавець.
Окрім того, суд вважає, що позов безпідставно пред»явлений до відповідача ОСОБА_1, він не може бути належним відповідачем по справі. При цьому суд виходить зі слідуючого.
Відповідності до ст. 1 Закону України « Про нотаріат «, нотаріат - це система органів та посадових осіб, на які покладається обов»язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. З огляду на це, при вирішенні справ, які стосуються оспорюваних прав і обов»язків сторін, набуття на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, інших право чинів, нотаріуси не є особами, прав і обов»язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення. Це рішення не може вплинути на права та обов»язки нотаріуса щодо однієї зі сторін у нотаріальній дії.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 13-16, 203, 215, 317, 319, 356, 358, 364, 386 ЦК України, ст.ст. 5-6 Закону України « Про нотаріат «, ст.ст. 5-6 Закону України « Про іпотеку «, ст.ст. 3-4, 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог Обласної ради профспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва відмовити за необгрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження, якщо заяву про оскарження або апеляційну скаргу не було подано.
СУДДЯ В.Б. БОЙКО