ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

в судовому засіданні взяли участь представники:

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Львівської області знаходиться справа №6/161-29/228 про банкрутство ВАТ "Львівський мехсклозавод".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.09.2008 р. (суддя Синчук М.) затверджено план санації боржника –ВАТ "Львівський мехсклозавод" та зобов'язано керуючого санацією виконати дії щодо його реалізації.

УПФ України в Шевченківському районі м. Львова з ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 р. (судді: Мирутенко О.Л. –головуючий, Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) апеляційну скаргу УПФ України в Шевченківському районі м. Львова залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Львівської області від 12.09.2008 р. –без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, УПФ України в Шевченківському районі м. Львова звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 12.09.2008 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 р., визнати план санації ВАТ "Львівський мехсклозавод" недійсним та зобов'язати керуючого санацією подати на розгляд суду новий план санації з урахуванням кредиторських вимог, прав і законних інтересів УПФ України в Шевченківському районі м. Львова.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство), ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 63 Закону України " Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". На думку скаржника, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачає розстрочення  та забороняє списання заборгованості зі сплати страхових внесків.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Затвердженим судом у даній справі планом санації ВАТ "Львівський мехсклозавод" з метою відновлення платоспроможності боржника, серед іншого, передбачено розстрочення на 12 місяців з дня затвердження плану санації вимог другої черги кредиторів, в т.ч. і вимог УПФ України в Шевченківському районі м. Львова зі сплати заборгованості по страховим внескам, а також списання вимог шостої черги кредиторів, до яких віднесено вимоги УПФ України в Шевченківському районі м. Львова зі сплати фінансових санкцій та пені.

Згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство санація це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону про банкрутство, план санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

Частина 2 зазначеної статті серед заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, передбачає, зокрема, розстрочку платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода.

Таким чином, реалізація процедури санації відбувається за допомогою плану санації, що містить відповідні заходи з відновлення платоспроможності боржника та виконання якого забезпечує фінансово-економічне оздоровлення боржника, а також запобігає визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

Оскільки Закон про банкрутство передбачає наявність в плані санації такого заходу, як розстрочка платежів, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив зауваження УПФ України в Шевченківському районі м. Львова про неправомірність такої розстрочки.

Частиною 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.  

Частина 6 вказаної статті визначає, що недоїмка не підлягає списанню, у тому числі в разі укладення із страхувальником мирової угоди відповідно до вимог Закону про банкрутство. Таку заборону містить й стаття 35 Закону про банкрутство.

В той же час, в плані санації боржника передбачено списання лише нарахованих на недоїмку фінансових санкцій та пені, які включені в шосту чергу вимог кредиторів. Тому твердження заявника касаційної скарги про незаконність такого списання є безпідставним.

Більше того, план санації у випадку розстрочки платежів та списання частини боргу за своєю суттю є лише намірами сторін, наслідком реалізації яких є підписання сторонами мирової угоди на умовах ст. 36 Закону про банкрутство.

На підставі вищенаведеного у сукупності колегія суддів вважає, що висновок попередніх судових інстанцій щодо необхідності затвердження плану санації боржника відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на заборону розстрочки обов'язкових платежів, яка передбачена ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", колегія суддів до уваги не приймає. Ця заборона не може застосовуватися до боржників, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, оскільки ці питання вирішуються за правилами, встановленими ст.ст. 18, 35, 36 Закону про банкрутство.

          Після порушення справи про банкрутство боржника всі правовідносини в процедурі банкрутства регулює Закон про банкрутство, як спеціальний. Зокрема, Закон про банкрутство встановлює особливу процедуру погашення грошових зобов’язань боржника і має пріоритет перед іншим законодавством, яке регулює аналогічні правовідносини.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1, 18, 35, 36 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу УПФ України в Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення.

2.          Ухвалу господарського суду Львівської області від 12.09.2008 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 р. у справі №6/161-29/228 залишити без змін.

       Головуючий                                                                                    Б.М. Поляков  

       Судді                                                                                                 В.М. Коваленко

                                                                                                  П.К. Міщенко