У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.04.09                                                                                               Справа №6/475/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

   , Шевченко Т. М.

при секретарі:   Лолі Н.О.

За участю представників сторін:

від позивача  –         Сич І.С. (довіреність № 01/12-2008 від 01.12.2008 р.)                      

від відповідача –    Кошліченко В.С. (довіреність № 01/01 – 09 від 05.01.2009 р.)

          

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс» (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 29.01.2009 р.                                   у справі № 6/475/08

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА, ЛТД»

                               (м. Запоріжжя)

до відповідача     Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс»

                               (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Товариство з обмеженою  відповідальністю «МДІНА, ЛТД» звернулося до господарського суду Запорізької  області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою  відповідальністю «Базіспромресурс» (з урахуванням уточнень) 30824, 07 грн. заборгованості, 3311,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами,   4623, 61 грн. штрафу, 3791,74 грн. пені та 1612, 86 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Запорізької  області від 29.01.2009 р. у справі           № 6/475/08 (суддя  Місюра Л.С.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 32436,93 грн.,  3311,57 грн. – процентів за користування чужими грошовими коштами, 3791,74 грн. пені та 4623,61 грн. штрафу. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 441,63 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з  прийнятим  судовим  актом,  Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс» (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 29.01.2009 р. у справі № 6/475/08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, посилається на те, що при розгляді справи господарським судом не були враховані норми статей 11, 207 та 530 Цивільного кодексу України, які, на думку заявника,  підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Звертає увагу на те, що суду першої інстанції були надані письмові докази, якими в повному обсязі доводиться, що поставка товару на адресу відповідача здійснювалась не за умовами договору № П-50-08 від 06.03.2008 р., а на підставі окремих письмових правочинів, у вигляді рахунків – фактур, видаткових накладних та довіреностей на отримання ТМЦ, які за своєю правовою природою є правочинами, що вчинені сторонами у письмовій формі.

Наголошує, що Договором поставки № П-50-08 від 06.03.2008 р. та рахунками-фактурами з видатковими накладними встановлені різні істотні умови, а тому це є різні за своєю правовою природою договори.

Зауважує, що строк оплати за товар сторонами не узгоджений. За твердженням заявника, будь-які вимоги  щодо проведення розрахунків за отриманий товар позивачем на адресу відповідача не направлялись, а тому строк оплати отриманого товару фактично не настав, у зв’язку з чим, на думку заявника, у позивача відсутні правові підстави для стягнення  в судовому порядку заборгованості та штрафних санкцій.

Порушення норм процесуального права заявник  вбачає в недотриманні господарським  судом  Запорізької  області вимог статей  34, 43 Господарського процесуального кодексу України.    

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.02.2009 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс» прийнята до провадження та призначена до розгляду на   02.04.2009 р.  

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 590 від 01.04.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Антонік С.Г., судді  Зубкова Т.П. (доповідач), Шевченко Т.М.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «МДІНА, ЛТД» апеляційну скаргу відповідача не визнає. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві. Вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим. Зазначає, що до 06.03.2008 р. ТОВ «МДІНА, ЛТД» здійснювались бездоговірні поставки товару відповідачу. Через порушення відповідачем зобов’язань з оплати за отриманий товар та з метою забезпечення належного його виконання, між сторонами по справі було укладено договір поставки № П-50-08 від 06.03.2008 р. Стосовно доводів заявника про ненадання суду письмових замовлень відповідача на поставку товару позивач зауважує, що умовами укладеного сторонами договору не передбачено обов’язку позивача по їх зберіганню.

Посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, позивач просить  залишити  її  без  задоволення, а рішення  суду першої інстанції  у справі – без змін.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Вважає її надуманою, а рішення суду – законним, прийнятим на підставі наданих сторонами доказів та виходячи з фактичних обставин справи.

За  клопотанням представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

           За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

     Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

     Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційних скарг, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції та визнається обома сторонами, до  06.03.2008 р.  позивач  поставляв  відповідачу товар за видатковими накладними, без укладання договору.

06.03.2008 р. між Товариством з обмеженою  відповідальністю «МДІНА, ЛТД» (Постачальником, позивачем по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс» (Покупцем, відповідачем по справі) було укладено  договір поставки   № П-50-08105 (надалі – Договір), за умовами якого позивач зобов’язався  передати у власність покупця товар (будівельно-оздоблювальні матеріали, сантехнічне устаткування, системи опалення), а покупець зобов’язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати за нього оплату (п. 1. 1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що асортимент, кількість, ціна товару вказується в накладних, які є невід’ємною частиною цього договору. Сторони дійшли згоди, що накладні є документами, які підтверджують виникнення зобов’язання Покупця по оплаті партії товару, та з іншої сторони, виникнення зобов’язання у Постачальника по передачі партії товару Покупцю.

Відповідно до п. 3.1 Договору Покупець замовляє необхідну йому кількість та асортимент товару шляхом оформлення заявки, яку Покупець надає по факсу.

Товар поставляється партіями. Партією вважається кількість товару, оформленого однією видатковою накладною (п. 3. 2 Договору).

Відповідно до п. 4 1 Договору кожна окрема парія товару постачається  на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту  підписання представником Покупця накладної на отримання товару. Оплата здійснюється в розмірі повної вартості партії товару. В платіжному дорученні на оплату партії товару Покупець зобов’язаний зазначити номер та дату цього договору, номер та дату рахунку – фактури, виписаної Постачальником на оплату поставленої партії товару.

Згідно з п. 4.5 Договору у разі прострочки Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов’язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20%,  які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період використання ним грошових коштів, які підлягають сплаті Постачальнику.

Крім того, сторони в п. 5.2 Договору обумовили, що у разі несвоєчасної оплати за товар Постачальник має право вимагати від Покупця сплати штрафу в розмірі 15% від вартості неоплаченого товару. За прострочку оплати більш 10 календарних днів додатково стягнути пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочки.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 30824,07 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № 2217м від 14.03.2008 р. (на суму 750 грн.), №2218м від 14.03.2008 р. (на суму 1138, 32 грн.), №2334м від 18.03.2008 р. (на суму 2495,78 грн.), №2430м від 20.03.2008 р. (на суму 9287,35 грн.),   № 2599м від 26.03.2008 р. (на суму 759,85 грн.), № 2643м від 27.03.2008 р. (на суму  2363,08 грн.), № 2661м від 31.03.2008 р. (на суму 1512,05 грн.),   № 2697м від 28.03.2008 р. (на суму 3221,50 грн.), № 2710м від 28.03.2008 р. (на суму 73,56 грн.), № 2740м від 31.03.2008 р. (на суму 1692,78 грн.), № 3429м від 21.04.2008 р. (на суму 1487,93 грн.),          № 3484м від 22.04.2008 р. (на суму 255,24 грн.), № 3510м від 22.04.2008 р. (на суму       41,24 грн.), № 3551м від 24.04.2008 р. (на суму 1455,34 грн.), № 3580м від 25.04.2008 р. (на суму 835,20 грн.), № 3619м від 29.04.2008 р. (на суму 639,68 грн.), № 3636м від      30.04.2008 р. (на суму 440,04 грн.), № 3981м від 05.05.2008 р. (на суму 1225,39 грн.),           № 4055м від 07.05.2008 р. (на суму 798,40 грн.), № 4145м від 13.05.2008 р. (на суму     351,34 грн.). У зв’язку з цим відповідачу до сплати було виставлено відповідні рахунки-фактури.

Відповідач оплату отриманого товару у визначені  Договором строки  не здійснив.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс» 30824,07 грн. заборгованості, 1612,86 грн. втрат від інфляції,        3311,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4623,61 грн. штрафу, 3791,74 грн.  пені стали предметом  судового розгляду  у даній справі.                

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що  підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України  за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку  діяльність, зобов’язується  передати у  встановлений строк (строки) товар у  власність покупця для  використання  його у  підприємницькій  діяльності  або  в інших цілях, не  пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім  або  іншим  подібним  використанням, а  покупець  зобов’язується прийняти  товар  і сплатити за  нього  певну  грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог –  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

          Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як  свідчать долучені  до матеріалів  справи копії  видаткових накладних, позивач  належним чином виконав свої договірні  зобов’язання – поставив відповідачу обумовлений Договором товар на загальну суму 30824,07 грн.

          Відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 30824,07 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за Договором  заявлені обґрунтовано. Висновки суду  першої інстанції про наявність підстав для задоволення  позову  в цій  частині   відповідають матеріалам справи.

Колегія суддів відзначає, що відповідач факт отримання від позивача товару  по зазначеним вище накладним не заперечує.

Доводи відповідача про те, що поставка товару, нібито, здійснювалась не за Договором, колегією суддів до уваги не приймаються, як необґрунтовані. Поставлений за переліченими вище накладними товар (гіпсокартон, фарби, цемент, плінтуси, клей і т.д.) відповідає встановленому в Договорі асортименту (будівельно-оздоблювальні матеріали, сантехнічне устаткування, системи опалення). Відсутність в накладних, рахунках-фактурах та акті звірки посилання на Договір  не є підставою вважати, що після  06.03.2008 р. (тобто, після укладення сторонами Договору) товар поставлявся не за Договором. Оскільки, в силу п. 1.2 Договору, накладні є невід’ємною його частиною, вони підтверджують факт поставки товару саме за Договором і не можуть розглядатися як окремі від договору угоди. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, що вказівка в рахунках-фактурах на строк їх дії вказує лише на те, що вони є підставою для оплати в цей строк. Строк оплати товару визначений сторонами в  п. 1.4 Договору, і він не залежить від надання або ненадання Постачальником рахунка-фактури. Оскільки строк оплати за отриманий відповідачем товар вже наступив, а доказів сплати боргу відповідач не надав, борг підлягає примусовому стягненню.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання,  покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що у разі прострочки Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов’язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20%,  які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період використання ним грошових коштів, які підлягають сплаті Постачальнику.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього втрат від інфляції та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20% від суми заборгованості  заявлені позивачем обґрунтовано.

Разом з тим, перевіривши  розрахунок суми інфляційних втрат та процентів, колегія суддів вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому  задоволенню: за заявлений позивачем період інфляційні втрати становлять  1448,38 грн., а проценти – 3275,90 грн., тому в решті  вимог про стягнення інфляційних  втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами слід  відмовити  як   заявлених необґрунтовано.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» (далі – Закон)  платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу  пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін.

При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової  ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Договору передбачено право позивача як Постачальника вимагати від відповідача у випадку несвоєчасної оплати товару сплати штрафу в розмірі 15% від вартості неоплаченого товару, а за прострочку оплати більш 10 календарних днів додатково стягнути пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та норми чинного законодавства,  колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штрафу в розмірі 15% за несвоєчасну оплату поставленого товару заявлені правомірно.

Сума штрафу за несвоєчасну оплату товару визначена позивачем правильно – 4767,62 грн.  і  обґрунтовано задоволена господарським судом у повному обсязі.

В той же час, апеляційна  інстанція  відзначає, що в силу  п. 6 ст. 232  ГК України  нарахування  штрафних  санкцій  за прострочення виконання  зобов’язання, якщо  інше не встановлено  законом  або  договором, припиняється  через  шість  місяців  від  дня, коли  зобов’язання  мало  бути  виконано.

Здійснивши  перерахунок пені з урахуванням приписів ст. 232 ГК України, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про її стягнення підлягають задоволенню частково  – в сумі  3592,28 грн. В решті  вимог про стягнення пені слід  відмовити  як  заявлених необґрунтовано.

З огляду на викладене, враховуючи допущене  судом  першої  інстанції  невірне застосування  норм  матеріального права, судовий  акт  у справі  слід частково скасувати, позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 30824,07 грн. основного боргу,  1448,38 грн. втрат від інфляції, 3275,90 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами,  4767,62 грн. штрафу та 3592,28 грн. пені.         В решті позову слід відмовити.

Стосовно доводів заявника (відповідача) про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права  колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України  доказами у справі є  будь-які  фактичні  дані, на підставі  яких  господарський  суд у визначеному  законом порядку  встановлює  наявність чи відсутність  обставин, на яких ґрунтуються  вимоги  і  заперечення  сторін, а також  інші  обставини, які  мають значення  для  правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд  приймає  тільки ті  докази, які  мають значення  для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК України).

Згідно зі ст. 43 ГПК України, на яку посилається сам заявник, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права, в тому числі,  приписів ст.ст. 34, 43 ГПК України, при прийнятті даного рішення.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано будь-яких доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати у справі  покладаються на сторони  пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

                 

        Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс»    (м. Запоріжжя)  задовольнити частково.

                   Рішення господарського суду Запорізької  області від 29.01.2009 р. у справі                 № 6/475/08 скасувати  частково.

       Резолютивну  частину рішення  викласти в наступній  редакції:

       «1.  Позов  задовольнити частково.

         2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіспромресурс»              (м. Запоріжжя)  на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА, ЛТД»        (м. Запоріжжя) 30824,07 грн. основного боргу, 1448,38 грн. втрат від інфляції, 3275,90 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4767,62 грн. штрафу,          3592,28 грн. пені, 437,21 грн. державного мита та 116,82 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу. Видати  наказ.

       3.   В іншій частині позову відмовити».

        Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА, ЛТД» (м. Запоріжжя) на користь «Базіспромресурс»  (м. Запоріжжя) 2,21 грн.  державного мита за перегляд рішення апеляційною інстанцією. Видати наказ.

        Видачу відповідних наказів із вказівкою необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

  

 

 Шевченко Т. М.