ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2007 р. | № 52/153-06(37/73-05) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Ковтонюк Л.В., Мележик Н.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ДП “Харківське управління виробничої комплектації” |
на постанову | від 31.10.2006 р. Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | № 52/153-06 (37/73-05) |
за позовом | ДП “Харківське управління виробничої комплектації” (надалі –Підприємство) |
до | Акціонерного товариства проектно-конструкторського бюро “Укрелектромонтаж” (надалі –Товариство) |
про | стягнення 21290,48 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - не з’явились |
від відповідача | - не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
В березні 2005 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства 21290,48 грн. збитків, які складаються з втраченої вигоди (неотриманої орендної плати) в сумі 8170,73 грн. та реальних збитків (витрат, понесених у зв’язку із утриманням майна) в сумі 13119,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Товариство без правових підстав займало нежитлові приміщення загальною площею 321,9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Смольна, 32, і знаходяться в оперативному управлінні Підприємства, що унеможливило виконання позивачем зобов’язань за договором оренди № 1 від 01.11.2003 р. і договором про відшкодування витрат балансоутримувача № 2 від 01.11.2003 р., укладених останнім з ТОВ НВФ “Промкомплект”, та спричинило Підприємству збитки в оспорюваній сумі. Крім того, позивач посилався на факти, встановлені господарським судом Харківської області в рішенні від 11.03.2003 р. у справі № 20/59-04 та в рішенні від 01.02.2005 р. у справі № 44/429-04, які мають важливе значення для вирішення спору.
Відповідач проти пред’явлених вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, а також вказував на те, що Товариство не повинно нести відповідальність за невиконання Підприємством зобов’язань перед ТОВ НВФ “Промкомплект”, а встановлені в рішеннях господарського суду у справах №№ 20/59-04, 44/429-04 факти не повинні братися до уваги в порядку ст. 35 ГПК України, оскільки Товариство не було стороною у названих справах.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2005 р. позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 8170,73 грн. втраченої вигоди, 13119,75 грн. реальних збитків, 212,91 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1500 грн. витрат на послуги адвоката.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2005 р. рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2005 р. залишено без змін; відстрочено виконання рішення до 01.01.2006 р.; розстрочено виконання рішення до 01.01.2007 р. (на 12 місяців) зі сплатою щомісяця протягом січня-листопада 2006 р. по 1774,20 грн., а в грудні 2006 р. –1774,28 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2006 р. рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2005 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Ухвалою Верховного Суду України від 11.05.2006 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 06.03.2006 р.
За наслідком нового розгляду справи, рішенням господарського Харківської області від 13.07.2006 р. (суддя Білоусова Я.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. (судді: Філатов Ю.М., Івакіна В.О., Сіверін В.І.), в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.11.2003 р. між Підприємством (орендодавець) та Науково-виробничою фірмою “Промкомплект” у формі ТОВ (орендар) було укладено договір оренди № 1. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно –нежитлові приміщення, що розташовані в м. Харкові по вул. Смольна, 32, загальною площею 321,9 кв. м. Пунктом 2.1 зазначеного договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту прийому-передачі. У відповідності до п. 7.1 вказаного договору строк виконання позивачем зобов'язання по передачі приміщень –01.11.2003 р., тобто у день підписання договору оренди.
В обґрунтування своїх вимог Підприємство посилалось те, що воно не передало НВФ “Промкомплект” у формі ТОВ визначені пунктом 1.1 договору оренди приміщення з причин їх зайняття відповідачем.
Водночас судами досліджено, що Товариством займалися приміщення загальною площею до 145 кв. м., в той час як договором оренди визначена площа 321,9 кв. м. Підприємством не доведені обставини неможливості передачі НВФ “Промкомплект” у формі ТОВ частини приміщень, яка не була зайнята відповідачем.
Пунктом 2.1 договору оренди передбачалось, що орендар вступає у строкове платне користування майном у строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту прийому-передачі. Оскільки приміщення за договором не були передані орендарю за актом приймання передачі, то орендар не вступив у користування, а за таких підстав і не мав сплачувати орендні платежі і, відповідно, експлуатаційні витрати.
Судами встановлено, що Підприємство на момент підписання договору оренди знало про знаходження в приміщеннях сторонньої особи та про неможливість передання цих приміщень за актом приймання-передачі орендарю. Але позивач на власний ризик підписав договір оренди та похідний від нього договір про відшкодування витрат, на власний ризик приймав платежі за послуги, які не надавав орендарю. В свою чергу, НВФ “Промкомплект” у формі ТОВ на власний ризик безпідставно продовжувало перераховувати грошові кошти.
Судами враховано, що перерахування Підприємством грошових коштів НВФ “Промкомплект” відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2005 р. у справі № 44/429-04 не є безумовною підставою для задоволення позову у даній справі.
Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов’язаний з відшкодуванням збитків, суди вірно розподілили між сторонами обов’язок доказування, правильно визначивши, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).
Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування.
Приймаючи рішення та постанову про відмову в позові суди виходили з відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Висновки судів відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно відмовлено у позові.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДП “Харківське управління виробничої комплектації” залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у справі № 52/153-06 (37/73-05) залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Л. Ковтонюк
Н. Мележик