Справа № 755/1311/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"27" квітня 2015 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді Антипової Л.О.

при секретарі Філімоновій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики і звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість на 22.12.2014 року за договором позики грошей від 27.11.2009 року, договорами про внесення до нього змін і доповнень від 22.05.2010 року та від 17.02.2011 року у вигляді неповернутої частини позичених коштів, процентів за користування позикою та трьох процентів річних в сумі, еквівалентній 64 194,00 доларам США, та неустойки в сумі 6 775 000,00 грн. В рахунок задоволення цих вимог, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - належну відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, із застосуванням процедури продажу згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом надання позивачу права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю, виселити відповідача ОСОБА_3 з іпотечного майна, передати предмет іпотеки в управління позивача на період до його реалізації та покласти на відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за договором позики грошей від 27.11.2009 року відповідач ОСОБА_2 позичила у позивача 38 940,00 доларів США і зобов'язалася повертати ці кошти частинами (з розстроченням) із остаточним терміном повернення не пізніше 27.05.2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_2 з повернення позивачеві боргу за договором позики грошей, 27.11.2009 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким відповідач ОСОБА_3 передала позивачеві в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. 22.05.2010 року відповідач ОСОБА_2 додатково позичила у позивача 6 000,00 доларів США, а кінцевий розрахунок з повернення позики було розстрочено сторонами до 27.11.2010 року, про що між ними був укладений договір про внесення змін і доповнень до договору позики. 17.02.2011 року відповідач ОСОБА_2 додатково позичила у позивача ще 11 760,00 доларів США, а кінцевий розрахунок з повернення позики було розстрочено сторонами до 27.02.2012 року, про що між ними також був укладений договір про внесення змін і доповнень до договору позики. Відповідні договори про внесення змін і доповнень були укладені і сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідач ОСОБА_2 порушила умови договору позики і повністю свої зобов'язання за ним з повернення позивачеві боргу не виконала, повернувши позивачеві лише 13 700,00 доларів США, у зв'язку з чим він вимагає стягнути з неї на свою користь гривневий еквівалент неповернутої частини позики в сумі 43 000,00 доларів США, процентів за користування позикою в сумі 17 452,00 долари США, трьох процентів річних в сумі 3 742,00 долари США, а також неустойку в сумі 6 775 000,00 грн. і в рахунок цих вимог звернути стягнення на передану відповідачем ОСОБА_3 йому в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 за процедурою згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом її продажу будь-якій особі - покупцю.

Будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, позивач в судове засідання не з'явився, але забезпечив явку свого представника, який підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі з наведених в позові підстав, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі викликалися належним чином повістками, надісланими рекомендованими листами, засобами телеграфного зв'язку та через оголошення в засобах масової інформації, але проігнорували виклики суду, для участі в судовому засіданні не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, заяв, заперечень проти позову не подали.

Згідно ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

В силу ст. ст. 76, 77 ЦПК України, відповідачі вважаються такими, що належним чином повідомлені судом про час і місце розгляду справи, але не з'явилася в судове засідання без поважних причин, що свідчить про умисне затягування розгляду справи, у зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу за їхньої відсутності по наявним в справі доказам та постановити заочне рішення відповідно до ст. 224 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановивши обставини справи і відповідні їм правовідносини, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 27.11.2009 року між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_2 з іншої сторони укладений договір позики грошей, викладений в письмовій формі і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом КМНО Анохіною В. М. за реєстровим № 1057, за яким позивач ОСОБА_1 передав, а відповідач ОСОБА_2 прийняла у власність 38 940,00 доларів США, які зобов'язалася повернути в порядку та строки відповідно до умови п. 1 договору, а саме: по 1 000,00 доларів США не пізніше 27 числа кожного місяця в період з моменту укладення договору по 27.04.2010 року і 33 940,00 доларів США в термін до 27.05.2010 року.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того, в підп. 1 п. 3 договору позики відповідач стверджувала, що зазначені в договорі валютні цінності вона отримала від позикодавця ще до підписання цього договору.

Як засіб забезпечення виконання зобов'язання відповідача ОСОБА_2 з повернення позивачеві боргу за договором позики грошей від 27.11.2009 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ОСОБА_3 передала позивачеві в іпотеку квартиру № 72, яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13.05.1993 року на товарній будівельно-топливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 3/0974-980, зареєстрованому в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 13.05.1993 року в реєстровій книзі за № 95. Згідно відомостей у довідці-характеристиці бюро технічної інвентаризації, вартість квартири становить 17 653,98 грн. В п. 7 договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони оцінили предмет іпотеки в суму 311 130,00 грн.

22.05.2010 року позивач через представника додатково позичив відповідачу ОСОБА_2 6 000,00 доларів США, про що між ними було укладено і нотаріально посвідчений договір про внесення до договору позики грошей змін та доповнень, згідно яких сума позичених відповідачем ОСОБА_2 коштів була збільшена до 44 940,00 доларів США, які вона зобов'язалась повернути частинами до 27.11.2010 року.

22.05.2010 року між позивачем в особі його представника та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.11.2009 року, яким сума забезпеченого цим договором зобов'язання за договором позики грошей також була збільшена до 44 940,00 доларів США.

17.02.2011 року відповідач ОСОБА_2 додатково позичила у позивача 11 760,00 доларів США, про між нею та представником позивача було укладено і нотаріально посвідчено договір про внесення до договору позики грошей змін і доповнень, згідно яких сума позичених коштів була збільшена до 56 700,00 доларів США, які вона зобов'язалась повернути частинами в наступному порядку: 12 500,00 доларів США не пізніше 18.02.2011 року, по 850,00 доларів США не пізніше 27 числа кожного місяця в період з 27.03.2011 по 27.01.2012 року та здійснити остаточне повернення позики в сумі 34 850,00 доларів США в термін до 27.02.2012 року.

Так само 17.02.2011 року між позивачем в особі його представника та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.11.2009 року, яким суму забезпеченого цим договором зобов'язання за договором позики грошей було збільшено до 56 700,00 доларів США.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений зобов'язанням строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем ОСОБА_2 її зобов'язань з повернення позивачу позики.

Однак, розглядаючи цивільну справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих сторонами доказах, що відповідає вимогам ст. 11 ЦПК України, суд приймає до уваги викладені в позовній заяві твердження позивача про часткове повернення йому відповідачем ОСОБА_2 позики на суму лише 13 700,00 доларів США, у зв'язку з чим суд виходить із того, що неповернутими залишились кошти в сумі 43 000,00 доларів США і вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на свою користь гривневого еквіваленту цієї суми обґрунтованою.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У зв'язку з цим, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 процентів за користування позиченими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Оскільки договір позики та додаткові договори до нього не містять умови про безпроцентність надання позивачем відповідачу ОСОБА_2 позики і, враховуючи, що розмір процентів цими договорами не встановлений, суд вважає, що позивач у своїй заяві обґрунтовано і вірно розрахував суму процентів за користування відповідачем ОСОБА_2 його коштами з 27.11.2009 року по день звернення в суд із позовом 22.12.2014 року за періодами в залежності від суми залишку неповернутої частини позики та відповідного рівня облікової ставки НБУ на загальну суму 17 452,00 долари США.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умови підп. 2 п. 3 договору позики грошей від 27.11.2009 року, яка була залишена без змін укладеними додатковими договорами, відповідач ОСОБА_2 як позичальник погодилась з тим, що прострочкою виконання її зобов'язань за цим договором буде недотримання строку сплати будь-якого з поточних платежів більш ніж на десять днів.

З огляду на цю умову, оскільки призначене сторонами в договорі позики грошей на 27.03.2011 року чергове часткове повернення позики відповідач ОСОБА_2 на користь позивача не здійснила, вона є такою, що порушує виконання зобов'язань за договором з 07.04.2011 року.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Позивачем правильно обрахований розмір трьох процентів річних від простроченої поверненням суми позичених коштів за період з 07.04.2011 року по 22.12.2014 року в сумі 3 742,00 долари США.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

За ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Сума неповернутої частини позики, процентів за користування нею відповідачем ОСОБА_2 і трьох процентів річних дорівнює 64 194,00 доларам США, що згідно встановленого Національним банком України офіційного курсу на день ухвалення рішення на рівні 2 245,1630 грн. за 100 доларів США, становить 1 441 259,93 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Умовою п. 4 договору позики грошей від 27.11.2009 року, залишеною без змін подальшими договорами про внесення до нього змін і доповнень, встановлено, що за прострочення виконання своїх зобов'язань по поверненню позики відповідач ОСОБА_2 повинна сплатити на користь позивача неустойку у вигляді штрафу (пені) в розмірі 5 000,00 грн. за кожен день прострочення.

Ця умова відповідає ч. 1 ст. 549 ЦК України, відповідно до якої, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положеннями норм ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання.

Позивачем правильно обраховано неустойку за 1 355 днів невиконання відповідачем ОСОБА_2 її зобов'язань з повернення позики в період з 07.04.2011 року по 22.12.2014 року в сумі 6 775 000,00 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосоване у наведеній нормі поняття "значно" є оціночними і має конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Законодавець не наводить переліку "інших обставин", які мають істотне значення. Це питання вирішується із врахуванням конкретної ситуації. Такими обставинами можуть бути: форма і ступінь вини боржника; ступінь виконання зобов'язання боржником перед кредитором; відповідність порушення розміру неустойки; традиційний розмір неустойки в практиці ділового обігу; негативні наслідки, які настали або можуть настати для кредитора у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язання; ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу; рівень інфляції протягом часу, коли зобов'язання повинно було бути виконано, і до його фактичного виконання чи до моменту прийняття судового рішення; середня банківська ставка за користування кредитами тощо.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно роз'яснень п. 27 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 р., положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, обґрунтованого клопотання про зменшення розміру неустойки від відповідачів суду не надходило.

В силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних відомостей щодо перевищення неустойки над розміром завданих відповідачами збитків позивачеві або інших обставин, що мають істотне значення для справи і можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки, суду не надано, і матеріали справи не містять.

Разом з тим, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що порушення відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань сталося виключно з її вини і виражається у формі цілковитої бездіяльності. За 4 роки в період з 07.04.2011 року відповідач ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, спрямованих на погашення свого боргу або врегулювання спору в інший спосіб в позасудовому порядку. Встановлений сторонами в договорі позики розмір неустойки фактично складає 0,5 % від суми неповернутої частини позики, що вдвічі менше від зазвичай використовуваного в практиці ділового обігу розміру неустойки.

Тому, суд не знаходить підстав для зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки з власної ініціативи і знаходить обґрунтованою вимогу позивача про її стягнення.

Загальний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_2 за договором позики грошей від 27.11.2009 року з урахуванням укладених до нього договорів про внесення о нього змін і доповнень від 22.05.2010 року та 17.02.2011 року складає суму доданків гривневого еквіваленту основного боргу в сумі 1 441 259,93 грн. та передбаченої сторонами в договорі неустойки в сумі 6 775 000,00 грн., а всього - 8 216 259,93 грн.

Крім того, одночасно із вимогою про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики грошей від 27.11.2009 року і додатковими договорами до нього, позивач просить також звернути стягнення на передану йому в іпотеку відповідачем ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Суд зазначає, що згідно п. 42 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.05.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, оскільки позивач не вимагає стягнення з відповідача ОСОБА_3 сум заборгованості за договором позики грошей, звернення стягнення на належну їй квартиру, що є предметом іпотеки, не призведе до подвійного стягнення з неї боргу, а вимога позивача про це є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві.

Позивач просить звернути стягнення на іпотечне майно шляхом надання йому як іпотекодержателеві права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю в порядку процедури згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до п. 9 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Тому, суд приходить до висновку про законність вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду на підставі ст. 39 Закону України "Про іпотеку" із застосуванням визначеної ст. 38 Закону процедури продажу шляхом надання позивачу як іпотекодержателеві права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року, резолютивна частина рішення суду, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, має відповідати як вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, а саме в ній повинна бути зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про іпотеку", після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням, предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

З метою реального виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його позивачем як іпотекодержателем будь-якій особі - покупцю, суд вважає за доцільне задовольнити його вимогу про передачу йому предмета іпотеки в управління на період до його реалізації.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Разом з тим, в ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 ст. 40 Закону встановлений певний порядок дій іпотекодержателя: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у цей або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено і в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 05.02.2015 року представник позивача направляв відповідачам за адресами місць їхнього проживання та за місцезнаходження іпотечного майна цінні та рекомендовані листи з вимогою про добровільне звільнення приміщення, що є предметом іпотеки за іпотечним договором (в порядку згідно ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку").

Таким чином, позивачем дотримано передбачену ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України процедуру направлення відповідачам вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення, і тому суд вважає цю вимогу про виселення мешканців з предмета іпотеки також обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, відносяться витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Як доказ сплати судового збору до позовної заяви додано квитанцію про сплату 3 654,00 грн.

На підтвердження витрат, пов'язаних з розглядом справи, позивачем подано суду оригінали квитанцій про сплату вартості розміщення в газеті "Хрещатик" оголошення про виклик відповідачів в судове засідання 01.04.2015 року на суму 1 038,24 грн. та оголошення про судове засідання 27.04.2015 року на суму 1 186,56 грн.

Загальний розмір судових витрат, що підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача складає 5 878,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись п. п. 9, 27, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.0.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", ст. ст. 6, 20, 526, 530, 545, 546, 548- 551, 554, 559, 589, 599, 610, 611, 612, 625, 1046 - 1050 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 7, 11, 33, 34, 38 - 40 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 3, 4, 10, 11, 27, 59 - 61, 76, 77, 79, 88, 137, 157, 212 - 216, 218, 224 - 228, 233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики і звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (податковий номер: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_2) борг за договором позики грошей від 27.11.2009 року, договорами про внесення до нього змін і доповнень від 22.05.2010 року та від 17.02.2011 року на 22.12.2014 року в сумі 8 216 259 (вісім мільйонів двісті шістнадцять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 93 коп.

В рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики грошей від 27.11.2009 року, договорами про внесення до нього змін і доповнень від 22.05.2010 року та від 17.02.2011 року на 22.12.2014 року в сумі 8 216 259 грн. 93 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_3 (податковий номер: НОМЕР_3) квартиру АДРЕСА_1 із застосуванням процедури згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом надання ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_2) права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на стадії оцінки майна на момент продажу.

Виселити ОСОБА_3 (податковий номер: НОМЕР_3) з квартири АДРЕСА_1.

Передати предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в управління ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_2) на період до її реалізації.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_2) судові витрати в сумі 5 878 грн. 80 коп. з відповідачів ОСОБА_2 (податковий номер: НОМЕР_4), ОСОБА_3 (податковий номер: НОМЕР_3) - по 2 939 (дві тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 40 коп. з кожної.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, шляхом подачі апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя: