ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 березня 2007 р.

№ 11/241

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів:

Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ДПІ у Оболоньському  районі м.Києва

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р.

у справі

№11/241

господарського суду

м.Києва

за позовом

АКБ "Інтерконтинентбанк"

до відповідача-1:

ДПІ у Оболоньському  районі м.Києва

до відповідача-2:

ВДК у Оболоньському  районі м.Києва

до відповідача-3:

Державного казначейства України

третя особа-1:

Головне управління НБУ по м.Києву та Київській області

третя особа-2:

ДПА у м.Києві

про	стягнення 808 019,00 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Каляєв В.В.

від відповідача-1:

Вакуленчик І.Л.

від відповідача-2:

не з'явився,

від відповідача-3:

Наталич А.А.,

від третьої особи-1:

Кривенко С.Г.,

від третьої особи-2:

С'єдіна Л.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 31.05.2006 р. у справі №11/241 (судді: Євсіков О.В., Морозов С.М., Шабунін С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. (судді: Мартюк А.І., Лосєв А.М., Зубець Л.П.), позов задоволено повністю: стягнуто з Державного бюджету України на користь АКБ "Інтерконтинент" матеріальні збитки в розмірі 808 019,00 грн., завдані неправомірним списанням коштів з банківського рахунку; стягнуто з ДПІ у Оболоньському районі м.Києва на користь АКБ "Інтерконтинент" 1 818,00 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі ДПІ у Оболоньському  районі м.Києва просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2006 р., постанову  Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. у справі №11/241 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АКБ "Інтерконтинентбанк", посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 2, 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. №8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки: по-перше, направляючи до банку інкасові доручення на списання недоїмки з ПП "Продекс", податковий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, та виконуючи завдання, безпосередньо покладені на податковий орган, тому вини ДПІ у списанні до державного бюджету коштів не ПП "Продекс", а іншого підприємства немає; по-друге, в даному випадку відсутні не тільки вина відповідача, а й безпосередній причинний зв'язок між діями ДПІ по списанню в безспірному порядку коштів до бюджету і шкодою, заподіяною  позивачу.

Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України здійснено заміну відповідача-2 —ВДК у Оболоньському  районі м.Києва його правонаступником —Головним управлінням Державного казначейства України в м.Києві.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Платіжним дорученням від 29.06.2000 р. №115-121 Спільним українсько-болгарським підприємством у вигляді ТОВ "Д.К.Ф. Лімітед" (далі —СП "Д.К.Ф. Лімітед") на рахунок №2600331186101, що був відкритий в АКБ "Інтерконтинетнтбанк" та належав ПП "Продекс", було перераховано грошові кошти в сумі 700 000,00 грн.

29.06.2000 р. за заявою ПП "Продекс" вказаний рахунок було закрито банком, у зв'язку з чим позивач, керуючись постановою Національного банку України від 21.11.1997 р. №388 "Про заходи щодо реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України", зарахував вказані грошові кошти на рахунок №3720 "Суми до з'ясування".

29.06.2000 р. Державна податкова адміністрація у м.Києві розпорядженням №000587 призупинила операції на рахунку №2600331186101, що належав ПП "Продекс", а 30.06.2000 р. розпорядженням №0000591 та 05.07.2000 р. розпорядженням №000639 призупинила всі операції на кореспондентському рахунку №32005174201 АКБ "Інтерконтинентбанк" в ОПЕРУ НБУ по м.Києву та Київській області.

12.07.2000 р. Державною податковою адміністрацією у м.Києві було прийнято розпорядження про відновлення операцій на рахунках. Але, до прийняття вказаного розпорядження постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в м.Києві Костецькою П.В. про накладення арешту на грошові кошти від 10.07.2000 р. було накладено арешт на грошові кошти у сумі 3 924 662,03 грн., що надходили на кореспондентський рахунок позивача —АКБ "Інтерконтинентбанк", як на кошти, що належать ПП "Продекс". При цьому господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,  що на кореспондентський рахунок надходили кошти, що належали різним клієнтам банку, а не тільки ПП "Продекс", тому з метою диференціювання коштів Національним банком України по м.Києву та Київській області було відкрито субрахунок для накопичення коштів, адресованих ПП "Продекс", на який і були перераховані кошти з рахунку "До з'ясування" в сумі 700 000,00 грн.

14.07.2000 р. меморіальним ордером №1 кошти ПП "Продекс" у сумі 3 924 662,03 грн. були переведені на рахунок №1207 "Накопичувальний рахунок" АКБ "Інтерконтинентбанк" у Головному управлінні Національного банку України по м.Києву і Київській області.

17.07.2000 р. УПМ Державної податкової адміністрації у м.Києві листом №9003/10/26-09 на адресу начальника ОПЕРУ Національного банку України повідомило, що СВПМ Державної податкової адміністрації в м.Києві не заперечує проти списання грошових коштів, які знаходяться у т.ч. на рахунку №32074174209 в ОПЕРУ Національного банку України по м.Києву та Київській області, до Державного бюджету України по мірі надходження інкасових доручень.

У подальшому Головним управлінням Національного банку України по м.Києву і Київській області на підставі інкасових доручень відповідача-1 від 13.07.2000 р. №№633/1, 634/1, №635/1, які були адресовані ПП "Продекс", та повідомлення слідчого про необхідність списання коштів до бюджету кошти з вказаного накопичувального рахунку були перераховані до Державного бюджету України, що підтверджується наявними у справі копіями вищезазначених інкасових доручень та копією листа Управління Національного банку України по м.Києву і Київській області від 26.07.2000 р. №11-020/396.

Оскільки рішенням арбітражного суду м.Києва від 26.09.2000 р. у справі №18/297 за позовом СП "Д.К.Ф. Лімітед" до АКБ "Інтерконтинентбанк" (залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 26.03.2002 р. у даній справі) з АКБ "Інтерконтинентбанк" стягнуто на користь позивача у вказаній справі грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. як шкоду, АКБ "Інтерконтинентбанк", виконавши в примусовому порядку вказане рішення господарського суду, в свою чергу звернувся до господарського суду з позовом стягнення з Державного бюджету України завданих банку збитків у розмірі 808 019,00 грн. на підставі ст.ст. 440, 441, 442, 452 Цивільного кодексу УРСР.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, стягнувши в безспірному порядку до бюджету 700 000,00 грн., власником яких є СП "Д.К.Ф. Лімітед", як таких, що належали ПП "Продекс", господарські суди порушили норми Конституції України та Закону України "Про власність" щодо захисту права власності СП "Д.К.Ф. Лімітед"; по-друге, безпідставно списавши до бюджету без погодження з позивачем інкасовими дорученнями від 13.17.2000 р. №№633/1, 634/1, 635/1, які були адресовані ПП "Продекс", кошти, які належать СП "Д.К.Ф. Лімітед", позивачу було заподіяно збитки, які підлягають відшкодуванню на підставі ст.ст. 440, 442, 453 Цивільного кодексу УРСР, ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.

Відповідно до ст. 442 Цивільного кодексу УРСР шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Частина 3 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачає відшкодування збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме:

1)          протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи);

2)          шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

3)          причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4)          вини особи, яка заподіяла шкоду.

Пославшись в обґрунтування висновків про задоволення позову на норми ст.ст. 440, 442, 453 Цивільного кодексу УРСР, ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (якими врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, в т.ч. органів Державної податкової служби), а також на ст.ст. 13, 41 Конституції України і Закон України "Про власність" щодо захисту права власності СП "Д.К.Ф. Лімітед" на грошові кошти в сумі 700 000,00 грн., господарські суди попередніх інстанцій не встановили, в чому конкретно виявилися неправомірні дії Державної податкової інспекції у Оболоньському  районі м.Києва відносно АКБ "Інтерконтинентбанк" при безспірному списанні до бюджету коштів в сумі 700 000,00 грн., що належали СП "Д.К.Ф. Лімітед", в рахунок погашення недоїмки по податкам ПП "Продекс"; не встановили чиї права було порушено і кому було заподіяно шкоду неправомірним безспірним списанням до бюджету коштів, що належали СП "Д.К.Ф. Лімітед" як недоїмки ПП "Продекс" —СП "Д.К.Ф. Лімітед" чи АКБ "Інтерконтинентбанк"; не встановили наявність чи відсутність прямого (безпосереднього) зв'язку між шкодою, заподіяною АКБ "Інтерконтинентбанк", і безспірним списанням коштів, що належали СП "Д.К.Ф. Лімітед", до державного бюджету (з огляду на те, що кошти, які належать СП "Д.К.Ф. Лімітед", були списані до бюджету в безспірному  порядку інкасовими дорученнями відповідача-1 від 13.07.2000 р., а з АКБ "Інтерконтинентбанк" кошти в сумі 700 000,00 грн. були стягнуті лише у червні 2002 р. на виконання рішення арбітражного суду м.Києва від 26.09.2000 р. у справі №18/297 внаслідок задоволення позову СП "Д.К.Ф. Лімітед" до АКБ "Інтерконтинентбанк" про стягнення 700 000,00 грн.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порушення ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України (згідно з якою вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи) не взято до уваги висновки постанови касаційної інстанції від 05.02.2004 р. у справі №11/241 щодо порушення господарським судом норм процесуального права у зв'язку з невстановленням обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, в т.ч. не досліджено питання правомірності дій відповідача-1 і третьої особи по зарахуванню спірної суми до бюджету, не надано правової оцінки самим інкасовим дорученням відповідача-1, згідно з якими з кореспондентського рахунку позивача грошові кошти, що належать СП "Д.К.Ф. Лімітед", було перераховано до державного бюджету як недоїмка з ПДВ ПП "Продекс" (у т.ч. не встановлено, чому за наявності недоїмки з ПДВ у ПП "Продекс" в інкасових дорученнях від 13.17.2000 р. №№633/1, 634/1, 635/1 платником зазначено "Інтерконтинентбанк" тощо).

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Оболоньському  районі м.Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 р. та рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2006 р. у справі №11/241 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий                                                                                           К.Грейц

Судді                                                                                                        О.Глос

                                                                                                                 С.Бакуліна