справа № 2-а-147
2009р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2009 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого – судді: Бориславського Ю.Л.
при секретарі: Каралюс Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення грошової допомоги, суд, -
в с т а н о в и в :
Позивачка звернулася до суду із адміністративним позовом, в якому просить стягнути із Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на її користь щорічну разову матеріальну допомогу, як учаснику війни за 2005 – 2007р.р. у розмірі 3 148 грн., мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є учасником війни та на підставі ч.5 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» їй щорічно до 5-го травня повинна надаватися одноразова грошова допомога у розмірі 3-ох мінімальних пенсій за віком, але всупереч вимогам ч.2 ст.2 вищезгаданого Закону та п.3 ст.22, ст.8 Конституції України належна їй грошова допомога виплачувалася відповідачем у неповному обсязі. Так у 2005 – 2007р.р. їй було виплачено по 50 гривень в кожному році. У 2007 р. виплачено 55 гривень. Мінімальна пенсія за віком у 2005 р. - становила 332 грн., у 2006 р. - 359 грн., у 2007 р. - 410 грн. Таким чином, їй до виплати належало: у 2005р. (332х3=996грн.); 2006р. (359х3=1077грн.); 2007р. (410х3=1230 грн.). Отже, розмір недоплаченої грошової допомоги складає 3148 грн. За наведених обставин просить позов задовольнити у повному обсязі.
Суд, ухвалив справу розглядати у відсутність позивачки, оскільки нею у попередньому судовому засіданні було заявлено клопотання про розгляд справи за її відсутності у зв’язку з похилим віком та незадовільним станом здоров’я, а також представника відповідача, який до суду не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, подав до суду письмове заперечення проти позову, про причини неявки суд не повідомив та враховуючи, що матеріалів справи достатньо для прийняття рішення по суті.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка є ветераном війни, що підтверджується відповідними посвідченнями та визнається відповідачем по справі.
Згідно ч.5 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначенні та виплаті вищевказаної допомоги є бюджетними відносинами в змісті ст. 4 Бюджетного кодексу України.
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18.02.2004 року за № 177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірах встановлених Законами про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснювалась у розмірі 50 гривень для учасників війни. Згідно ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зазначена допомога виплачувалася у розмірі 55 гривень.
Вищевказані суми позивачці були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року, за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачем, так і позивачем, в суду не виникає сумніву щодо їх достовірності, тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України факт виплати позивачці разової допомоги, передбаченої ч.5 ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та суми виплаченої допомоги, доказуванню не потребують.
В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2005-2007 роках не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому вони підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідача при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції та Законів України, а розмір виплат - належним, виходячи з наступного.
Так, Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції України), а суб’єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону і тільки – є Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції України). Крім цього відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституції України). За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні і таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами та збалансованості бюджету України, тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях ст. 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно ч.2 ст.8 КАС України в даному випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі «Качко проти України» (Заява №63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і в якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі «Суховій проти України» (Заява №41688/04) у рішенні від 25.10.2007 року Європейський суд з прав людини нагадує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з’являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є ветеранами війни згідно ст.4 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» загальний розмір виплати разової допомоги безперечно є питанням публічного інтересу.
За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідача по виплаті допомоги в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов’язанням України.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином вищезазначені грошові допомоги не могли бути виплачені позивачу у розмірі, що перевищує суму зазначену в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Посилання позивачки на те, що дії відповідача є неправомірними, так як положення ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», згідно якої виплата зазначеної допомоги здійснювалася у розмірі 55 грн., рішенням Конституційного суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007р. визнані не конституційними, не можуть бути взяті до уваги згідно вищевикладеного.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратила чинність тільки з 09.07.2007 року, оскільки рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 не має зворотної сили в часі. Тому в квітні 2007 року, на момент виплати позивачу грошової допомоги, вищезгадана стаття Закону про Державний бюджет була чинною.
На відміну від процесуальних норм вирішуючи спори суди зобов’язані керуватись нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, а не на момент судового розгляду. Таким чином при визначенні розміру вищезгаданих надбавок в 2007 році необхідно керуватись не Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
За таких обставин дії відповідача по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги учасникам війни за 2007 рік не можуть бути визнані протиправними.
Жодних інших доказів протиправності дій відповідача позивачкою не наведено.
Суд, також враховує, що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно включно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даної допомоги при подальшій зміні їх розміру. Тобто в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що позивачка отримала зазначені виплати в розмірах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки, відповідач правомірно керувався нормами, яким врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
Оскільки вимоги позивачки щодо вирішення публічно-правового спору до задоволення не підлягають, не можуть бути задоволені і пов’язані з ними вимоги щодо стягнення коштів.
Керуючись ст.ст. 11, 18, 86, 99, 159-163 КАС України, ст.ст. 8, 19, 92, 95, 96 152 Конституції України, ст.34 ЗУ «Про Державний бюджет на 2005 рік», ст.30 ЗУ «Про Державний бюджет на 2006рік», ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007рік», ст.ст. 12, 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року №6-рп/2007 /справа № 1-29/2007/, суд, -
п о с т а н о в и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення грошової допомоги - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження даної постанови може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Залізничний районний суд м. Львова. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Крім того апеляційна скарга на дану постанову може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо вона подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: Ю.Л. Бориславський