ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2009 р. Справа № 2-а-1575/08
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Лічевецького І.О.,
при секретарі - Солоха О.В.
за участю представників: позивача - Пасічник А.А., відповідача - Полтавця П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджинг Україна» про стягнення 107 923, 62 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,
ВСТАНОВИВ:
Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до ТОВ «ММ Пекеджинг Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позивач стверджує, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства, не створював в 2007 р. робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу.
На підставі наведених обставин позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача 99 231, 51 грн. адміністративно-господарських санкцій та 8 692, 11 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
Представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідач проти позову заперечив та пояснив, що ним були вжиті всі можливі заходи для працевлаштування інвалідів. Відповідач наголосив, що він подавав звіти до служби зайнятості, прийняв участь у проведенні «Ярмарку вакансій для інвалідів». Враховуючи, що жодної пропозиції про працевлаштування інваліда не надійшло ні від центру зайнятості, ні безпосередньо від громадян, він з об'єктивних причин не міг працевлаштувати особу, якій встановлена група інвалідності.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного:
Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII (надалі за текстом - «Закон N 875-XII») .
Частиною другою статті 18 Закону N 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону N 875-XII.
Згідно Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач зобов'язаний щороку до 1 березня подавати відділенню Фонду інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з поданого ТОВ «ММ Пекеджинг Україна» звіту, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача в 2007 р. складала 92 особи.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону N 875-XII зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
Таким чином, враховуючи чисельність штатних працівників ТОВ «ММ Пекеджинг Україна», відповідач зобов'язаний був створити в 2007 р. чотири робочих міся для працевлаштування інвалідів.
В порушення вимог зазначеної статті Закону N 875-XII відповідач, протягом спірного періоду, забезпечив працевлаштування одного інваліда.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що законодавство України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Однак, суд зазначає, що цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Приймаючи до уваги, що відповідачем в 2007 р. не були вчинені такі дії та не створені робочі місця для працевлаштування ще трьох працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена група інвалідності, згідно частини першої статті 20 Закону N 875-XII відповідач зобов'язаний сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Строк сплати адміністративно-господарських санкцій визначений до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. (Пункт другий Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затверджений Постановою кабінету міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій частиною другою статті 20 Закону N 875-XII передбачено нарахування пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно даним зазначеного вище звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 р. та акта перевірки виконання роботодавцями нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів, та сплати ними суми адміністративно-господарських санкцій від 15.08.2008 р. середньорічна заробітна плата штатного працівника в 2007 р. у відповідача складала 33077,17 грн.
Таким чином, з урахуванням викладених вище норм Закону N 875-XII відповідач зобов'язаний був до 15 квітня 2008 р. сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 р. в сумі 990231, 51 грн. (33077,17 грн. х 3).
Приймаючи до уваги, що відповідач не сплатив зазначені адміністративно-господарські санкції, розмір пені, нарахованої на суму недоїмки, за період з 16 квітня 2008 р. по 20 листопада 2008 р. (219 днів) складає 8692,11 грн., та розраховується, з урахуванням встановленого розміру облікової ставки НБУ на рівні 12,00%, за формулою 12 х 120 % : 100 : 366 х 990231, 51 х 219.
Досліджуючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд зазначає, що відповідно до статей 5, 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803-XII (надалі за текстом - Закон 803-XII) держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості.
Зокрема, частиною четвертою статті 20 Закону № 803-XII встановлено обов'язок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності реєструватися у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та щомісяця подавати цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідачем не заперечувалось, що в березні, червні, жовтні, листопаді та грудні 2007 р. він не виконував покладені на нього обов'язки щодо інформування служби зайнятості про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів, та не подавав службі зайнятості зазначені дані.
Далі, суд бере до уваги те, що згідно пункту третьому Інструкції щодо заповнення форми звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших. Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо, інваліди під шифром 11.
Зі звітів, які відповідач подавав до служби зайнятості в січні та лютому місяці 2007 р. вбачається, що вакантні посади не були пристосовані для працевлаштування інвалідів, оскільки в останніх відсутнє зазначення, що працівником може бути інвалід. Лише в звітах за квітень, травень, липень, серпень та вересень 2007 року вказано, що зберігаються вакантні посади з можливістю працевлаштування інваліда III групи.
У зв'язку з цим суд зазначає, що одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 Закону N 875-XII , є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Це положення узгоджується зі статтею 43 Конституції України (№254к/96-ВР), відповідно до якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач, визначивши необхідність у працевлаштуванні інваліда лише III групи, обмежив можливість для працевлаштування інших людей зі стійким розладом функцій організму.
Суд бере до уваги той факт, що відповідач в грудні 2007 р. взяв участь у проведенні «Ярмарку вакансій для інвалідів». Однак, на думку суду, участь у такому заході не може служити належним доказом створення та пристосування робочого місця для працевлаштування інваліда протягом 2007 року, оскільки він був проведений лише в кінці 2007 року.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини четвертої статті 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем - суб'єктом владних повноважень, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162 КАС України,
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджинг Україна» (м. Черкаси, вул. маршала Красовського, 19А, ідентифікаційний код 32654262, п/р 26003003088500 в АБ «Інг Банк Україна», МФО 300539) на користь Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, пр-кт Хіміків, 50, ідентифікаційний код 21368023, п/р 31217230700002 в ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 р. в розмірі 99 231,51 грн. та пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2008 р. по 20 листопада 2008 р. в сумі 8 692, 11 грн., а всього 107 923 (сто сім тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 62 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення її в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 19 січня 2009 р.
Суддя І.О.Лічевецький