ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2007 р. | № 16/171 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "Регіон" |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. |
у справі | №16/171 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | ТОВ "Регіон" |
до | ТОВ "Агро-торговий дім "Дніпровський" |
про | визнання недійсним договору від 04.07.2005 р. №04/07 |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | Родич С.В., |
від відповідача: | Кононенко О.В. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2006 р. у справі №16/171 (суддя Загинайко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. (судді: Науменко І.М., Білецька Л.М., Прудніков В.В.), у позові ТОВ "Регіон" до ТОВ "Агро-торговий дім "Дніпровський" про визнання недійсним договору від 04.07.2005 р. №04/07 відмовлено; судові витрати у справі віднесено за рахунок позивача.
У касаційній скарзі ТОВ "Регіон" просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2006 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. у справі №16/171, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та покласти судові витрати на відповідача, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 215, 252 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, оскільки п. 7.3 договору від 04.07.2006 р. №04/07 (яким встановлено строк дії договору) не відповідає ст. 252 Цивільного кодексу України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
04.07.2005 р. між позивачем —ТОВ "Регіон" (замовником) та відповідачем —ТОВ "Агро-торговий дім "Дніпровський" (виконавцем) було укладено договір на виконання сільськогосподарських робіт №04/07, згідно з п.п. 1.1, 2.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити послуги зі збору сільськогосподарських культур з площ, наданих замовником; сторони домовилися, що в збиральний сезон 2005 р. виконавець здійснює збирання сільськогосподарських культур на полях замовника в обсягах та строки згідно з додатком №1.
Відповідно до п. 7.3 договору строк дії договору встановлюється з моменту підписання до закінчення розрахунків.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що кінцевий розрахунок здійснюється поетапно протягом двох банківських днів після виконання виконавцем обсягу робіт по кожному полю, передбаченому додатком №1, та на підставі акта виконаних робіт.
Згідно з додатком №1 до договору передбачено початок робіт —17.07.2005 р., а закінчення робіт —27.07.2005 р.
Вважаючи, що сторонами не було погоджено строк дії договору від 04.07.2005 р. №04/07, який є істотною умовою договору, позивач звернувся з позовом до господарського суду про визнання договору від 04.07.2005 р. №04/07 недійсним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно дослідили всі обставини справи та дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач не довів невідповідність п. 7.3 договору вимогам Закону, зокрема ст. 252 Цивільного кодексу України, у зв'язку з невстановленням строку дії договору в роках, місяцях, тижнях, оскільки: по-перше, згідно з п. 2.1.1 договору сторони домовилися про проведення збирання сільськогосподарських культур у збиральний сезон 2005 р., а додатком №1 до договору визначено початок та закінчення робіт —з 17.07.2005 р. по 27.07.2005 р.; по-друге, факт виконання робіт за договором підтверджено актами здачі-приймання виконаних робіт за договором від 04.07.2005 р. №04/07, підписаними позивачем.
З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки господарських судів про відсутність у позивача підстав для визнання зазначеного договору недійсним.
Крім того, слід взяти до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору від 04.07.2005 р. №04/07 на виконання сільськогосподарських робіт, наділені, насамперед, особи, права і охоронювані законом інтереси яких порушуються внаслідок укладання зазначеного договору.
Однак, позивач не зазначив, які суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Регіон" порушено внаслідок визначення в п. 7.3 договору терміну дії договору до закінчення розрахунків за договором (не заперечуючи проти факту виконання відповідачем робіт за договором і часткової неоплати зазначених робіт).
За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 ГПК України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
З огляду на викладене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. у справі №16/171 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Регіон" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. у справі №16/171 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. у справі №16/171 —без змін.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна