У х в а л а

іменем україни

08 жовтня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Амеліна В.І., Гончара В.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору неукладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 03 серпня 2006 року відповідач заповнив заяву, яка разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає договір про надання банківських послуг. Згідно із цим договором ОСОБА_4 були надані кредитні кошти у розмірі 2 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте відповідач своїх зобов'язань по поверненню кредитних коштів не дотримався, у зв'язку із чим станом на 31 серпня 2013 року його заборгованість складає 3 036,33 доларів США, що включає в себе заборгованість за кредитом - 1 521,74 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 1 310,40 доларів США, штраф (фіксована частина) - 62,58 доларів США, штраф (процентна складова) - 141,61 доларів США.

ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, у якому просив визнати кредитний договір від 03 серпня 2006 року неукладеним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спосіб вчинення договору, з приводу якого виник спір, не відповідає вимогам кредитних договорів, у зв'язку із чим вважає, що само по собі заповнення заяви-анкети не достатньо для виникнення між сторонами правовідносин із кредитування.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2015 року, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 3 036,33 доларів США, що еквівалентно 24 260 грн 24 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, а тому наявні підстави для задоволення позову. Крім того, відхиляючи доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначений строк позивачем не пропущено, оскільки останній платіж було здійснено відповідачем у листопаді 2011 року, що свідчить про визнання ним свого боргу та про переривання строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В.І. Амелін

В.П. Гончар Д.О. Остапчук