|
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 |
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23.10.2008 р. № 11/357
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до 1. Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації
2. Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних
виплат
про перерахування сум соціальних виплат
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щорічну до 5 травня разову грошову допомогу як інвалідуІНФОРМАЦІЯ_1 за 2004-2008 роки; зобов'язання виплатити недоплачену суму одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 30 мінімальних заробітних плат; зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру, передбаченого абзацом третім частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2006-2008 роки. Також позивач просив перерахувати ці суми з врахуванням індексу інфляції за період 2006-2008 роки. Позовні вимоги викладені з урахуванням уточнень, поданих позивачем 02.06.2008 р.
Ухвалою суду від 04.07.2008 р. в процесі судового розгляду судом залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Позивач підтримав уточнений позов у повному обсязі. Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що позивачу не було виплачено у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2006-2008 роках, чим порушено Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі -Закон 3551) та Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 та від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007. Позовні вимоги про стягнення одноразової компенсації ґрунтуються на положенні абзацу четвертого частини першої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 29.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі Закон № 796), яке передбачає, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам IІІ групи виплачується в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Також позивач посилається на норми статті 48 Закону № 796 (абзац 3 ч. 4) в частині виплати на його користь щорічної допомоги на оздоровлення як інвалідуІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4 мінімальних заробітних плат за період 2006-2008 роки за виключенням сум фактично виплачених.
Представник відповідача 1 проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи. На підставі ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону, Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановив такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення, а саме - учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії інвалідів III групи - 90 грн., які позивачу були виплачені Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в червні 2006 року та червні 2007 року.
Відповідач 1 також вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині виплати одноразової компенсації згідно з ч. 1 ст. 48 Закону № 796, оскільки у червні 2006 року позивачу було виплачено одноразову компенсацію в розмірі 189,60 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836.
Крім того, відповідач 1 вказує, що позивач отримував щорічну разову допомогу встановлену відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як інвалід IIІ групи у розмірі 270 грн. у вересні 2006 р. та 300 грн. у квітні 2007 р., передбаченому ст. 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
У запереченнях відповідач 1 вказує на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду та наполягає з цих підстав на відмові у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату грошової допомоги за 2006 рік.
В доповненнях до заперечень відповідач 1 також зазначив, що за нормою ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій.
Представник відповідача 2 проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях НОМЕР_4 від 21.07.2008 р., які залучено до матеріалів справи. Заперечення відповідача 2 цілком співпадають із запереченнями відповідача 1. Окрім того, законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які були введені в дію після прийняття Верховною Радою України постанови від 20.02.1996 р. № 49/96 “Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону “Про оплату праці” та встановлення мінімального розміру пенсії за віком”, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились.
Крім того, відповідач 2 також просить відмовити у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату грошової допомоги за 2006 рік в зв'язку з пропуском позивачем річного строку на звернення до адміністративного суду та зазначає що виплата щорічної разової допомоги за 2007, 2008 рік здійсненна позивачу у строки та розмірі, передбачені законодавством чинним на час здійснення виплати.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 є інвалідомІНФОРМАЦІЯ_1, ветераном війни -інвалідом війни, що підтверджується відповідним посвідчення серії НОМЕР_1.
У редакції Закону України 3551, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону 3551 - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до п. 3.3 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат головним завданням центра є: здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги інвалідам війниІНФОРМАЦІЯ_1, здійснюється органами праці та соціального захисту населення на підставі даних списків, які подаються щороку до 01 березня органами пенсійного фонду (раніше ці функції були покладені постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 18.02.2004 р. «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»відповідно на Міністерство оборони, до 01.01.2007 року).
Як свідчать фактичні обставини справи, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006-2007 роки. А саме, згідно з даними Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в 2006 році позивач отримав грошову допомогу в розмірі 270,00 грн., в 2007 році в розмірі 300 грн. і у 2008 році -350 грн.
Таким чином відповідачами фактично виплачено щорічну разову грошову допомогу позивачу. Однак, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, судом звернено увагу на рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 №6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні зазначено, що стаття 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, інвалідам війни ІІІ-ї групи в розмірі 300 гривень, не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України визнав, що це його рішення має преюдиціальне значення, тобто таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. набрало чинності з 27.07.2007 року, тобто з моменту його опублікування у Офіційному віснику України і на момент виплати щорічної разової допомоги ще був чинним Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким встановлювався розмір щорічної разової грошової допомоги, зокрема, інвалідам війниІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 300 гривень. Проте слід зазначити, що внаслідок визнання неконституційною ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, саме розмір грошової допомоги, який встановлюється цим законом і в якому грошова допомога була виплачена позивачу є таким, що не відповідає Конституції України. Тобто, станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Базою для розрахунку щорічної разової допомоги до 5 травня за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено мінімальну пенсію за віком, проте діючими законами України на час 2006-2008 років не було визначено розміру мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону про статус ветеранів війни.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України (далі - Конституції) - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення його права на отримання щорічної разової грошової допомоги як інвалідуІНФОРМАЦІЯ_1, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу було виплачено у 2006 роках допомогу, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону 3551 він мав право звернутись за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, таким чином з цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, суд погоджується з позицією відповідачів щодо пропущення строку звернення позивача до суду за період 2006 року, оскільки до Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся з позовом 31.10.2007 року.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з положеннями абзацу четвертого частини першої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також виплату щорічної допомоги на оздоровлення як інвалідуІНФОРМАЦІЯ_1, що передбачено абзацом третім частини четвертої статті 48 Закону.
Як встановлено судом, позивач є інвалідомІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації з 2006 року, як потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи та учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії, про що свідчить видане йому посвідчення серії А № 424771 (копії посвідчень містяться в матеріалах справи).
Згідно пункту 1 частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”, інвалідам третьої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Відповідачі не заперечують стосовно того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, учасника ліквідації наслідків аварії, а відтак дійсно має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII.
Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.
Частиною 1 статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Верховною Радою України дію абзацу 3 частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 19.12.2006 р. № 489-V «Про Державний Бюджет на 2007 рік». Проте зупинення дії абзацу 3 частини четвертої статті 48 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007.
Враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та його обов'язковість до виконання, суд вважає, що положення Закону № 796-XII не є призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відносини, що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивачі є особами, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідачі, заперечуючи на позов, зазначали, що згідно з ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»право встановлювати розміри соціальних виплат було надано Кабінету Міністрів України.
Проте, заперечення відповідачів не приймаються судом до уваги в зв'язку з тим, що незважаючи на право, яке було надано Кабінету Міністрів України відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Кабінет Міністрів України не реалізував це право та не встановив розмір соціальних виплат саме на 2007 рік ні шляхом видання окремого нормативного акту, ні шляхом внесення змін в діючий нормативно-правовий акт.
Під час судового розгляду адміністративної справи, представниками відповідачів заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки позивач у 2006 р. одержував нараховані йому виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляв, законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат повинен був знати, так як Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»офіційно оприлюднений.
Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік не підлягають задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України.
Судом також визнаються такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату сум з урахуванням індексу інфляції, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Ані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не передбачено виплати щорічної допомоги, враховуючи індекс інфляції. Перш за все, це викликано тим, що законодавцем розміри виплат встановлюються з прив'язкою до розміру мінімальної заробітної плати або мінімальної пенсії за віком, які в свою чергу в залежності від розміру інфляції або будь-яких об'єктивних показників змінюються відповідними законами.
Вимоги позивача про стягнення одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену частиною 1 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 48 Закону № 796 передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідамІНФОРМАЦІЯ_1 -30 мінімальних заробітних плат. При цьому у ч. 3 цієї статті зазначено, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.
У відповідності до Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-IV дію абзацу четвертого частини першої статті 48 та частини третьої статті 48 зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Як підтверджується матеріалами справи позивачу було встановлено інвалідність у 2006 році. Таким чином, Управлінням праці та соціального захисту населення сформовано списки-розпорядження по особовому рахунку позивача НОМЕР_2 щодо виплати йому у червні 2006 року одноразової компенсації в розмірі 189,60 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836, яка діяла у період 2006 року.
Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»були чинними, не визнані неконституційними, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень і відповідно правомірно здійснив виплату одноразової компенсації, виходячи з розміру виплат, встановлених Кабінетом Міністрів України у постанові № 836.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивач, як інвалід війни та як інвалід-ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнений від сплати судових витрат.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 31-Б) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3, АДРЕСА_1) суми щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом третім частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2007, 2008 роки, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.
3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (м. Київ, вул. Комарова, 7) виплатити ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3, АДРЕСА_1) суми щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом третім частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2007, 2008 роки за виключенням сум фактично проведеної виплати.
4. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (м. Київ, вул. Комарова, 7) виплатити ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3, АДРЕСА_1) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війниІНФОРМАЦІЯ_1 у 2007, 2008 роках, виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком за виключенням сум фактично проведеної виплати.
5. В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -28.10.2008.