ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
19 липня 2006 р. |
№ 31/27 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кравчука Г.А., |
|
суддів: |
Коробенка Г.П., Шаргала В.І., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання |
Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська |
|
на постанову |
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. |
|
у справі |
№ 31/27 |
|
господарського суду |
Дніпропетровської області |
|
за позовом |
Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області |
|
до |
1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгроресурс”, 2) Державної акціонерної компанії “Хліб України” |
|
про |
визнання недійсним договору |
|
|
|
в судовому засіданні взяли участь представники:
|
прокуратури: |
- не з'явились; |
|
позивача: |
- не з'явились; |
|
відповідача-1: |
- не з'явились; |
|
відповідача-2: |
Пронін О.А., дов. № 02-14/319 від 20.10.2005 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 р. Прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська (далі -Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі -Відділення) до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу № 8707 від 29.10.2004 р. (далі -Договір № 8707), укладений між Державною акціонерною компанією “Хліб України” (далі -Компанія) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Украгроресурс” (далі -Товариство) та зобов'язати Товариство повернути будівлю № 42 по вул. Плеханова у м. Дніпропетровську (далі -Будівля № 42) до державної власності, а саме -до статутного фонду Компанії.
Позовні вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що Будівля № 42 передана до статутного фонду Компанії та знаходиться у державній власності, і крім, того, належить до категорії пам'яток архітектури національного значення, однак, в порушення норм Закону України “Про охорону культурної спадщини”, продана Компанією через Слов'янську універсальну біржу м. Дніпропетровська Товариству за Договором № 8707 без погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що, відповідно до ст. 20, 202 та 207 ГК України, є підставою для визнання вказаного договору недійсним та повернення Будівлі № 42.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. (суддя Мороз В.Ф.) в частині позовних вимог до Товариства провадження у справі припинено, а у частині позовних вимог до Компанії в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що Товариство є ліквідованим, що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, який є предметом спору, і застосування наслідків його недійсності та є підставою для припинення провадження у справі щодо Товариства на підставі п. 6 частини першої ст. 80 ГПК України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. (колегія суддів: Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. залишено без змін. Постанова мотивована тим, що ні Прокурором, ні Фондом не доведено факт порушення Компанією та Товариством при укладанні Договору № 8707 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, а Будівля № 42 на момент укладання вказаного договору була власністю Компанії (згідно рішення Третейського суду при Київській палаті сприяння третейському судочинству від 18.07.2003 р. у справі № 03/06 з урахуванням додаткового рішення від 08.04.2004 р.).
Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. і рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р., у якому просить вказані судові акти скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вимоги, які містяться у касаційному поданні, Прокурор обґрунтовує тим, що рішення та постанова, які оскаржуються, прийняті з порушенням ст. ст. 8, 19, 24 та 124 Конституції України і при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 34, 35, 36 та 53 ГПК України, при їх прийнятті не досліджувались окремі факти.
Компанія скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала відзив на касаційне подання Прокурора, у якому зазначила, що повністю визнає вказане подання і вважає, що про винесенні постанови, яка оскаржується, господарським судом апеляційної інстанції було порушено ст. ст. 8, 19, 24, 124 Конституції України і неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Відділення скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала відзив на касаційне подання Прокурора, у якому просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. і рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. та прийняти нове рішення, якім задовольнити його позовні вимоги. Вимоги, викладені у відзиві, Відділення обґрунтовує тим, що відповідно до норм ЦК України Компанія, як володілець державного майна, не мала права продажу Будівлі № 42.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційне подання Прокурора не надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 19.07.2006 р. справу передано на розгляд колегії суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. -головуючого, Коробенка Г.П. та Шаргала В.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Компанії матеріали справи та доводи Прокурора, викладені у касаційному поданні, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Розглядаючи поданий Прокурором позов по суті та приймаючи відповідні рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний позов подано з дотриманням вимог законодавства України.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зазначений висновок місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено передчасно.
Так, Прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Відділення, обґрунтовував позовні вимоги порушенням Компанією та Товариством при укладанні Договору № 8707 п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини”.
Проте, згідно з вказаною нормою, погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління належить до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, особою, уповноваженою подавати позови у випадку порушення власниками пам'яток національного значення або уповноваженими ними органами відповідно до п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини” є центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (або прокурор в інтересах держави в особі вказаного органу).
Згідно ж з Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року № 2558-XII, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у даному випадку Прокурор, звертаючись з позовом до Компанії та Товариства з посиланням на порушення ними п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, в якості органу, в інтересах якого здійснюється таке звернення, мав визначити центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, не Фонд державного майна України (Відділення), який не є вказаним органом.
Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, зазначеного не врахували, а тому прийняті ними рішення та постанова не можуть вважатись такими, що ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне вказати, що Прокурор, звертаючись з позовом до Компанії та Товариства про визнання недійним Договору № 8707, у позовній заяві зазначав, що об'єкт вказаного договору -Будівля № 42, знаходиться у державній власності.
Проте будь-яких посилань на порушення Компанією та/або Товариством при укладанні Договору № 8707 норм матеріального права, які визначають порядок відчуження майна, яке є державною власністю, Прокурор у позовній заяві не навів. Але господарський суд першої інстанції на це уваги не звернув та не зобов'язав Прокурора обґрунтувати (уточнити) відповідні позовні вимоги.
Наведене, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, свідчить, що місцевий господарський суд не створив Прокурору необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, чим порушив частину третю ст. 43 ГПК України. Апеляційний господарський суд на вказане порушення при здійсненні апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції уваги не звернув.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовід носин.
Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, після чого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. у справі № 31/27 господарського суду Дніпропетровської області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. у справі № 31/27 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.П. Коробенко
Суддя В.І. Шаргало