ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2006 р. | № 14/267пд (18/509пд) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий), |
Харченка В.М., |
Борденюк Є.М. |
розглянувши у відкритому | судовому засіданні у м. Києві |
за участю представників позивача: | Бойка Р.В., Бауліна О.Ю. та представників відповідача –Лисенка І.П., Міщенка А.О. |
касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Лисичанський склозавод” |
на постанову | від 10.04.2006 |
Луганського апеляційного | господарського суду |
у справі | № 14/267пд(18/509пд) |
господарського суду | Луганської області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Лисичанський склозавод” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Внєшторгенерго” |
про | визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними |
В судовому засіданні 22.06.2006 оголошувалась перерва до 06.07.2006.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2004 року відкрите акціонерне товариство “Лисичанський склозавод” звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Внєшторгенерго” про визнання недійсними інвестиційного договору від 11.08.2003 та додаткової угоди до нього № 1 від 13.08.2003.
Рішенням господарського суду Луганської області від 22.12.2005 у справі № 14/267пд(18/509пд) позов задоволено. Визнано недійсними з моменту укладення інвестиційний договір від 11.08.2003 та додаткову угоду до нього від 13.08.2003 № 1, які укладені між ВАТ “Лисичанський склозавод” та ТзОВ “Внєшторгенерго”. Стягнено з ВАТ “Лисичанський склозавод” на користь ТзОВ “Внєшторгенерго” 6786781,75 грн. внесених інвестицій.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 вищезазначене рішення суду скасовано. В позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 10.04.2006, а рішення суду першої інстанції від 22.12.2005 залишити без змін. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушив вимоги процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 17, 18 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. 48 ЦК УРСР.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Луганським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, і це відповідає наявним матеріалам справи, 17.09.1999 арбітражним судом Луганської області була порушена справа № 12/107б про банкрутство ВАТ “Лисичанський склозавод”. Ухвалою цього ж суду, що була постановлена за цією ж справою 17.05.2001, відносно позивача була введена процедура санації, інвестором у якій, згідно із рішенням комітету кредиторів позивача від 13.05.2003, було обрано товариство “Внєшторгенерго”, і яка надалі, згідно із відповідними судовими рішеннями, постановленими у справі № 12/107б, була продовжена до 24.01.2005.
Судами також встановлено, що 11.08.2003 та 13.08.2003 сторони за цією справою уклали інвестиційний договір та додаткову угоду до нього, якими визначили порядок внесення інвестором грошових коштів та порядок набуття ним майна боржника.
Відповідно до вищезазначених угод сторони передбачили обов`язок відповідача в строк до 24.09.2003 поповнити обігові кошти ВАТ “Лисичанський склозавод” та погасити його заборгованість на суму 3808100,00 грн., а також передбачили як можливість внесення інвестицій понад встановлену планом санації суму, так і обов`язок позивача передати відповідачу, тобто інвестору, майно на суму фактично внесених інвестицій, у склад якого мали увійти: цех виготовлення шихти (складовий), машинований цех № 1, шамотня дільниця, машинований цех № 2, експортна дільниця, цех пресопрокатних виробів, цех упакування скла, дільниця відвантаження, лісотарний цех, разом із комунікаціями, інвентарем та устаткуванням, що розташовані в цих об`єктах.
За встановленими судом обставинами, на виконання оспорюваних угод відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 6786781 грн. 75 коп., а позивач, в особі керуючого санацією Головащенко В.М., передав йому за актами вищезазначене майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановлюючи нове –про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оспорювані угоди укладались на виконання плану санації і не суперечили йому. А оскільки план санації з комітетом кредиторів узгоджувався, то твердження позивача про те, що оспорюваний інвестиційний договір та додаткова угода до нього не відповідають вимогам закону, не ґрунтується на фактичних обставинах справи.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, свої вимоги щодо визнання оспорюваних угод недійсними позивач обґрунтовував тим, що ці угоди не були узгоджені з комітетом кредиторів, в той час, як діюче законодавство передбачало необхідність такого узгодження.
Відповідно до ст. 1; п. 9 ст. 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, значні угоди, а тобто угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди, а також угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації.
У цьому зв`язку судами встановлено, що оспорюваними договором та додатковою угодою до нього сторони передбачили передачу у власність відповідачу майна, балансова вартість якого перевищувала один відсоток балансової вартості активів боржника на відповідний період часу.
З тих же матеріалів справи випливає, і ці обставини, в свою чергу, також були встановлені судами, що відповідними змінами та доповненнями до плану санації відносно товариства “Лисичанський склозавод” було передбачено, що порядок передачі майна від боржника до інвестора, а також порядок та умови переходу до останнього права власності на це майно повинні здійснюватись за угодою між інвестором та боржником, яка має бути погоджена з комітетом кредиторів, а також має бути укладена лише після проведення технічної інвентаризації будинків та споруд боржника з обладнанням та комунікаціями, та проведення їх експертної оцінки, яка, в свою чергу, також має бути затверджена комітетом кредиторів.
Таким чином, умовами плану санації сторони також передбачили необхідність отримання згоди комітету кредиторів щодо питань, пов`язаних із розпорядженням майном боржника, і тим самим обмежили права керуючого санацією, який, у цьому зв`язку, мав можливість розпоряджатись цим майном виключно з урахуванням вищезазначених обмежень.
Разом з тим, з фактичних обставин справи вбачається, що оспорювані угоди були укладені сторонами без погодження з комітетом кредиторів, в той час, як, відповідно до згаданих вимог діючого законодавства, таке погодження потребувалось.
Сукупності вищенаведених обставин суд першої інстанції дав належну оцінку і дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ці обставини свідчили про те, що оспорювані угоди не відповідали вимогам закону.
У цьому зв`язку оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, який визнав оспорювані угоди недійсними та повернув відповідачу грошову суму внесених ним інвестицій, - залишенню без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Лисичанський склозавод” задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 скасувати.
Рішення господарського суду Луганської області від 22.12.2005 у справі № 14/267пд(18/509пд) залишити без змін.
Головуючий Остапенко М.І.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.