Львівський апеляційний адміністративний суд

у х в а л а

Іменем  україни

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1до Відділу міграційної служби в Закарпатській області про скасування рішення №803 від 10 вересня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_111 вересня 2007 року звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення Відділу міграційної служби у Закарпатській області від 10 вересня 2007 року та зобов'язати Відділ міграційної служби у Закарпатській області прийняти рішення про прийняття заяви про надання статусу біженця в Україні.

В позовній заяві покликається на те, що Відділом міграційної служби у Закарпатській області 10 вересня 2007 року винесено незаконне рішення №803 яким йому відмовлено в оформленні документів щодо надання статусу біженця, тим самим порушено його право на отримання цього статусу, передбаченого нормами національного та міжнародного права.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Відділ міграційної служби в Закарпатській області прийняти рішення про прийняття заяви про надання статусу біженця.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, незаконним, неповним, формальним та таким, що постановлене з порушенням ст.11 КАС України, оскільки суд при розгляді справи по суті врахував пояснення та доводи виключно Відділу міграційної служби в Закарпатській області. В процесі розгляду справи по суті суд в порушення ч.2 ст.86 КАС України керувався виключно письмовими доказами, незважаючи на норму зазначену в ст.69 КАС України, в якій вказано, що одним із засобів доказування є пояснення сторін.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1нелегальним шляхом прибув в Україну, незаконно перетнув державний кордон України.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_1даних в суді першої інстанції, причиною його виїзду з Бангладешу як країни походження і постійного проживання, стали постійні міжпартійні сутички, які постійно відбуваються в країні та реальна загроза зазнати політичних переслідувань відносно нього, у зв'язку з тим, що він брав активну участь в діяльності опозиційної партії.

ОСОБА_1звертався до Відділу міграційної служи в Закарпатській області з заявою про надання йому статусу біженця в березні 2007 року, однак видав себе за іншу особу на ім'яОСОБА_2. 13 квітня 2007 року відділом міграційної служби йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

В червні 2007 року ОСОБА_1знову звернувся з заявою до відділу міграційної служби про надання йому статусу біженця, однак відділ міграційної служби у Закарпатській області, своїм повідомленням №803 від 10 вересня 2007 року відмовив ОСОБА_1в прийнятті заяви про надання статусу біженця з підстав проведеної з ним 07 вересня 2007 року співбесіди та вивчення обставин, зазначених у його заяві, якими встановлено, що 23 березня 2007 року під час розгляду його попередньої заяви позивач назвав себеОСОБА_2. Вдруге звернувся із заявою про надання статусу біженця в Україні 07 вересня 2007 року назвавши себеОСОБА_1, тобто видав себе за іншу особу.

Законом України «Про біженців» п.1 ст.1 встановлено, що біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до вимог ч.2 ст..9 Закону України «Про біженців» особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця.

Згідно вимог ч.8 ст.9 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим ст.1 цього закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що підстав для оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця ОСОБА_1не було, позовні вимоги є безпідставними, а тому відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Позивач ОСОБА_1залишив свою країну з причин загрози переслідування з боку політичної партії та міжпартійних суперечок, а не у зв'язку з тим, що через своє віросповідання чи політичні переконання його життю чи свободі в цій країні загрожує небезпека, крім того видав себе за іншу особу, а тому з цих підстав Управлінням міграційної служби йому обґрунтовано та правомірно було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.

Жодних доказів, які б підтверджували обґрунтованість побоювань ОСОБА_1стати, після повернення в Бангладеш, жертвою переслідувань внаслідок свого віросповідання чи політичних переконань по справі не здобуто.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції базував своє рішення виключно на поясненнях відповідача є необґрунтованим, оскільки відповідно до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, Відділ міграційної служби в Закарпатській області у судовому засіданні при дачі усних пояснень обґрунтовував правомірність свого рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарга не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року у справі №2а-1367/07 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.