Справа № 2-а-52
2009 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И
16 березня 2009 року
Бахмацький районний суд Чернігівської області
в складі : головуючого – судді Костенко О.Ф.
при секретарі – Кулик Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмач адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та зобов”язання здійснити нарахування і забезпечити виплату зазначеної допомоги та відновлення пропущеного строку,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 є дитиною війни відповідно до посвідчення, виданого 22 листопада 1991 року Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмацької райдержадміністрації. Проживає уАДРЕСА_1
У січні 2009 року позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та виплатити їй зазначену допомогу за 2006, 2007 рр. в розмірі 2733 грн.30 коп. Свої вимоги позивачка обгрунтовує тим, що відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” належить до соціальної групи „діти війни” і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але в порушення вимог даного закону протягом 2006, 2007 рр. відповідачем позивачці така доплата не проводилась, в результаті чого утворилася заборгованість за 2006-2007 рр. в сумі 2733 грн.30 коп.
В судове засідання позивачка не з”явилася, але в своїй позовній заяві просить справу розглянути в її відсутність і позовні вимоги задовольнити, поновити строк звернення до суду.
Представник відповідача в судове засідання не з”явився, відповідач подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. В своїх запереченнях, поданих до суду через канцелярію, відповідач зазначив, що дійсно, відповідно до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитини війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”. Застосування ж ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” не має законодавчого підгрунтя, поскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”. Зазначають, що на даний час також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважають, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просять суд застосувати строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з”ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об”єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення даного спору, суд приходить до слідуючого висновку.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка відповідно до ст. 1 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Зазначене підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення.
Відповідачем даний факт не заперечується, а тому, згідно із ч.3 ст.72 КАС України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.
Виходячи з того, що позивачка є „дитиною війни” в розумінні ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” суд вважає, що на неї повністю поширюються пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст. 7 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітей війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов”язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги.
Європейський суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв”язку з чим Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань.
Відповідно до ст. 22 Конституції України „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових або внесення змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
Всупереч положенням даної статті Конституції України положення ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 рік згідно з Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року відповідно до Закону України „ Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік” від 10.01.2006 р. дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було відновлено.
Згідно п.12 ст. 71 ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік” знову було зупинено на 2007 рік дію ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України „закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачці у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” відповідач порушив її права, визначені даним Законом та Конституцією України.
Відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст. 99 КАС України. Згідно до ст. 100 КАС України „пропущення строку звернення до адмінсуду є підставою для відмови у задоволенні адмінпозову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За таких обставин вимоги позивачки не підлягають задоволенню, поскільки вона просить стягнути недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки, в той час вона звернулися до суду в січні 2009 року, тобто після спливу строку встановленого ст.99 КАС України. Підстав для поновлення строку суд не находить.
Керуючись ст.ст.7-14, 99, 100, 122, 158-163, 167 КАС України, ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області про зобов”язання провести нарахування за 2006-2007 роки щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та здійснити виплату за вказаний період, відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання протягом 10 днів з дня винесення постанови через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: