ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 р. Справа № 83536/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                         Онишкевича Т.В.,

суддів                                                             Дяковича В.П., Попка Я.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області про зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

10 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області (далі – УПФ України в Берегівському районі) щодо невиплати їй, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та зобов’язати відповідача провести перерахунок і виплатити їй передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії з урахуванням фактичних виплат за період з 10 вересня 2010 року по 10 березня 2011 року.

Постановою Берегівського районного суду від 28 березня 2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Берегівському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України, видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України, а також неправомірно застосовано ст. 256 КАС України про негайне звернення до виконання рішення суду першої інстанції.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відмова УПФ України в Берегівському районі у проведенні нарахування і виплати їй підвищення до пенсії у цьому розмірі за період з 10 вересня 2010 року по10 березня 2011 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитини війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 10 вересня 2010 року по10 березня 2011 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду за захистом свого права, та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області, відповідний обов’язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта на законність прийнятої постанови по суті не впливають та вищевказаних висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2011 року у справі № 2а-176/11 – без змін.

В силу вимог ч.10 ст. 1832 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя          Т.В.Онишкевич

Судді          В.П.Дякович

                                                                                ОСОБА_2