ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 р. Справа № 148266/11/9104

          Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Ніколіна В.В., Заверухи О.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Яворівського районного суду Львівської області від 11 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі Тернопільської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,–

встановив:

У квітні 2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив поновити пропущений строк для звернення до суду за період з 09.07.2007р. по 01.04.2011р.; визнати дії пенсійного органу протиправними; зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому кошти щомісячної соціальної допомоги за період з 09.07.2007р. по 01.04.2011р. та проводити відповідні виплати в подальшому.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно із статтею 6 цього Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така у вказаний період виплачувалась не в повному обсязі.

Ухвалою судді першої інстанції адміністративний позов в частині, а саме за період з 09.07.2007 року по 11.10.2010 року залишено без розгляду, у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. За рештою позовних вимог відкрито провадження у справі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено. Визнано бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - протиправною; зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 12.10.2010 року по 01.04.2011 року включно, із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням виплачених сум.

Не погодившись з цією постановою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою його позовні вимоги задоволити повністю.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмово провадження, за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що така апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та з 22.05.2008 року діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як особі, якій надано статус дитини війни, здійснювалось у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Згідно із положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни здійснював із порушенням спеціального законодавства.

Враховуючи викладені вище нормативно-правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Разом із цим, суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні його позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 11.10.2010 року, оскільки даний адміністративний позов в цій частині, ухвалою судді першої інстанції залишено без розгляду. Дана ухвала позивачем у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України не оскаржувалася та набрала законної сили.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано та правильно задоволив позовні вимоги з 12.10.2010 року, тобто в тій частині адміністративного позову, у якій було відкрито провадження у справі.

Однак, суд першої інстанції безпідставно вказав кінцеву дату періоду за який слід здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, оскільки суд у своєму рішенні не може вказувати кінцеву дату періоду нарахування та виплати підвищення до пенсії, так як органи Пенсійного фонду України зобов’язані проводити такі нарахування до втрати такого права позивачем.

Також, суд першої інстанції безпідставно звернув до негайного виконання постанову у повному обсязі, оскільки відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для виконання постанови суду у справах, зазначених у п. 2 ч. ст. 1832 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення з 12.10.2010 року.

Вказані вище порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи та питання про допущення до негайного виконання постанови, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови та прийняття нової.

Враховуючи те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2011 року у справі № 2а-9401/11 – скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 12.10.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 12.10.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Постанова у межах суми стягнення за один місяць підлягає до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                                                О.М. Гінда

Судді:                                                                                          В.В.Ніколін

                                                                                                    ОСОБА_2