Справа № 2-252/09

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 травня 2009 року                                                                                                      м. Вінниця

Вінницький районний суд в складі:

головуючого  судді:                                            Войтко Ю.Б.

при секретарі:                                                  Огородник О.А.

з участю позивача:                                         ОСОБА_1

представника позивача:                               ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідача:                                                   ОСОБА_2

представника відповідача:                         ОСОБА_5

представника Бохоницької сільської

ради:                                                            Бортновської К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Бохоницьої сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення Бохоницької сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов’язання розглянути заяву про виділення земельної ділянки, -

В  с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та Бохоницької сільської ради с. Бохоники Вінницького району про визнання незаконним та скасування рішення Бохоницької сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов’язання розглянути заяву про виділення земельної ділянки. В позовні заяві зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб було розірвано рішенням суду від 30 листопада 2004 року та зареєстровано розірвання шлюбу в органах РАГС 15 лютого  2005 року, актовий запис № 190, однак їй це не було відомо до жовтня 2007 року. Фактично шлюбні стосунки припинено з жовтня 2007 року, з цього часу вони проживають окремо. Від шлюбу народилася дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, яка проживає з позивачем.  

    Позивач вважає, що  під час шлюбу ними спільно було придбано земельну ділянку, загальною площею 0,1200 га, яка розташована в с. Бохоники Вінницького району, провулок Вишневий, що підтверджує Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, зареєстрований за № 218.

    Спірна земельна ділянка була виділена їм для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель відповідно до рішення 16 сесії 03 скликання від 25.12.2001 року Бохоницької сільської ради. Межі було встановлено згідно акту від 10.10.2003 року, проте державний акт на дану земельну ділянку чоловік отримав вже  02.11.2004 року, приховавши від позивача цей факт та оформивши його лише на власне ім'я. Про те, що земельна ділянка оформлена на праві власності лише за чоловіком ОСОБА_2 ОСОБА_1 дізналася лише в восени 2007 року, коли дізналася про розірвання шлюбу і в них виникла суперечка щодо майна.

    Як з’ясувалося в жовтні 2007 року, з заявою до сільської ради про отримання земельної ділянки для будівництва житла звертався ОСОБА_4 -  батько позивача, а не ОСОБА_2, в якій батько позивачки зазначав від імені ОСОБА_2 про виділ земельної ділянки під будівництво житла для сім»ї відповідача (три чоловіка) по вул. Гніванське шосе.

    Позивач 18 вересня 2001 року також особисто писала заяву на виділення земельної ділянки до сільської ради та заяву на виготовлення технічної документації по видачі державного акту на право власності 07.12.2003 року, оскільки це було під час шлюбу і вона вважала, що спірна ділянка є спільною сумісною власністю. З 2001 року по 2008 рік позивач сплачувала земельний податок за спірну земельну ділянку, що підтверджується довідкою Бохоницької сільської ради. Також вона сплачувала плату за виготовлення документації та за реєстрацію земельної ділянки, що підтверджується її підписами на квитанціях, а не ОСОБА_2.

    Увесь цей час до жовтня 2007 року ОСОБА_1 вважала, що земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю і її чоловік цього теж не заперечував, а коли вони припинили фактичні шлюбні стосунки, заявив, що він є одноосібним власником. В даний час користуючись Державним актом відповідач намагається продати земельну ділянку.

    Позивач вважає, що рішення 16 сесії 03 скликання від 25.12.2001 рок Бохоницької сільської ради та виданий на його підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (дублікат серія НОМЕР_3) є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вони суперечать ч. 3 ст. 17 ЗК України № 561-Х11 від 18.12.1990 року і порушують її цивільні права і інтереси. Волевиявлення ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки від 18.09.2001 року не було, оскільки останній такої заяви не писав, що було позивачем з’ясовано вже після фактичного припинення шлюбних стосунків в жовтні 2007 року. Таким чином, спірні рішення сільської ради і Державний акт видані на ім'я ОСОБА_2 безпідставно.

Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 16 сесії 03 скликання від 25.12.2001 року Бохоницької сільської ради в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га. в приватну власність ОСОБА_2. Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 (дублікат серія НОМЕР_3), виданий 02 листопада 2004 року ОСОБА_2. Зобов’язати Бохоницьку сільську раду передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га., яка розташована по провулку Вишневому в с. Бохоники Вінницького району.

В судовому засіданні позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали уточнивши позовні вимоги, а саме: зобов'язати Бохоницьку сільську раду розглянути у встановлений законом термін заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для будівництва будинку та його обслуговування.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що вона власноручно написала заяву про виділення земельної ділянки на всіх членів її сім»ї. Батько ОСОБА_1 повідомив позивача, що рішенням Бохлницької сільської ради на їх сім»ю виділено 0,12 га. землі по провулку Вишневому, за яку необхідно сплачувати податок, а тому на протязі всього часу вона з батьком сплачували до сільської ради необхідні кошти. Всі питання по землі вирішував батько, оскільки в той час вона доглядала за маленькою дитиною і у неї не було часу займатися іншими справами, а бувшого чоловіка ці питання не цікавили. В 2004 році від її імені була подана позовна заява про розірвання шлюбу, яку позивач не підписувала і, відповідно, не подавала, про що є висновок експерта щодо підпису на заяві, який зроблений іншою особою, а тому про рішення суду їй було не відомо. В 2007 році шлюб з відповідачем фактично розпався і останній їй повідомив, що при розподілі майна подружжя земельна ділянка залишиться у його власності.  

    Позивач вважає, що її вимоги підлягають задоволенню, оскільки у відповідача на момент надання її батьком заяви про отримання земельної ділянки такого волевиявлення не було, вона вважала, що земельну ділянку, відповідно до поданої заяви батьком та його пояснень, виділено на всю сім»ю, вона з дитиною не може отримати в Бохоницькій сільській раді земельну ділянку за відсутності земель запасу, а також існує велика черга інших сімей, які ще не отримували земельних ділянок.

    Представник позивача ОСОБА_4 суду пояснив, що він в інтересах сім»ї своєї дочки написав заяву від імені ОСОБА_2 на отримання земельної ділянки на сім»ю з трьох чоловік для будівництва та подав її до Бохоницької сільської ради. В подальшому подавав від його імені інші необхідні заяви та вносив кошти для приватизації земельної ділянки. ОСОБА_2 та дочку він повідомив, що займається отриманням для них земельної ділянки, однак де знаходиться земельна ділянка відповідач до 2007 року не знав. Заяву на отримання писав на трьох членів сім»ї, однак від імені ОСОБА_2 як від глави сім»ї, щоб не образити зятя. Бохоницька сільська рада знала, що ОСОБА_4 займається всіма питаннями пов’язаними з оформленням ділянки, тому видавала документи йому на руки, приймала платежі, а тому і державний акт знаходиться у нього на руках. Коли в 2007 році сім»я дітей розпалася, він дізнався, що земельна ділянка не буде ділитися між подружжям.

    Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача позовні вимоги не визнали. Відповідач суду пояснив, що він мав намір особисто на себе отримати земельну ділянку в Бохоницькій сільській раді, оскільки тоді їх можливо було отримати, і власноручно написав відповідну заяву від свого імені на отримання земельної ділянки, а оскільки довіряв тестю та не мав часу, віддав йому заяву для передачі до сільської ради. Чому в сільській раді зареєстрована інша заява йому не відомо. Відповідач не заперечує, що в подальшому всіма питаннями пов’язаними з отриманням земельної ділянки займався ОСОБА_4, оскільки у нього у зв’язку з роботою не було часу. В 2007 році, коли виник спір щодо земельної ділянки, в період відпустки відповідач ОСОБА_2 звернувся до Бухоницької сільської ради, щоб перевірити для себе власником якої земельної ділянки він є. До цього часу в сільську раду відповідач не звертався, оскільки ОСОБА_4 йому повідомив, що земельна ділянка записана на нього. Також відповідач зазначив, що на даний час він не заперечує зміст заяви, яка подана від його імені ОСОБА_4 та знаходиться в Бохоницькій сільській раді.

    Представник відповідача Бохоницької сільської ради позовні вимоги позивача визнала. Суду пояснила, що у зв’язку з тим, що земельних ділянок на всіх бажаючих не вистачає, сесією Бохоницької сільської ради було прийнято рішення про надання по одній земельній ділянці на сім»ю. Оскільки рішенням 16 сесії 3 скликання Бохоницької сільської ради від 25 грудня 2001 року земельну ділянку розміром 0,12 га. виділено сім»ї ОСОБА_2, заява ОСОБА_1 не розглядалася. Сільська рада знала, що оформленням земельної ділянки на ім'я ОСОБА_2 займається ОСОБА_4 без доручення, однак на той момент спору не було, а тому вважали такі дії правомірними. Також суду повідомила, що на даний час вільних земель запасу сільська рада не має і забезпечити кожного члена сім»ї окремою ділянкою не має можливості, так як щорічно надходить по 800-900 заяв від громадян, про що надала суду письмову довідку. Відповідач ОСОБА_2 особисто в сільську раду не звертався, а прийшов приблизно в кінці 2007 року щоб звіритися яка земельна ділянка на нього записана.

    Заслухавши показання сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28.09.2001 року за вхідним номером 192 до Бохоницької сільської ради була подана заява про виділення земельної ділянки під будівництво житла для сім»ї (три чоловіка) по вулиці Гніванське шосе від імені ОСОБА_2. Дану заяву написав, підписав та надав сільській раді ОСОБА_4, який на той час був тестем відповідачу та є батьком позивачу по справі. Подав заяву в інтересах сім»ї. 28.09.2001 року до Бохоницької сільської ради була подана заява про виділення земельної ділянки під будівництво житла для сім»ї (три чоловіка) по вулиці Гніванське шосе ОСОБА_1. Рішенням 15 сесії 3 скликання від 30.09.2001 року вилучено земельну ділянку під будівництво житлового будинку і господарських споруд: ОСОБА_2 № 213 площею 0,12 га.. Рішенням 16 сесії 3 скликання Бохоницької сільської ради від 25 грудня 2001 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність»  земельну ділянку розміром 0,12 га. по Гніванському шосе передано у приватну власність безкоштовно ОСОБА_2. У зв’язку з тим, що, як вважала Бохоницька сільська рада, зазначену вище земельну ділянку передано сім»ї ОСОБА_1, заява ОСОБА_1 сесією Бохоницької сільської ради не розглядалася. ОСОБА_4, продовжуючи піклуватися про дітей та повідомивши їх, що вони отримали рішенням Бохоницької сільської ради земельну ділянку під будівництво житла для сім»ї, продовжував займатися виготовленням технічної документації, сплачував необхідні кошти, подавав документи, писав необхідні заяви, також такі дії вчиняла і позивач, для отримання державного акту на зазначену земельну ділянку. 02.11.2004 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, згідно якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1200 га у межах згідно с планом, яка розташована в Вінницькому районі, с. Бохоники, пров. Вишневий з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

В подальшому сім»я розпалася, виникли питання щодо розподілу майна подружжя і в 2007 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо зазначеної вище земельної ділянки, про що зазначила в позовні заяві позивач та не заперечувалося відповідачем. Оскільки земельну ділянку відповідач добровільно поділити не бажає, оскільки вважає особистою власністю, а позивач, у зв’язку з неправомірними діями відповідачів, не може на даний час отримати земельну ділянку відповідно до поданої нею до Бохоницької сільської ради заяви, при прийнятті оскаржуваного рішення сільською радою, всупереч поданій заяві, не враховані інтереси всієї сім»ї, а тільки відповідача і така заява подана всупереч вимог чинного законодавства, а її заява не розглянута, ОСОБА_1 вважає, що її право порушено та підлягає судовому захисту.

Даним фактам відповідають правовідносини звернення громадян щодо передачі земельних ділянок у власність Радами народних депутатів.

Згідно ст. 17 ЗК України (в ред. 1990 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської ради за місцем розташування земельної ділянки. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Згідно Наказу Державного комітету по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року (втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету по земельних ресурсах № 53 від 06.03.2003 року) земельні ділянки передаються безоплатно у приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація тощо) і заяв громадян(додаток №1). Відповідні Ради народних депутатів перевіряють обґрунтованість заяв громадян та матеріалів у місячний строк і приймають відповідне рішення.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього закону поширюється на порядок розгляду таких заяв, а ст. 5 Закону встановлені вимоги до такого звернення. Звернення може бути надіслано поштою або переданим громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями.

    Згідно ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв,  зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання. Повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв.

    Заява – це звернення громадянина з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством її прав та інтересів.

    Таким чином, закон вимагає від відповідача ОСОБА_2 надання суду доказів того, що він надав відповідну заяву, яка відповідає вимогам зазначеного вище закону та волевиявленню заявника, до Бохоницьої сільської ради. Зазначених обставин відповідач не довів, чим не виконав вимог ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Посилання відповідача на те, що він в даний час не заперечує волевиявлення, яке міститься в заяві написаній ОСОБА_4 не мають правового значення, оскільки законом встановлений певний порядок звернення громадян зазначений вище, а також суд враховує пояснення відповідача надані у судовому засіданні, відповідно до яких він написав заяву до Бохоницької сільської ради про виділення особисто йому земельної ділянку без врахування інших членів сім»ї.

    Представник Бохоницької сільської ради визнала вимоги позивача. Обґрунтованість зазначених вимог доводиться зазначеними вище доводами та визнанням ним обставин невідповідності рішення 16 сесії 03 скликання від 25.12.2001 року Бохоницької сільської ради в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га. в приватну власність ОСОБА_2 вимогам чинного на той час законодавства. Встановлення даного факту є підставою для визнання нечинним  Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданого 02 листопада 2004 року на ім'я ОСОБА_2, оскільки зазначений правовстановлюючій документ виданий на підставі вказаного вище рішення.

Обґрунтованість вимоги позивача щодо зобов’язання Бохоницької сільської раду розглянути у встановлений законом термін заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для будівництва будинку та його обслуговування підтверджується вимогами ст. 17 ЗК України (в ред. 1990 року) відповідно до якої Ради народних депутатів розглядають у місячний строк заяви і матеріали та приймають відповідні рішення, що в даний час вимагає і положення ст. 118 ЗК України (в редакції 2001 року) згідно якої рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документації, що підтверджують розмір земельної ділянки, а також встановленим у судовому засіданні фактом, що будь якого  рішення передбаченого законом по даній заяві не приймалося, а вона не розглядалася з підстав того, що Рада народних депутатів вважала, що позивач скористалась своїм правом на отримання земельної ділянки відповідно до прийнятого рішення за заявою поданою від імені ОСОБА_2 в інтересах сім»ї. Таким чином, Бохоницька сільська рада при розгляді зазначених заяв не виконала вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», про яві викладено вище.

Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача заявила клопотання про застосування спливу позовної даності до строків пред’явлення позову, однак суд прийшов до висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки, як зазначає в позовні заяві та в своїх поясненнях позивач та було встановлено із пояснень відповідача, який повідомив про виникнення спору між сторонами по земельній ділянці в 2007 році, позивач лише в 2007 році дізналася про порушення свого права. До цього часу всіма питаннями по оформленню земельної ділянки займався ОСОБА_4, що не заперечується відповідачем, який повідомляв сторони про виділення на їх сім»ю земельної ділянки, також обставина необізнаності позивача про порушення її права підтверджується і тим, що вона весь цей час продовжувала сплачувати податок за землю, вважаючи її власністю сім»ї.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат підлягають задоволенню, оскільки їй в позові задоволено.

Керуючись ст. 40 Конституції України, ст. 17 ЗК України (в ред. 1990 року), ст. 118 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст. 12, 15 Закону України «Про звернення громадян», Наказом Державного комітету по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року  ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд –

В и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення 16 сесії 03 скликання від 25.12.2001 року Бохоницької сільської ради в частині передачі земельної ділянки площею 0,12 га. в приватну власність ОСОБА_2.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 (дублікат серія НОМЕР_3), виданий 02 листопада 2004 року ОСОБА_2.  

Зобов'язати Бохоницьку сільську раду розглянути у встановлений законом термін заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для будівництва будинку та його обслуговування.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі пов’язані зі сплатою судового збору у сумі 628 грн. 44 коп. та 30 грн. витрат пов’язаних з інформаційно-технічним розглядом справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги  або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

 Суддя