донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.10.2015 справа №905/714/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів При секретарі судового засідання За участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Кододової О.В. Малашкевича С.А., Склярук О.І. Дем'яновій Є.Є. не з'явився; не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області

від10.08.2015року (повний текст рішення складений та підписаний 17.08.2015року)

у справі№905/714/15 (Д.М. Огороднік)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВТ-Інжинірінг», м.Дніпропетровськ

до відповідачаПриватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь Донецької області

простягнення 324556,12грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.2015р. у справі №905/714/15 позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ- Інжинірінг" суму основного боргу у розмірі 324556 грн. 12коп., судовий збір у розмірі 6491грн. 13 коп.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого відповідачем повинна бути оплачена протягом 15 календарних днів з дня отримання товару та виставлення рахунку. Проте відповідач свої зобов'язання не виконав, станом на момент звернення позивача до суду, заборгованість відповідача становить 324556,12грн. Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 324556,12грн., а матеріали справи таких не містять. На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 324556,12грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, місцевий господарський суд зазначив, що всупереч вимогам ст.ст.33,43,121 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав до суду доказів наявності порушення щодо нього справи про банкрутство та обумовленої цим реальної загрози його банкрутства, доказів відсутності коштів на рахунках та доказів відсутності майна, на яке мождиво б було звернути стягнення. При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Відповідач - Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь Донецької області не погодився із прийнятим рішенням та звернувся до Донецького апеляційного суду із апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2015року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у порушення вимог Договору №117АЭСсн від 27.07.2013р. судом першої інстанції залишено без уваги не надання позивачем належних доказів направлення таких рахунків на адресу відповідача, у зв'язку з чим відповідач зазначає, що твердження стосовно настання строку для здійснення оплати товару безпідставне. Зазначені порушення судом першої інстанції ст.ст.525,526,530,629,692 ГК України призвели к прийняттю незаконного рішення, необґрунтованому стягненю з відповідача 324556,12грн.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що місцезнаходженням відповідача є м.Маріуполь, місто проведення антитерористичної операції, що саме по собі є виключною обставиною, та є підставою для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення.

Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду №04-08/794/15 від 15.10.2015 р. у зв'язку з перебуванням у відпустці визначеного за результатами автоматичного розподілу справи № 905/714/15 члена судової колегії - судді Агапова О.Л. та наявністю у складі постійно діючої колегії № 2 першої палати іншого судді замінено відсутнього суддю на суддю постійно діючої колегії № 2 першої палати - Малашкевича С.А. та у зв'язку з перебуванням у відпустці визначеного за результатами автоматичного розподілу справи № 905/714/15 члена судової колегії - судді Мартюхіної Н.О. та відсутністю у складі постійно діючої колегії № 2 першої палати іншого судд замінено відсутню суддю на суддю постійно діючої колегії № 1 першої палати - Склярук О.І.

Сторони не скористалися правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Згідно зі ст.75, 99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

13 жовтня 2015 року на поштову адресу суду від позивача надійшов відзив (вх.№ 02-48/3072/15 від 13.10.15 ), в якому він просив залишити рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2015 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення та розглянути справи без участі представника.

15 жовтня 2015 засобами електронного зв'язку на адресу суду від апелянта (відповідача у справі) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи, у зв'язку із неможливістю забезпечення явки у судове засідання уповноважених представників.

Колегією суддів відхилено заявлене колопотання, у зв'язку з тим, що апелянт не був позбавлений права заздалегідь вирішити питання щодо участі у розгляді справи уповноваженого представника.

Крім того, як вбачається зі змісту клопотання, апелянт просить продовжити строк розгляду у іншій справі, а саме 905/1446/15. Відтак вищезазначене клопотання відхилено колегією суддів за необгрунтованістю.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТ-Інжинірінг", як постачальником (позивач) та Приватним акціонерним товариством "Азовелектросталь", як покупцем (відповідач) 27.07.2013року підписаний договір поставки №177 АЄСсн, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 7.1 договору оплата товару здійснюється протягом 15 календарних днів з дати отримання партії товару і виставлення рахунку.

Відповідно до п. 4.2 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю до початку приймання товару, але не пізніше 36 годин з моменту відвантаження товару оригінали наступних документів: товаросупровідна накладна; сертифікат або паспорт якості постачальника; видаткову накладну, податкову накладну.

Договір діє до 31.12.2014 (п. 12.1 договору).

В подальшому між сторонами підписані додаткові угоди до договору №1, №2, якими внесені зміни до п. 5.1 договору, а саме загальна сума договору остаточно сторонами погоджена у розмірі 764745,21 грн.

Також між сторонами підписана специфікація №1 до договору на загальну суму 35174,16грн., специфікація №2 на загальну суму 185090,74грн., специфікація №3 на загальну суму 544480,31грн.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 337800,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №51 від 17.01.2014р., №505 від 25.11.2013р., довіреністю на отримання товаро-матеріальних цінностей.

Відповідач не надав жодних заперечень щодо не отримання товару.

У матеріалах справи наявна копія платіжного доручення №2130 від 14.04.2014року, яка свідчить про оплату відповідачем 40600,00грн. вартості отриманого товару за договором №177АЭСсн від 27.07.2013року. За твердженням позивача сума заборгованості за видатковими накладними №51 та №505 складає 324556,12грн., сума 13243,88грн. була відповідачем сплачена. Між сторонами відсутній спір щодо сплаченої за видатковими накладними №51 та №505 суми отриманого товару. Відтак судом розглядається позовна заява в межах заявлених позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про заборгованість по договору та вимогу про погашення заборгованості у розмірі 324556,12 грн., додатком до якого був рахунок. Вказане повідомлення отримано відповідачем 06.05.2015р, про що свідчить навне у матеріалах справи поштове повідомлення (а.с.26).

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем була відпущена відповідачу продукція на загальну суму 33800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 51 від 17.01.2014р. на суму 287298,90 грн., №505 від 25.11.2013р. на суму 50501,10грн. Зазначені видаткові накладні підписані з боку обох сторін, беззаперечно містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару.

В матеріалах справи не міститься доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень, на момент фактичної його передачі. Письмові повідомлення стосовно відмови від прийняття або оплати продукції відповідачем позивачу не надавались.

Колегією суддів Донецького апеляційного господарського суду не приймаються доводи апелянта відносно того, що позивачем невиставлений у встановленому порядку відповідачу рахунок на оплату товару, а відтак не настав строк для оплати цього товару, з огляду на наступне.

Згідно з п. 7.1 договору від 27.07.2013року оплата товару здійснюється протягом 15 календарних днів з дати отримання партії товару і виставлення рахунку.

Позивач зазначив, що рахунок на оплату ним передавався разом з товаром.

Відповідно до приписів ч.1 ст.666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч.2 ст.666 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Водночас, доказів наявності заперечень при отриманні товару щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки продукції щодо надання документів, що стосуються товару - відповідачем ані суду першої, ані апеляційної інстанції не представлено.

Оскільки відповідачем не надано доказів незгоди щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань щодо надання документів, передбачених п.7.1 договору, не надано доказів відмови від цієї продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання, колегія суддів вважає, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №177АЭСсн від 27.07.2013р. та надав документи, зазначені в п.7.1 договору разом з продукцією. Іншого суду не доведено, а відтак відповідні заперечення відповідача судовою колегією до уваги не приймаються.

Матеріалами справи підтверджується навяність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 324556,12грн., докази сплати цієї заборгованості у матеріалах відсутні.

Приписами ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, факт прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати товару, тому господарський суд правомірно дійшов висновку щодо стягнення з останнього боргу у розмірі 324556,12грн.

Відповідач, під час розгляду справи господарським судом першої інстанції було заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення суду на три місяці. Клопотання мотивовано наявністю бюджетної заборгованості з повернення на користь відповідача надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 221351478,73 грн.; фінансово-економічними труднощами підприємства починаючи з жовтня 2013 року; проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, що потягло економічне падіння всієї сфери господарської діяльності регіону.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що «затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції» (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакай та інші проти України» від 09.11.2004).

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У відповідності до п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Також колегією суддів не приймаються посилання апелянта на на проведення антитерористичної операції на території Донецої області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, оскільки заборгованість відповідача виникла у грудні 2013 та лютому 2014року тобто до початку проведення антитерористичної операції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що відповідачем, не надано доказів існування саме виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять його неможливим. Жодного доказу на підтвердження існування саме виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем не надано, відтак колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для розстрочення рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецькоїобласті від 10.08.2015р. по справі №905/714/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь Донецької області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2015року (повний текст складений та підписаний 17.08.2015року) у справі №905/714/15 ґрунтується на чинному законодавстві та підстав для його скасування не вбачається.

Результати апеляційного провадження у справі №905/714/15 оголошені в судовому засіданні.

Судові витрати покласти на апелянта відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь Донецької області, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2015року (повний текст складений та підписаний 17.08.2015року) у справі №905/714/15, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий О.В.Кододова

Судді: С.А.Малашкевич

О.І. Склярук

Надруковано: 5 прим.

1.позивачу;

1. відповідачу;

1. у справу;

1. апеляційному суду.

1. ГСДО.