Личаківський районний суд м.Львова

                                                       Справа № 2- 489/09

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

13 травня 2009 року                                 Личаківський районний суд м.Львова

в складі:  

               головуючого- судді             Мартинишина Я.М.                                        

       при секретарі судових засідань                 Чеботарьовій Л.Я.                                    

при участі позивача ОСОБА_1

                   представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, суд -

в с т а н о в и в :

    Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зміну формулювання причин звільнення.

Мотивує позов тим, що 01.04.2007 року був прийнятий на посаду продавця-консультанта в магазин «Титан», власником якого є відповідач ОСОБА_2 На початку 2008 року відповідач почав твердити, що в магазині виникла значна нестача товару і став безпідставно звинувачував позивача та ще двох працівників у її виникненні. В подальшому погрожував розправою, вимагав від позивача повернути частину ймовірних втрат. Позивач звернувся на дії відповідача зі скаргою в органи прокуратури  і 20.01.2008 року подав відповідно заяву про звільнення за власним бажанням. 22.02.2008 року у Львівському міському центрі зайнятості позивач одержав трудову книжку з записом про його звільнення за ч.2 ст.41 КЗпП України. Вважає звільнення із зазначеним формулюванням протиправним, оскільки звинувачення у причетності до виникнення недостачі товару є надуманим. Просить позов задоволити, визнати формулювання причин звільнення з роботи відповідачем за ч.2 ст.41 КЗпП України неправильним та змінити формулювання причин звільнення з ч.2 ст.41 на ст.38 КЗпП України.

В судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Вказав, що після отримання трудової книжки був вражений, коли дізнався від працівника державної служби зайнятості про підставу свого звільнення. Просить позов задовольнити.

    Представник відповідача ОСОБА_3, діючи згідно довіреності від 21.08.2007 року (а.с.24), в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що 25.01.2008 року проведена документальна ревізія, якою виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 90000 грн. Вказав, що позивач як матеріально-відповідальна особа власноручно написав розписку про визнання нестачі і взяв на себе зобов'язання повернути 30 000 грн. у термін до 02.02.2008 року. Вважає, що звільнення позивача було проведено у відповідності до чинного трудового законодавства. Просить відмовити в позові за безпідставністю.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1  ст.  41 КЗпП України,  крім випадків,  передбачених  ст.  40 цього Кодексу,  трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника,  який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності,  якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладеним у Постанові №9 від 6 листопада 1992 року для звільнення з підстав втрати довір'я необхідно обов'язково встановити, що працівник,  який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням,  зберіганням,  транспортування,  розподілом тощо), вчинив винні дії (умисно або необережно) і такі дії винної особи надають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав з відповідачем трудовий договір 01.04.2007 року, в якому вказано вид діяльності - продавець.

Встановлено, що при прийнятті позивача на роботу, він підписав трудовий договір. Текст трудового договору був вписаний у типову форму трудового договору між працівником і фізичною особою. Згідно п.2 цього договору працівник (позивач) зобов'язаний виконувати роботу продавця, пов'язану з продажем товарів і бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому матеріальних цінностей, дотримуватись вимог трудової дисципліни, охорони праці.

Разом з цим, судом з'ясовано, що окремого договору про повну матеріальну відповідальність між позивачем та відповідачем не укладалось, інвентаризація в магазині «Титан» при прийнятті на роботу позивача не проводилась, хоча при визначенні матеріально-відповідальної особи така процедура, на думку суду, є необхідною.

Судом надається належна оцінка тій обставині, що відповідачем не надано доказів прийняття позивачем на збереження довірених йому матеріальних цінностей, а позивачем прийняття та довірення йому матеріальних цінностей з оформленням письмових документів про це категорично заперечується.

На думку суду така передача і довірення матеріальних цінностей повинна здійснюватись у письмовій формі у вигляді акту приймання-передачі, протоколу отримання тощо.

З'ясовано, що в магазині «Титан», де працював позивач продавцем, мало місце розкрадання  товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з чим 07.03.2008 року порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.191 КК України.

З листа начальника СЧ СВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області від 09.04.2009 року вбачається, що позивач по даній кримінальній справі має статус свідка. (а.с.88)

Судом встановлено, що відносно позивача кримінальна справа по згаданому факту не порушувалась.

Суд не бере до уваги заяву позивача, написану на ім'я відповідача, в якій ОСОБА_1 визнав свою винуватість і причетність до нестачі і взяв на себе обов'язок відшкодувати власнику 30000 грн. за нестачу товару, виявлену 25.01.2008 року і бере до уваги пояснення позивача про написання такої заяви під психологічним тиском з боку керівництва. Наведене стверджується скаргою позивача в органи прокуратури. При цьому, у суду немає підстав ставити під сумнів пояснення позивача, оскільки представник відповідача ніяким чином доводи ОСОБА_1 не спростував.

Подія крадіжки, яка зазначається представником відповідача як підстава для втрати довір'я, не може бути приводом для звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

При таких обставинах суд вважає що рішення відповідача звільнити позивача за втратою довір'я є неправильним, чим порушує права позивача та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 235 ч.3 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній  відповідності з формулювання чинного законодавства та з посиланням на  відповідну статтю закону.

При таких обставинах, суд вважає що позовні вимоги позивача про зміну формулювання звільнення з роботи підлягають задоволенню, причину його звільнення належить змінити і вважати його звільненим за власним бажанням, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, про що необхідно внести відповідний запис до трудової книжки.

Керуючись ст. ст.10, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 38, 41, 235 КЗпП України, суд  - 

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи приватним підприємцем ОСОБА_2 за ч.2 ст.41 КЗпП України неправильним.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1, вказавши у його трудовій книжці запис «звільнити ОСОБА_1 з посади продавця за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України», замість ч.2 ст.41 КЗпП України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м.Львова шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

 Суддя                                 Я.М.Мартинишин