Справа № 2-539/09

НОВОМОСКОВСЬКИЙ  МІСЬКРАЙОННИЙ  СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ    

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

                                             

26 травня 2009 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:    

головуючої судді Сороки О.В.,

    секретаря Черкасової М.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника відповідачів ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомоковського міськрайоного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1  в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , треті особи – Новомосковська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради,  про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання права власності, -    

                   

в  с  т  а  н  о  в и в:

ОСОБА_1  в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8  року народження, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , треті особи – Новомосковська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради, в якій просить визнати удаваними угоди - договори дарування: 2/3 частин домоволодіння за № 2 «А» по пров.Боженко в м.Новомосковську, укладений  між ОСОБА_4 , ОСОБА_5  з однієї сторони, та ОСОБА_3  з другої сторони, 1/3 частини зазначеного домоволодіння, укладений між ОСОБА_6  та ОСОБА_9 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з другої сторони, визнати зазначені правочини, як укладені договори купівлі-продажу між вказаними сторонами, визнати зазначене нерухоме майно спільною частковою власністю ОСОБА_3 , ОСОБА_1  та неповнолітньої ОСОБА_4 , визнавши за кожним з них право власності по 1/3 частині  зазначеного нерухомого  майна.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказує, що з 09.06.1995 року знаходилася в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого мають малолітню дочку ОСОБА_8 . Під час перебування у шлюбі, а саме 20.03.2002 року, їм, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», було передано у спільну часткову власність житловий будинок по АДРЕСА_1 , а в 2003 році ОСОБА_3  запропонував їй переїхати в м.Новомосковськ. При цьому повідомив що його батько – ОСОБА_4 , його тітка – ОСОБА_5 , та двоюрідні брати – ОСОБА_6  та ОСОБА_9 , отримали спадщину – будинок по АДРЕСА_3 , і мають намір його продати. ОСОБА_3  запропонував їй продати будинок в Красноградському районі в с.Кирилівка по вул.Молодіжній, щоб придбати будинок по АДРЕСА_3 , і вона погодилася на вказану пропозицію.  17.10.2003 року ОСОБА_3 , який діяв від себе особисто та від імені малолітньої дочки, ОСОБА_1  продали будинок по АДРЕСА_1 , уклавши договір купівлі-продажу, і переїхали в м.Новомосковськ, де відразу поселилися в будинок по АДРЕСА_3 . Весь цей час позивачка вважала, що вони всі разом є власниками будинку, однак в 2006 році стосунки між чоловіком та дружиною погіршилися, зайшла мова про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя, і ОСОБА_1  від свого чоловіка дізналася, що зазначений будинок він отримав у дар, а вони з дочкою тільки зареєстровані в будинку, тому повинні виселитися. Між тим, ОСОБА_1  зазначає, що на момент укладення договорів дарування домоволодіння вони знаходилися в зареєстрованому шлюбі, на придбання зазначеного житла чоловік витратив спільні кошти, у тому числі придбані від продажу частки нерухомого майна, належного неповнолітній дитині, тому вважає, що відповідачі навмисне підписали договори дарування з метою приховання інших правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, щоб позбавити власності її та неповнолітню дитину.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала, просить задовольнити у повному обсязі, пояснивши, що кошти, отримані від продажу будинку в с.Кирилівка Красноградського району, отримав ОСОБА_3 , і всі ці кошти були витрачені на придбання житла в м.Новомосковську по АДРЕСА_3 . Більш того, виконавчий комітет Кирилівської сільської ради надав дозвіл на продаж частки нерухомого майна, належного неповнолітній, зобов’язавши саме відповідача забезпечити дитину житлом. До 2006 року їй було невідомо про укладення договорів дарування, оскільки в її присутності передавалися кошти двоюрідним братам та тітці чоловіка, тому вона вважала, що чоловік уклав договір купівлі-продажу. Таким чином, просить захистити порушене її та неповнолітньої ОСОБА_8  право власності, визнати удаваними угоди, підписані між відповідачами, визнати їх договорами купівлі-продажу, визнати за нею право власності на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_3 , а також право власності за неповнолітньою ОСОБА_8  на 1/3 частину зазначеного домоволодіння.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради ОСОБА_10  в судовому засіданні позовні вимоги в частині інтересів неповнолітньої ОСОБА_8  підтримала, і вважає,  що батько навмисно позбавив права власності неповнолітню дитину, хоча рішенням Кирилівської сільської ради Красноградського району на нього покладено обов’язок по забезпеченню житлом неповнолітньої ОСОБА_8  

Відповідач ОСОБА_3  в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, при цьому пояснив, що не писав ніяких заяв про надання дозволу на відчуження частини нерухомого майна, належного неповнолітній ОСОБА_8  в с.Кирилівка Красноградського району. Його рідні подарували йому будинок, а кошти від продажу будинку в с.Кирилівка були витрачені на благоустрій будинку по АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_4  в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що діти переїхали проживати в м.Новомосковськ через відсутність роботи в с.Кирилівка, тому він, як батько подарував належну йому частку в спадщині своєму синові, і ніяких коштів від них не вимагав.

Відповідач ОСОБА_5  в судовому засідання позов не визнала, пояснивши, що вона фактично відмовилася від своєї частки в спадщині на користь свого брата – ОСОБА_4 , видала доручення на вчинення будь-яких дій, пов’язаних з відчуженням від її імені належної частини спадкового будинку по АДРЕСА_3 , і не вимагала ні від нього, ні від свого племінника – ОСОБА_3  коштів за свою частку.

Відповідачі ОСОБА_6  та ОСОБА_9  в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що подарували належну їм 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_3  своєму двоюрідному брату – ОСОБА_3 , який перевіз свою сім’ю в м.Новомосковськ і не був забезпечений ніяким житлом, і ніяких коштів від відчуження нерухомого майна також не отримували і не вимагали.

Представник Новомосковської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, надавши заяву про слухання справи у його відсутність (а.с. 59).

Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3  та ОСОБА_1  з 09.06.1995 року по 11.07.2007 року знаходилися в зареєстрованому шлюбі, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.  5,6).

Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8  року народження (а.с. 7).

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 20.03.2002 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8  приватизували на підставі Закону України «Про приватизацію житлового фонду»  і набули у спільну часткову власність будинок по АДРЕСА_1  (а.с. 83), який 17.10.2003 року продали ОСОБА_11  (а.с. 81).

При укладенні зазначеного вище договору купівлі-продажу від імені неповнолітньої ОСОБА_8  діяв відповідач ОСОБА_3 , якому рішенням Кирилівської сільської ради Красноградського району надано дозвіл на відчуження належної частки будинку неповнолітній ОСОБА_8 , і його зобов’язано забезпечити житлом свою неповнолітню дочку ОСОБА_8  (а.с. 82)

Договором дарування 1/3 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних побудов по АДРЕСА_3  стверджується, що ОСОБА_3  прийняв у дар від ОСОБА_6  та ОСОБА_9  зазначену частину нерухомого майна, і вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_12  23.12.2003 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-5526 (а.с. 27-28).

Договором дарування 2/3 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних побудов по АДРЕСА_3  стверджується, що ОСОБА_3  прийняв у дар від ОСОБА_4  та ОСОБА_5  зазначену частину нерухомого майна, і вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_12  19.12.2003 року та зареєстрований в реєстрі за № 2-5401 (а.с. 31-32).

У відповідності до ч.2 ст. 58 ЦК України, в редакції 1963 року,  якщо угода здійснена з метою приховання іншої угоди, то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, що договори дарування між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з другої сторони, були укладені з метою приховання іншого договору, а саме договору купівлі-продажу житлового будинку, оскільки письмовими доказами стверджується, що одна сторона передала другій стороні безоплатно майно в дарунок. При цьому суд враховує, що оскаржувані договори дарування були укладені між особами, які пов’язані між собою сімейними стосунками, і не мали наміру отримати грошову суму за відчужене нерухоме майно.

Позивачка, відповідно до ст. 60 ЦК України, не надала жодних доказів того, що між сторонами відбулася купівля-продаж, відповідно до якої майно повинно бути передано у власність за певну грошову суму, а також не надано доказів про намір сторін здійснення угоди купівлі-продажу.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Однак, оцінюючи пояснення представника органу опіки та позивачки в частині забезпечення неповнолітньої дитини житлом, суд вважає за необхідне роз’яснити наступне.

Зазначеним вище рішенням Кирилівської сільської ради Красноградського району на відповідача ОСОБА_3  дійсно покладено обов’язок по забезпеченню житлом неповнолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8  року народження, оскільки він дійсно укладав угоду купівлі-продажу належного неповнолітній нерухомого майна.

В судовому засіданні встановлено, що малолітня дитина разом з матір’ю зареєстровані та проживали в спірному будинку по АДРЕСА_3 , однак ні розірвання шлюбу з відповідачем, ні відмова суду у визнанні права власності на нерухоме майно, не позбавляє відповідачку та її неповнолітню дитину права проживання та користування житлом по АДРЕСА_3 , оскільки ст. 47 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 58, 71 ЦК України, в редакції 1963 року,  ст. ст . 10, 60, 88, 213, 214 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1  в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , треті особи – Новомосковська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради,  про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання права власності - відмовити.    

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

           

Суддя                         О.В. Сорока.