Справа № 199/4391/15-ц

(2/199/2247/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Карабань А.Є.

За участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, Дніпропетровського міського управління юстиції, треті особи на стороні відповідача, які не заявляюсь самостійних вимог Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернова Ольга Іванівна, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 174 «Спорт», про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, визнання свідоцтва про право власності на майно, довіреності та договору дарування недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Згідно позову (з урахуванням зміни підстави та предмету позову - т. 1 а.с. 164-167), позивач ОСОБА_1 просить суд:

-встановити факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є його матір'ю;

-визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1;

-визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2014 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я позивача;

-визнати недійсною довіреність від 14 листопада 2014 року, видану позивачем на ім'я ОСОБА_3, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. та зареєстровану в реєстрі № 1256;

-визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений 15 листопада 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю., зареєстрований за № 1260, який був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреної від 14 листопада 2014 року діяв ОСОБА_3;

-витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що матері позивача ОСОБА_11 та його батьку ОСОБА_12 на праві власності належала кооперативна квартира АДРЕСА_1, за яку батьки позивача сплатили пайовий внесок. Батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2, і, за твердженням позивача, після смерті батька квартира стала належати його матері в цілому. Мати позивача також померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач на час її смерті мешкав разом з нею та фактично вступив у володіння спадковим майном, отже є таким, що прийняв спадщину після смерті матері. Коли позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, то отримав відмову, оскільки нотаріусом було встановлено, що квартира зареєстрована за іншою особою. Також, у нотаріуса з'ясувалося, що квартира позивача була вже декілька разів відчужена, а саме:

-06 листопада 2014 року було незаконно виготовлено свідоцтво про право власності на його ім'я на вищезазначену квартиру;

-15 листопада 2014 року від його імені було укладено договір дарування квартири на ім'я ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за № 2060;

-24 грудня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за № А 377;

-07 квітня 2015 року було укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О.І. за № 397.

Позивач стверджує, що в свідоцтво про право власності від 06 листопада 2014 року було видане на його ім'я на зазначену квартиру незаконно, оскільки власниками квартири були його батьки. ОСОБА_1 зазначає, що жовтні 2014 року його сусід ОСОБА_3, який займається нерухомістю, запропонував йому свою допомогу в оформленні на ім'я позивача квартири після смерті його батьків. Також останній пообіцяв позивачеві допомогти продати цю квартиру та купити будиночок в селі, а решту грошових коштів покласти в банк на його ім'я. В листопаді 2014 року ОСОБА_3 повіз позивача до нотаріуса, де він підписав довіреність на ОСОБА_3 на те, щоб той готував документи на його квартиру та продати її, але без отримання грошових коштів. Чернетка такої довіреності залишилася у позивача. Як з'ясувалося пізніше, у нотаріуса залишилася довіреність з іншим змістом, за якою він нібито надав ОСОБА_3 право на дарування його квартири невідомим йому особам, а також надав право ОСОБА_3 на отримання грошей за продаж квартири. Позивач стверджує, що йому невідомо, чому ОСОБА_3 подарував його квартиру, оцінену в 374606,32 грн. людям, яких позивач ніколи не знав та які ніколи не бачили його квартиру. Так само йому не відомо, чому потім ОСОБА_7, яка ніколи не бачила його квартиру, адже позивач в ній постійно проживав на той час, купила її за 304735 грн., а потім продала її за 149983 грн. ОСОБА_1 вважає договір дарування його квартири, в якому обдарованою зазначено ОСОБА_6, незаконним, адже при його посвідченні не було волевиявлення позивача на його укладення, що грубо порушує вимоги ч. 3 ст. 203 ЦК України. Крім цього, зазначена позивачем довіреність є недійсною, адже укладена ним внаслідок обману з боку ОСОБА_3 Фактично, внаслідок зазначених дій позивач був позбавлений житла. На теперішній час квартира перебуває у володінні відповідачки ОСОБА_4, тому саме від неї позивач просить витребувати квартиру.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали в повному обсязі позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються.

Відповідач ОСОБА_3 в суді заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Пояснив, що ОСОБА_1 є його давнім знайомим і звернувся до нього з проханням допомогти продати квартиру та купити подешевше, щоб в нього залишилися гроші. Він лише допоміг позивачеві. Квартира позивача була продана, а він на своє ім'я купив для позивача квартиру. Останній в придбаній квартирі деякий час пожив, а потім чомусь з квартири з'їхав. Різницю у вартості квартири позивач отримав на банківську картку. Стверджує, що права позивача при продажу квартири порушені не були.

Відповідачка ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні також заперечили проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю. Заперечення обґрунтували тим, що оспорювана позивачем довіреність на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу була чинною, не скасованою. ОСОБА_1 пояснив, що він є дієздатним, довіреність видавав добровільно, ніяких заперечень нотаріусу щодо змісту довіреності він не висловлював. Отже ОСОБА_3 діяв у межах наданих йому повноважень, тому підстав для визнання довіреності та договору дарування недійними немає. Вважають, що оскільки відповідачка ОСОБА_4 є добросовісним набувачем квартири, і квартира вибула із володіння ОСОБА_1 з його волі, квартира не може бути від неї витребувана.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, Дніпропетровське міське управління юстиції, а також треті особи Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернова Ольга Іванівна, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 174 «Спорт», належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, до суду не прибули. Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус ДМНО Чернова О.І. надали суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності. Решта учасників розгляду про причини неявки суд не повідомили. За ухвалою суду справа розглянута за їх відсутності.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини.

До позову додана копія ордеру (т. 1 а.с. 8), виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих 21 грудня 1972 року ОСОБА_12 на заселення квартири АДРЕСА_1 сім'єю з трьох осіб (дружина - ОСОБА_11, та син - ОСОБА_1.).

Той факт, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_12 та ОСОБА_11 підтверджується копією свідоцтва про його народження (т. 1 а.с. 10).

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 грудня 1957 року, що вбачається з копії актового запису про їх шлюб (т. 2 а.с. 2).

За довідкою Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 174 «Спорт» (а.с. 5), пайовий внесок за квартиру був внесений подружжям ОСОБА_12 та ОСОБА_11. у сумі 4844,07 карбованців.

Суд враховує, що за довідкою КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР (т. 1 а.с. 12), станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризації справи відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Як передбачено ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, яка діяла на момент виплати пайового внеску, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

За наведених обставин ОСОБА_12 та ОСОБА_11 як такі, що в період шлюбу сплатили пайовий внесок на квартиру, на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність» набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 і квартира згідно ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю була їх спільною сумісною власністю.

З копії свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 9) вбачається, що ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Вирішуючи питання щодо майна, яке увійшло до спадщини після його смерті, суд, керуючись вимогами ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54 цс 12 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, за яким відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (вересень 2008 року), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Також суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у п. 8 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за якими у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Оскільки право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, до складу спадщини після смерті ОСОБА_12 увійшла належна померлому 1/2 частка квартири АДРЕСА_1. Власником іншої 1/2 частки квартири залишалася дружина померлого ОСОБА_11

За ч. 2 ст. 524 ЦК України (1963 року), спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Заповіту ОСОБА_12 після себе не залишив, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру «Заповіти / спадкові договори» (т. 1 а.с. 141-142).

Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК України (1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Позивач ОСОБА_1, як вже встановлено судом, є сином спадкодавця, а ОСОБА_11 - дружиною.

Останні на підставі ч. 1 ст. 529 ЦК України є спадкоємцями ОСОБА_12 за законом першої черги.

Як передбачено ст. 548 ЦК України (1963 року), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру «Спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину» (т. 1 а.с. 119) вбачається, що жоден зі спадкоємців до нотаріуса в межах шестимісячного строку із заявою про прийняття спадщини або видачу йому свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 не звертався.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963 року), вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно довідки Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 147 «Спорт» (т. 1 а.с. 11), ОСОБА_1 та ОСОБА_11 на час смерті ОСОБА_12 мешкали разом з ним у спірній квартирі.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963 року) є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_12, оскільки вступили у володіння спадковим майном - квартирою.

Інші спадкоємці першої черги за законом або такі, що мають право на обов'язкову частку у спадщині, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_12 дослідженими судом доказами не встановлені.

Відповідно до ст. 548 ЦК України (1963 року), прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Таким чином, з моменту відкриття спадщини позивачеві ОСОБА_1 належала 1/4 частка зазначеної квартири, а його матері ОСОБА_11 - 3/4 частки квартири (з урахуванням належної їй до відкриття спадщини 1/2 частки квартири).

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 9).

Суд враховує розбіжності в написанні прізвища матері позивачки «ОСОБА_11» та «ОСОБА_11», що знаходиться у межах відмінності написання на російській та українській мовах одного й того ж прізвища.

Жоден з учасників розгляду не висловив сумніву в тому, що зазначена у вказаному свідоцтві про смерть ОСОБА_10 та мати позивача ОСОБА_11 є однією і тією ж особою.

За сукупності наявних у цивільній справі доказів суд не вбачає підстав ставити зазначену обставину під сумнів.

Вирішуючи позовні вимоги у частині встановлення факту родинних відносин, а саме: що ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір'ю ОСОБА_1, суд виходить з того, що рішенням суду встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна, або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Якщо встановлення факту необхідне для подальшого вирішенню спору про право, то такий факт, є фактичною обставиною, якою обґрунтовуються вимоги щодо вирішення спору про право, резолютивною частиною рішення такий факт не встановлюється, а захист права позивача відбувається шляхом вирішення по суті спору про право.

З обґрунтування позовних вимог вбачається, що встановлення факту родинних відносин необхідне позивачеві для вирішення спору про право власності на спадкове майно. При вирішенні по суті зазначеного спору суд буде виходити з доведеності наявності кровного споріднення відповідного ступеня. Позивач в позові не посилається на те, що від встановлення зазначеного факту залежить виникнення, зміна, або припинення інших особистих чи майнових прав позивача.

За таких обставин, факт родинних відносин є фактичною обставиною, якою обґрунтовувалися позовні вимоги. Така фактична обставина знайшла своє підтвердження дослідженими судом доказами, на її підставі буде вирішено спір про право, однак встановлення такого факту власне судовим рішенням є надмірним, не є способом захисту порушеного права позивача і у задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Заповіту ОСОБА_11 після себе не залишила, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру «Заповіти / спадкові договори» (т. 1 а.с. 125).

Позивач ОСОБА_1, як вже встановлено судом, є сином спадкодавця.

Останній на підставі ч. 1 ст. 529 ЦК України є спадкоємцем ОСОБА_11 за законом першої черги.

Як передбачено ст. 548 ЦК України (1963 року), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру «Спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину» (т. 1 а.с. 132-134) вбачається, що жоден зі спадкоємців до нотаріуса в межах шестимісячного строку із заявою про прийняття спадщини або видачу йому свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 не звертався.

Згідно довідки Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 147 «Спорт» (т. 1 а.с. 11), ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_11 мешкав разом з нею у спірній квартирі.

Таким чином, ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963 року) є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_11, оскільки вступив у володіння спадковим майном - квартирою.

Інші спадкоємці першої черги за законом або такі, що мають право на обов'язкову частку у спадщині, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_11 дослідженими судом доказами не встановлені.

Відповідно до ст. 548 ЦК України (1963 року), прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Таким чином, з моменту відкриття спадщини після смерті матері позивачеві ОСОБА_1 належала 3/4 частки квартири в якості спадкування за законом після смерті матері, а також 1/4 частка квартири, успадкована ним раніше в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Також суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-164цс12 від 23 січня 2013 року, згідно якого в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Оскільки позивач прийняв спадщину після смерті батьків у вигляді квартири, у нього незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності на це майно, виникли майнові права, які згідно вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України підлягають судовому захисту у випадку їх порушення, невизнання або оспорювання.

01 жовтня 2014 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Коцар І.В. за реєстром № 1-1109 посвідчена довіреність (т. 2 а.с. 73), за якою позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідачку ОСОБА_6 представляти його інтереси у всіх державних, громадських, приватних організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», Державному земельному агентстві м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, Державній реєстраційній службі Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, усіх правоохоронних та судових органах та установах, а також в місцевих, апеляційних судах та Верховному Суді України з питань оформлення в відповідних органах свідоцтва про право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1, отримання зареєстрованого на його ім'я свідоцтва про право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1, подачі свідоцтва про право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1 на реєстрацію в відповідні органи та отримання зареєстрованого на його ім'я вищезазначеного свідоцтва.

З наданої Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції копії реєстраційної справи на спірну квартиру вбачається, що на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_6 09 жовтня 2014 року звернулася до вказаної установи з заявою про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 70).

До заяви була додана довідка, видана Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив № 147 «Спорт» на ім'я ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 97), згідно якої вартість зазначеної квартири сплачена у сумі 4392 карбованців.

06 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Олещенко О.В. було прийняте рішення № 17020942 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1, за суб'єктом ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 115).

В той же день Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на ім'я позивача було видане свідоцтво про право власності за індексним номером 29134756 на зазначену квартиру (т. 2 а.с. 116).

Судом за клопотанням позивача у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковської Ірини Юріївни витребувана копія посвідченої нею 14 листопада 2014 року за реєстром № 1256 (т. 1 а.с.153 ) довіреності, за якою позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_3 розпоряджатися (продати за ціну та на умовах на свій розсуд без будь яких обмежень, обміняти, укладати та підписувати попередні договори), подарувати на ім'я ОСОБА_6 та / або ОСОБА_16 квартиру АДРЕСА_1, для з правом укладання та підписання договорів про внесення змін, додаткових договорів, договорів купівлі-продажу, міни, попередніх договорів.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. на вимогу суду також була надана копія посвідченого нею 15 листопада 2014 року за реєстром № 1260 договору дарування квартири (т. а.с. 84), за яким ОСОБА_3, діючий по довіреності, посвідченій 14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за р. № 1256, від імені ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_6, в свою чергу, 24 грудня 2014 року за договором купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за реєстром № 1379 (т. 1 а.с. 85) продала зазначену квартиру за 304735 грн. ОСОБА_7

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири (т. 1 а.с. 82), 07 квітня 2015 року ОСОБА_7 продала зазначену квартиру ОСОБА_4 за 149983 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою Ольгою Іванівною за реєстром № 397.

Відповідачка ОСОБА_4 згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 13) залишається зареєстрованим власником квартири на час розгляду справи в суді.

Зі змісту вказаного договору купівлі-продажу вбачається, що на час придбання квартири, ОСОБА_4 не перебувала в шлюбі і придбання квартири не є спільною сумісною власністю подружжя.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 листопада 2014 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я позивача, суд виходить з того, що позивач не був особою, яка сплатила пайовий внесок на квартиру, який був сплачений його батьками. Державним реєстратором за відсутності у відповідній довідці Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 147 «Спорт» відомостей щодо особи, яка сплатила пайовий внесок, безпідставно був зроблений висновок про наявність визначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» а також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2014 року № 868 підстав для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру. ОСОБА_6, як представник ОСОБА_1 за довіреністю, при зверненні із відповідною заявою до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про реєстрацію за позивачем права власності, вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки уповноважувалася позивачем на представництво з питань оформлення в відповідних органах свідоцтва про право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1, що включає в себе вчинення відповідних дій у межах чинного законодавства.

Реєстрація за позивачем права власності на квартиру всупереч його волевиявленню, з підстав, не передбачених законом, обмежила право позивача на реалізацію його спадкових прав на набуття права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Позивач, як особа, яка прийняла спадщину у вигляді квартири, і якому така спадщина належить з часу відкриття спадщини, до оформлення своїх спадкових прав користується набутими майновими правами щодо зазначеного нерухомого майна на підставі ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні такого права.

Суд вважає за необхідне зауважити, що Дніпропетровське міське управління юстиції є належним відповідачем за зазначеними позовними вимогами, оскільки як Реєстраційна служба, так і Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби є структурними підрозділами Дніпропетровського міського управління юстиції і не мають статусу юридичних осіб.

На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсною довіреності від 14 листопада 2014 року, виданої позивачем на ім'я ОСОБА_3, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. та зареєстрованої в реєстрі № 1256, суд виходить з наступного.

Як визначено ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, як особа яка видала довіреність, згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України може заперечувати дійсність довіреності на підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині посилається на те, що відповідач отримали від нього оспорювану довіреність на право дарування квартири шляхом його обману, а він підписував вказану довіреність, помилково вважаючи, що ця довіреність видається ним на продаж квартири без права отримання ОСОБА_3 коштів від продажу квартири.

У відповідності до присів ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 своєї постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Оскільки видача довіреності є одностороннім правочином, він не може бути вчинений під впливом обману.

Разом з тим, за ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

При цьому суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-619цс15 від 01 липня 2015 року, згідно якого відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (стаття 245 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо волевиявлення ОСОБА_1 як щодо розпорядження своєю квартирою в цілому, так і щодо видачі оспорюваної довіреності як складової частини такого розпорядження, суд виходить з того, як відповідач ОСОБА_3, так і всі без виключення допитані судом свідки: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, підтвердили суду, що ОСОБА_1 мав намір продати свою квартири та придбати інше дешевше житло. Такі пояснення відповідача ОСОБА_3 та показання свідків повністю узгоджуються з відповідними поясненнями позивача, а також не оспорюються відповідачкою ОСОБА_4

Ці фактичні обставини узгоджуються з тим фактом, що позивач іншого житла, окрім того, в якому він мешкав, не мав, і після подальшого безоплатного відчуження його квартири особам, які не були ані родичами, ані членами сім'ї позивача, залишився без житла.

Наведене підтверджує той факт, що внутрішня воля ОСОБА_1 була спрямована на продаж спірної квартири з метою отримання грошових коштів і не була спрямована на безоплатну передачу квартири іншим особам.

Суд враховує, що позивачем надано наявний у нього примірник довіреності, посвідченої 14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за реєстром № 1256 (а.с. 168). За вказаним примірником довіреності ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися (продати за ціну та на умовах на свій розсуд без будь яких обмежень, обміняти, укладати та підписувати попередні договори) без права отримання грошових коштів, належних позивачу за відчуження належної йому квартири АДРЕСА_1. Разом з тим, зазначений примірник довіреності не містить підпису нотаріуса про її посвідчення, не містить відбитка печатки нотаріуса, а містить лише друкований текст та рукописні записи, виконані позивачем. За таких обставин, суд відхиляє зазначений примірник довіреності як доказ того, що саме такий зміст довіреності був підписаний позивачем у нотаріуса.

Таким чином, при видачі довіреності в частині уповноваження ОСОБА_3 подарувати квартиру АДРЕСА_1 позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо прав, які були надані повіреному за довіреністю.

Наведена обставина узгоджується з наданим позивачем оригіналом довіреності, посвідченої 04 грудня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_21 за реєстром № 3234 (т. 2 а.с. 4), за якою позивач ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 купити за ціну і на умовах на свій розсуд на ім'я позивача будь яке нерухоме майно, зареєструвати на його ім'я право власності.

За таких обставин, довіреність в частині уповноваження ОСОБА_3 подарувати квартиру є недійною на підставі ч. 1 ст. 229, ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В іншій частині довіреність є дійсною, оскільки, як встановлено судом, ОСОБА_1 дійсно мав намір продати квартиру у наділив ОСОБА_3Ю, певними повноваженнями щодо її продажу, і в іншій частині довіреності волевиявлення позивача відповідало його внутрішній волі.

На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування квартири, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено судом, волевиявлення ОСОБА_1 на дарування спірної квартири не відповідало його внутрішній волі і останній діяв під впливом помилки. Представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 укладаючи договір дарування квартири вийшов за межі наданих йому довірителем повноважень. Крім цього, з урахуванням вже вирішених судом позовних вимог, правовстановлюючий документ на квартиру - свідоцтво про право власності, є недійним, що обумовлює його недійсність з моменту видачі.

Оскільки позивач не мав наміру дарувати квартиру, повноваженнями щодо дарування квартири представника не наділяв, дії останнього не відповідали його волі і він не схвалив в подальшому вчинений від його імені правочин, договір дарування квартири є недійсним на підставі ч. 1 ст. 229, ч.ч. 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України і відповідні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині витребування квартири з володіння ОСОБА_4, суд враховує, що ОСОБА_1 не заявляються позовні вимоги про визнання недійними договорів купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 24 грудня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 07 квітня 2015 року.

При цьому, суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-140цс14 від 17 грудня 2014 року, згідно якого за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Оскільки перший правочин з трьох правочинів щодо відчуження спірної квартири визнаний судом недійсним, позивачем обраний правильний спосіб захисту порушеного права - пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

За ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд враховує заперечення відповідачки ОСОБА_4 з приводу того, що вона є добросовісним набувачем квартири, і тому квартира не може бути в неї витребувана.

Суду не надавалися докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 знала, чи могла знати про те, що ОСОБА_7 не мала права відчужувати квартиру. Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_4 дійсно є добросовісним набувачем спірної квартири.

При цьому, суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-619цс15 від 01 липня 2015 року, згідно якого установивши, що позивачка не мала наміру відчужувати належний їй житловий будинок, повноваженнями щодо його відчуження представника не наділяла, дії останнього не відповідали її волі та що вона не схвалила в подальшому вчинений від її імені правочин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належне їй на праві власності майно вибуло поза її волею, а відтак спірний житловий будинок підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивачки відповідно до статті 388 ЦК України.

Судом встановлено, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, і за таких обставин, він на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України має право витребувати квартиру від набувача.

На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, суд враховує, що з копії спадкової справи до майна ОСОБА_10 вбачається, що 15 травня 2015 року позивач звернувся до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері (т. 1 а.с. 121).

05 червня 2015 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т. 1 а.с. 129), за якою позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що спадкоємцем не надано правовстановлюючі документи на спадкове майно. Крім цього, згідно даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначену квартиру в цілому зареєстроване за іншою особою.

Як розтлумачив Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Суд виходить з того, що на цей час наявні об'єктивні перешкоди для реалізації спадкових прав позивача.

За ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Визнання права є способом захисту права, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 548 ЦК України (1963 року), прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За наведених обставин, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, але у межах заявлених позивачем позовних вимог.

Зокрема, позивач просить суд визнати право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_10, а як встановлено судом, після смерті матері позивачем успадковані 3/4 частки квартири.

Позовні вимоги про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька позивачем не заявляються.

На підставі викладеного, за позивачем слід визнати право власності на 3/4 частки квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10

Ухвалою суду від 27 липня 2015 року був вжитий захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження спірної квартири, який підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що розподілу між сторонами підлягають судові витрати зі сплати судового збору за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 961,71 грн. (а.с. 3) та за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 243,60 грн. (а.с. 1).

Судові витрати зі сплати судового збору за позовні вимоги майнового характеру на підставі ст. 88 ЦПК України піддягають стягненню на користь позивача з відповідачки ОСОБА_4 як з останнього набувача спірної квартири, яка заперечувала проти її повернення позивачеві.

Розподіляючи судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру, суд виходить з того, що такі позовні вимоги задоволені частково.

Суд враховує роз'яснення, викладені у п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

На підставі викладеного, відповідні судові витрати підлягають розподілу порівну між сторонами у розмірі по 40,60 грн. (243,6 / 6).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, Дніпропетровського міського управління юстиції, треті особи на стороні відповідача, які не заявляюсь самостійних вимог Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернова Ольга Іванівна, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 174 «Спорт», про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, визнання свідоцтва про право власності на майно, довіреності та договору дарування недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я ОСОБА_1 06 листопада 2014 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за індексним номером: 291347756, на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською Іриною Юріївною 14 листопада 2014 року та зареєстровану в реєстрі за № 1256, недійсною в частині уповноваження ОСОБА_1 ОСОБА_23 ОСОБА_24 подарувати квартиру АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 15 листопада 2014 року між ОСОБА_3, діючим по довіреності від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською Іриною Юріївною та зареєстрований в реєстрі за № 1260.

Витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Скасувати захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження квартири АДРЕСА_1, вжитий ухвалою суду (справа № 199/4391/15-ц, провадження № 2/199/2247/15) від 27 липня 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1002 (одна тисяча дві) гривні 31 (тридцять одна) копійка.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Дніпропетровського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі по 40 (сорок) гривень 60 (шістдесят) копійок з кожного.

На рішення може бути подана апеляційна скарга у Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :