АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_Справа 22-ц-541/2011 Головуючий
1-ї інстанції: ОСОБА_1 Категорія: визнання заповіту Доповідач: Трішкова І.Ю.
недійсним
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2011 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Трішкової І.Ю.,
суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі – Гребенщиковій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення від спадщини, визнання права власності за заповітом на ? частину домоволодіння та за зустрічним позовом представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про усунення від спадщини, визнання права власності за заповітом на ? частину домоволодіння, посилаючись на те, що її чоловік ОСОБА_8 помер 5 вересня 2007 року. Після його смерті залишилась спадщина у вигляді ? частини житлового будинку №4 по пров.Шпаківському в м.Харкові. Чоловік залишив заповіт на все належне майно на її ім’я.
Син чоловіка ОСОБА_5 ухилявся від надання допомоги тяжко хворому батьку, тому його необхідно усунути від спадкування обов’язкової частини спадщини, визнати позивачку спадкоємицею всього майна і визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку №4 по пров.Шпаківському в м.Харкові.
Відповідач позов не визнав, його представник подав зустрічну позовну заяву про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що ОСОБА_8 внаслідок тяжкої хвороби під час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій і не давав своєї згоди на складання заповіту.
Приватний нотаріус ОСОБА_7 проти зустрічного позову заперечувала, посилаючись на те, що при оформленні заповіту ОСОБА_8 ніяких порушень чинного законодавства допущено не було.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволений частково. За нею визнано право власності на 3/8 частини житлового будинку №4 по пров.Шпаківському в м.Харкові в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8. В інший частині позову відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_5 повністю відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду в частині відмови в позові про усунення від спадщини скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог і задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, а також порушення вимог процесуального законодавства.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом повно та всебічно досліджені надані докази, дана їм належна оцінка і згідно встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст.10,11,60,212,215 ЦПК України.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 на праві власності належала ? частина житлового будинку №4 по пров.Шпаківському в м.Харкові.
ОСОБА_8 помер 05.09.2007 року. За життя він залишив заповіт на ім’я своєї дружини ОСОБА_4
Після його смерті до нотаріальної контори звернулись з заявами про прийняття спадщини дружина померлого ОСОБА_4 і син померлого ОСОБА_5, який на той час був інвалідом 3 групи.
Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
При встановленні факту ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця слід враховувати те, що спадкодавець був у безпорадному стані; спадкоємці знали про перебування особи в такому стані; спадкоємці мали можливість, але не надавали допомоги спадкодавцеві з поважних причин.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 мав достатні кошти для проживання, отримував пенсію. З вимогами до сина про надання допомоги ніколи не звертався.
В 1995 році ОСОБА_8 з дружиною переїхали в с.Безруки Дергачівського району Харківської області. В 2004 році у ОСОБА_8 стався інсульт.
Син ОСОБА_5 декілька раз приїжджав до батька, привозив продукти.
Сам ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є хворою людиною. На час смерті батька у нього була 3 група інвалідності, зараз встановлена 2 група інвалідності.
При таких обставинах суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для усунення ОСОБА_5 від спадщини.
Суд встановив, що ОСОБА_8 захворів 12.06.2004 року. Заповіт було складено 08.07.2004 року.
На вимогу представника відповідача судом проведена амбулаторна посмертна судово-психіатрична експертиза 20.03.2009 року , згідно висновку якої ОСОБА_8 в період часу, який відноситься до складання заповіту, не виявляв ознак будь-якого стійкого хронічного психічного розладу, який позбавляв би його здібності розуміти значення своїх дій і керувати ними.
8 липня 2010 року була проведена додаткова посмертна судово-психіатрична експертиза, яка підтвердила висновок попередньої експертизи.
При призначенні експертизи судом були дотримані вимоги ст.ст.143-145 ЦПК України.
Достатніх підстав, з яких необхідно проведення комплексної судово - психіатричної експертизи, представник відповідача ОСОБА_5 не навів.
Згідно ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
При посвідченні заповіту приватний нотаріус засвідчилась, що ОСОБА_8 є дієздатною людиною, про що надана довідка лікаря, який оглянув хворого у той же день. При складанні заповіту нотаріусом дотримані вимоги ст.ст.1247 і 1248 ЦК України.
Рукоприкладчик ОСОБА_9 та свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 засвідчили волевиявлення заповідача, який бажав залишити все своє належне майно своїй дружині, з якою він прожив довгі роки.
Таким чином, порушень при посвідчені заповіту судом першої інстанції не було встановлено.
При таких обставинах рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду.
Підстав для скасування чи зміни рішення не має.
Керуючись ст..ст. 303,307,308, 314,319 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 і представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення чи отримання ухвали.
Головуючий:
Судді: