КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.03.07 р. № 34/150-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Малетича М.М.
суддів: Андрієнка В.В.
Студенця В.І.
при секретарі: Солонець К.В.
За участю представників:
від позивача -Марченко Н.М.
від відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.11.2006
у справі № 34/150-А (Сташків Р.Б.)
за позовом Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва
до Державна виконавча служба у Святошинському районі м. Києва
про скасування постанови про повернення виконавчого документа від 20.09.2006 та зобов"язання вчинити дії
Суть рішення і скарги:
Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва (надалі – Управління, Позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва (надалі – ДВС, Відповідач) про скасування постанови про повернення виконавчого документа від 20.09.2006р. та зобов’язання вчинити дії.
Постановою господарського суду м. Києва від 27.11.2006р. у справі № 34/150-А у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, Позивач подав на неї апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову суду та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при прийнятті постанови було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а самі висновки не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку заявника, судом також було порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема: ст.ст. 4 і 5 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. 377 Цивільно- процесуального кодексу України, ст.ст. 159 і 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а також п.п. 1.5 п. 1 та п.п. 5.1 п. 5.1 Інструкції “Про проведення виконавчих дій”,
затвердженої Наказом Міністерства юстицій України № 74/5 від 15.12.1999р., які є підставами для скасування такого судового рішення.
Представник Відповідача, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання, призначене на 13.03.2007р., так і не з’явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки, що на думку апеляційної інстанції, в даному випадку не перешкоджає розгляду і вирішенню даної справи без участі цього представника.
Заслухавши пояснення представника Позивача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Державної виконавчої служби у Святошинському районі міста Києва про скасування постанови про повернення виконавчого документа від 20.09.2006р. та зобов’язання вчинити дії і постановою господарського суду м. Києва від 27.11.2006р. у справі № 34/150-А у задоволенні позову було відмовлено.
Приймаючи вказану постанову суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що стягнення коштів з рахунку боржника без згоди останнього, можливе лише на підставі рішення суду, в той час, як Конституція України, Цивільний кодекс України (надалі – ЦК України), Закон України “Про виконавче провадження” (надалі – Закон) та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004р., не ставлять в обов’язок державної виконавчої служби звертатися до суду з вимогою про стягнення коштів за виконавчими документами, які не були видані судом, а Управління має право самостійно звернутися до суду з позовом щодо стягнення з Боржника суми недоїмки зі збору до Пенсійного фонду України на підставі вимоги.
Разом з тим, апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” (надалі – Закону), примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою, на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону, виконанню підлягають, зокрема, виконавчі документи – рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.
В той же час, згідно ст. 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Отже, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою.
В даному випадку, як видно з матеріалів справи, постановою ДВС у Святошинському районі міста Києва від 23.06.2006р. було відкрито виконавче провадження щодо стягнення з АКВЖР “Акваресурси України” на користь Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва борг в сумі 1 154,02 грн.
Однак, в наступному, постановою цього ж відділу ДВС від 20.09.2006р. виконавчий документ – Вимогу № 450 від 18.04.2006р. (надалі – Вимога), на підставі якої і було відкрито виконавче провадження, було повернуто Управлінню у зв’язку з тим, що боржник – ТОВ АКВЖР “Акваресурси України” за адресою, вказаною у Вимозі, а саме: м. Київ, вул. Обухівська, 135, не знаходиться і в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з’ясувати місцезнаходження боржника.
Вказаний факт відсутності боржника за адресою, зазначеною у Вимозі, підтверджується також відповідним актом державного виконавця від 20.09.2006р.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 п.п. 2 та 6 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними а також у випадку, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з’ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника.
В той же час, ч. 2 ст. 5 Закону, зокрема, встановлено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (надалі – виконавчий документ) у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Крім того, ч. 3 ст. 5 цього ж Закону встановлює перелік правомочностей державного виконавця під час здійснення виконавчих дій. Серед цього переліку останнім пунктом є право державного виконавця вчинювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Тобто, положення вказаної норми Закону не обмежує коло прав державного виконавця переліком, встановленим ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”.
Так, зокрема, статтею 377 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) встановлено, що питання про звернення стягнення на належні боржнику грошові кошти, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за поданням державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Тобто, дана процесуальна норма встановлює право державного виконавця на звернення до суду для вирішення питання про можливість звернення на грошові кошти боржника в установах банків та процедуру такого звернення.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ст. 63 Закону України „Про виконавче провадження” готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи.
Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника - юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших у фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.
У разі якщо коштів на рахунках боржника - юридичної особи недостатньо, для погашення заборгованості перед стягувачами в повному обсязі, стягнення може бути звернуто на кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих боржниками - юридичними особами через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Не підлягають стягненню в порядку, передбаченому цим Законом, кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України “Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки”.
Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.
Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
Крім того, відповідно до п.п. 1.5 п. 1 Інструкції “Про проведення виконавчих дій”, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999р. (надалі – Інструкція) заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на грошові кошти боржника. Підпункт 5.1.1 пункту 5 цієї ж Інструкції встановлює, що звернення на майно боржника, зокрема, на грошові кошти полягає в його виявленні шляхом надіслання запитів до відповідних органів (одним з яких є банк), описі, арешті, вилучені та примусовій реалізації.
Проте, вказана Інструкція, яка безпосередньо регулює дані правовідносини, безпідставно, взагалі не була взята до уваги та не аналізувалася судом першої інстанції, в той час, як суд у своєму рішенні послався на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка була затверджена постановою Правління Національного банку України за № 22 від 21.01.2004р., вказавши при цьому, що Відповідач на підставі цієї інструкції, а також Закону України “Про виконавче провадження” та ЦК України, не зобов’язаний звертатися до суду з вимогою про арешт рахунків.
В даному ж випадку, як було встановлено судом апеляційної інстанції, в процесі примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва, державний виконавець з відповідним поданням, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби про звернення стягнення на кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах до суду не звертався, що свідчить про те, що державним виконавцем не зверталось стягнення на кошти боржника, яке знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що Державною виконавчою службою у Святошинському районі м. Києва не було вжито всіх заходів примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва і, зокрема, заходів передбачених ст.ст. 50 і 63 Закону України “Про виконавче провадження” та ст. 377 ЦПК України.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не погоджується із висновками суду першої інстанції і вважає, що такі не відповідають в повній мірі обставинам справи і були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п.п. 3 і 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України), які є підставами для скасування оскаржуваної постанови і ухвалення нового судового рішення по справі про задоволення позову.
У зв’язку з цим, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду – її повному скасуванню.
Керуючись ст.ст. 69-71, 76, 79, 86, 160, 184, 195, 196, 198, 202, 205 та 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, --
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва задовольнити.
2. Постанову господарського суду міста Києва від 27.11.2006р. у справі № 34/150-А за позовом Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва до Державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва про скасування постанови про повернення виконавчого документа від 20.09.2006р. та зобов”язання вчинити дії, скасувати повністю.
3. Прийняти нову постанову, якою позов Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва задовольнити.
4. Постанову Державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва від 20.09.2006р. про повернення виконавчого документа – вимоги № 450 від 18.04.2006р. Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва скасувати.
5. Зобов’язати Державну виконавчу службу у Святошинському районі м. Києва вчинити необхідні дії щодо звернення до суду про стягнення боргу в сумі 1 154,02 грн. з рахунку АКВЖР “Акваресурси України” на виконання вимоги № 450 від 18.04.2006р.
6. Справу № 34/150-А повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя Малетич М.М.
Судді
Андрієнко В.В.
Студенець В.І.