КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20.12.06 р. № 40/310-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Рєпіної Л.О.
Моторного О.А.
при секретарі: Голюк Н.І.
За участю представників:
Від позивача – Федоров І. Ю. – по довіреності.
Від відповідача – не з’явився.
Від третьої особи 1 – Свиридова Н. О. – по довіреності.
Від третьої особи 2 – Іщенко Р. А. – по довіреності.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адвокатської контори "Правіс"
на постанову Господарського суду м.Києва від 27.09.2006
у справі № 40/310-А (Смірнова Л.Г.)
за позовом Адвокатської контори "Правіс"
до Кабінету Міністрів України
третя особа відповідача Державна судова адміністрація України
Міністерство фінансів України
про визнання незаконною та нечинною постанови
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” в частині встановлення граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави.
Постановою Господарського суду м. Києва від 27.09.2006 року у справі № 40/310-А в позові АК “Правіс” було повністю відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що постанова була прийнята по неповно з’ясованим обставинам з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, у своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів у зв’язку з прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови, що є обов’язковою умовою для визнання акта незаконним, є невірним та необґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 року було відкрито апеляційне провадження у справі № 40/310-А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 року було закінчено підготовку справи № 40/310-А до апеляційного розгляду та призначено розгляд справи на 20.12.2006 року.
20.12.2006 року представник відповідача у судове засідання не з’явився.
Пунктом 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, заперечення Державної судової адміністрації України на неї, заслухавши пояснення представника позивача, представників третіх осіб, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
27.04.2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” (далі по тексту – постанова), якою було встановлено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.
Згідно додатку до постанови витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень сплачується наступним чином: якщо компенсація сплачується іншою стороною (суб’єктом владних повноважень), граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Право на оскарження нормативно-правового акта, відповідно до приписів статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, право на звернення до суду з позовом має певне коло суб’єктів при цьому, це звернення здійснюється з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення ним прав та захищених законом інтересів підприємства чи організації.
Згідно ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та частиною 2 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Відповідно до приписів пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного процесуального кодексу України та пункту 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до моменту набрання чинності відповідним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв в межах наданих йому повноважень.
Частиною 1 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. У передбачених законодавством випадках особі може надаватися безоплатна правова допомога. Правовідносини між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов’язки адвоката визначені Законом України “Про адвокатуру”, Правилами адвокатської етики тощо.
Частиною 1 статті 12 Закону України “Про адвокатуру” визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від їх укладання, а також визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої згоди з контрагентом домовленості.
Колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів у зв’язку прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови, що є обов’язковою умовою для визнання акта незаконним.
Безпідставним є твердження скаржника про те, що суд першої інстанції, ігноруючи позицію та аргументи позивача “вибірково” виніс рішення на підставі першої частини норми законодавства, та “не помітив” її другої частини. При цьому колегію береться до уваги наступне.
Як вже зазначалося вище, частиною першою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права несуть сторони. Однак, скаржник не є суб’єктом отримання правової допомоги, оскільки він є суб’єктом який надає відповідну правову допомогу. Згідно оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 суб’єктом правовідносин щодо яких застосовується зазначений нормативно-правовий акт є лише сторона, яка отримувала правову допомогу за договором (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України) і на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень (частина перша статті 88 Цивільного процесуального кодексу України та частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що постанова Господарського суду м. Києва від 27.09.2006 р. у справі № 40/310-А відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, –
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Адвокатської контори “Правіс” на постанову Господарського суду м. Києва від 27.09.2006 року у справі № 40/310-А – залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду м. Києва від 27.09.2006 року у справі № 40/310-А – залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили негайно. Касаційна скарга може бути подана до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
4. Справу № 40/310-А повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді
Рєпіна Л.О.
Моторний О.А.