ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №   27/347/08-АП                                               Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку - 6.11                                               інстанції -   Дроздова С.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05 березня 2009 року                                                   м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду                   у складі:

  ВСТАНОВИЛА:

      10 липня 2008р. Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Коменерго-Мелітополь» (далі по тексту відповідач) 10 583 грн. 45 коп..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2007 році була менша, ніж встановлено нормативом, а тому                     він повинен був сплатити передбачені законом санкції в сумі 10 231 грн. 71 коп.. Оскільки               в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня   в розмірі 351 грн. 74 коп..

Постановою господарського суду Запорізької області від 10.09.2008р. у справі                                        № 27/347/08-АП у задоволенні позову відмовлено.

Постанова  мотивована безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, оскільки відповідачем було виконано норматив з працевлаштування осіб-інвалідів       у звітному періоді.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального                                 та процесуального права, позивач  просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову про задоволення позовних вимог.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач доводи позивача                      не визнав, постанову суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, з огляду                      на що просить залишити постанову у даній справі без змін, а  апеляційну скаргу -                          без задоволення.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений у встановленому порядку, своїм правом на участь представника у апеляційному розгляді справи                         не скористався, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Відповідачем на адресу суду було надіслана заява  про розгляд справи за відсутності його представника.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць                   для працевлаштування, зокрема інвалідів.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів                   в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон).

Статтею 19 цього Закону передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ                  і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно                 від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається            у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За змістом частини третьої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують             та сплачують адміністративно-господарські санкції.

За даними, наведеними відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2007 рік (а.с.5), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становить                     41 особу. Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати                         на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 2 особи. Фактично ж, у відповідача протягом звітного періоду працювала  1 особа, якій встановлено інвалідність.

Позивач, розцінив даний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 10 231 грн. 71 коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 351 грн. 74 коп. пені за період прострочення з 16.04.2008р. по 10.07.2008р..

Стягнення вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.

Працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно  до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.

Відповідно до ч. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, робочим місцем інваліда визнається окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, де створено необхідні умови для праці інваліда.

В тому ж Положенні зазначається, що робоче місце інваліда вважається створеним,                 якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені                                 в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів                в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі                 з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення  до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи Товариство             з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Коменерго-Мелітополь» зареєстровано  як юридичну особу виконавчим комітетом  Мелітопольської міської ради 27.08.2007р. (а.с. 10).

Вже станом на 30.10.2007р. та 16.11.2007р. позивач надав до центру зайнятості звіти           за формою № 3-ПН, в яких зазначив про потребу в працівниках інвалідах та про наявні вакансії (а.с. 13-14).

Зазначене знаходить своє підтвердження і у довідці центру зайнятості,                                    (а.с. 11).

В матеріалах справи міститься наказ № 1  від 01.10.2007р.  про прийом на роботу  ОСОБА_1 (інваліда ІІІ гр..) на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_2. (інваліда ІІІ гр..) на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_3. (інваліда ІІ гр..) на посаду ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_4. (інваліда ІІІ гр..) на посаду ІНФОРМАЦІЯ_4(а.с. 23-24).

Відповідно до наказу № 13-к від 01.11.2007р., позивач прийняв на посаду ІНФОРМАЦІЯ_5    ОСОБА_5. (інваліда ІІІ гр.) та ОСОБА_6. (інваліда ІІІ гр..) (а.с. 28).

Інвалідність зазначених осіб належно підтверджена відповідними документами.

Крім того, позивач неодноразово надсилав до центру зайнятості та товариства інвалідів листи з проханням направляти до нього інвалідів  робочої групи  для праці                   на вакансії двірника (а.с. 53-55).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку,                           що неналежне виконання обов'язку в забезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів                                         в 2007р. з боку відповідача відсутнє, а тому і відсутні правові підстави для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», можна визначити                                 як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання              (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, учасник господарських відносин відповідає                  за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач вживав заходи, передбачені діючим законодавством, спрямовані                   на виконання нормативу з працевлаштування інвалідів, і наслідком таких заходів стало працевлаштування шести інвалідів протягом трьох місяців роботи підприємства.

Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, норми чинного законодавства,                         що регулює питання надання соціальних гарантій інвалідам в Україні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо безпідставності заявлених позивачем позовних вимог.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення,  а тому підстави для його скасування відсутні.

Апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки її доводи спростовуються дослідженими по справі доказами і не можуть бути підставою                     для скасування законної постанови суду.

Керуючись ч.3 ст. 160, п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

    Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  залишити без задоволення .

    Постанову господарського суду Запорізької   області   від 10.09.2008р. у справі           № 27/347/08-АП     залишити   без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту  проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

У повному обсязі ухвалу складено 29.05.2009р..

Головуючий суддя:                             Н.П. Баранник

Судді:                                     А.О. Коршун

М.П. Кожан