КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.2007 № 41/154-18/170
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
- позивача: Чернін Я.О. (дов. від 19.01.06), Василик В.В. (дов.), Васько І.М. (дов.)
- відповідача 1: Федоренко О.М. (дов. від 05.05.06 №145),
- відповідача 2: Авдєєнко Н.М. (дов.),
- відповідача 3: не з’явився,
- третьої особи: Даньків І.І. (дов. від 10.01.07),
- Військової прокуратури Центрального регіону України:
Парамонов Є.В. (посвідч. від 06.07.07 № 606),
Міхед О.В. (посвідч. від 15.08.03 № 480),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” – Державного підприємства “Укроборонсервіс”,
Відкритого акціонерного товариства “Спецтехсервіс”,
апеляційне подання Військового прокурора Дарницького гарнізону
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.10.2006
у справі № 41/154-18/170 (Ярмак О.М.)
за позовом Приватного підприємства “Автосервіс”
до 1) Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” – Державного підприємства “Укроборонсервіс”,
2) Відкритого акціонерного товариства “Спецтехсервіс”,
3) Міністерства оборони України
третя особа, яка не
заявляє самостійних
вимог на предмет спору,на стороні позивача Військова частина А2215
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство “Автосервіс” (далі–позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсними:
–протоколу проведення конкурсу, проведеного 11.01.05 Дочірнім підприємством Державної компанії “Укрспецекспорт” Державного підприємства “Укроборонсервіс” (далі–відповідач 1) на підставі договору комісії від 05.12.04 № Д 29-15/1326 щодо реалізації нерухомого військового майна – будівель №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, які розташовані за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соц. містечко, 1, Військова частина А2215 (далі – майно);
–договору купівлі-продажу укладеного між відповідачем 1 та Відкритим акціонерним товариством “Спецтехсервіс” (далі–відповідач 2) по результатах проведеного 11.01.05 конкурсу щодо реалізації майна.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.04.05 у справі № 41/154 (суддя – Пилипенко О.Є.) позовні вимоги задоволено в частині визнання недійсним договору купівлі–продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.05, укладеного між відповідачами 1 та 2, в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним протоколу №18 від 10.01.05 конкурсу з продажу майна відмовлено.
Зобов’язано відповідача 2 повернути майно відповідачеві 1, стягнуто з відповідача 1 на користь ВАТ “Спецтехсервіс” 300 000 грн., отриманих ним в оплату реалізованого нерухомого військового майна за договором купівлі–продажу №Д29-1.5/26 від 12.01.05.
Стягнуто з відповідачів 1, 2 на користь позивача по 892,50 грн. державного мита і 29,50 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.05 апеляційні скарги відповідачів 1 та 2 задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.04.05 скасовано частково. В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі–продажу №Д29-1.5/26 від 12.01.05 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.05 касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.04.05 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.05 у справі № 41/154 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Верховного суду України від 09.02.06 у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 30.11.05 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.03.06 справу № 41/154 прийнято суддею Мандриченко О.В. до свого провадження та присвоєно № 41/154-18/170.
Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 06.07.06 в зв’язку з відпусткою судді Мандриченко О.В. змінено склад суду, та передано справу на колегіальний розгляд у наступному складі суддів: Ярмак О.М. (головуюча), Борисенко І.І., Станік С.Р.
Під час нового розгляду справи місцевим судом позивачем змінювалися і доповнювалися позовні вимоги. Відповідно до заяви про зміну предмету позову від 01.08.06, поданої через канцелярію суду 1-ої інстанції 02.08.06, позивач просив суд:
1) визнати недійсним рішення по результатам конкурсу з продажу майна;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу №Д29-1.5/26 від 12.01.05, укладений між відповідачами 1 та 2, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., зареєстрований в реєстрі за №2;
3) зобов’язати відповідача 3 продати майно Приватному підприємству “Автосервіс” шляхом викупу через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації.
25.08.06 Військовим прокурором Дарницького гарнізону подано заяву про вступ у справу на підставі ст.ст. 34, 35, 36-1 Закону України “Про прокуратуру” з метою захисту інтересів держави.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 30.08.06 №04-1/432 у зв’язку із перебуванням судді Борисенко І.І. у черговій щорічній відпустці, вказану справу передано для розгляду колегії суддів у наступному складі суддів: Ярмак О.М. (головуюча), Домнічева І.О., Станік С.Р.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.10.06 у справі № 41/154-18/170 (головуючий суддя - Ярмак О.М., судді Домнічева І.О., Станік С.Р.) позовні вимоги задоволено:
1. Визнано недійсним рішення по результатам конкурсу з продажу майна.
2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №Д29-1.5/26 від 12.01.05, укладений між відповідачами 1 та 2.
3. Зобов’язано відповідача 2 повернути майно Міністерству оборони України.
4. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ВАТ “Спецтехсервіс” 300000 грн., отриманих ним в оплату реалізованого нерухомого військового майна за договором купівлі-продажу № Д 29-1.5/26.
5. Зобов’язано Міністерство оборони України здійснити відчуження майна з урахуванням положень ст. 777 ЦК України, а саме: переважного права наймача перед іншими особами на його придбання.
6. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 623,34 грн. державного мита та 39,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
7. Стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 623,33 грн. державного мита та 39,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь позивача 623,34 грн. державного мита та 39,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідачі 1 та 2, не погоджуючись з рішенням суду, подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати у зв’язку з грубим порушенням та неправильним застосуванням місцевим судом норм матеріального і процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків обставинам справи, відмовивши позивачеві у його вимогах.
Військовий прокурор Дарницького гарнізону звернувся з апеляційним поданням, в якому, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення принципів судочинства щодо повного, всебічного та об’єктивного дослідження доказів, просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та прийняти нове рішення про відмову позивачеві у цій частині вимог.
12.12.06 відповідачем 1 через канцелярію суду було подано доповнення до апеляційної скарги від 06.12.06 № 29/2.5-9677, в якому на обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі, додатково зазначено про порушення та неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача 2 та апеляційне подання позивач заперечує проти доводів, викладених апелянтами, вважаючи їх такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а рішення місцевого суду – законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності до вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 30.11.05. Просить суд залишити рішення суду 1-ої інстанції без змін.
Письмові відзиви на апеляційні скарги та подання іншими сторонами та третьою особою надані не були.
29.12.06 представником відповідача 1 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду було подано доповнення до апеляційної скарги, в якому останній підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважаючи висновки місцевого суду безпідставними та необґрунтованими, а твердження позивача недостовірними, пославшись на неналежне виконання позивачем зобов’язань за договором оренди та додатковою угодою до нього.
10.01.07 прокурор військової прокуратури Центрального регіону України подав через канцелярію апеляційного господарського суду додаткові пояснення по справі від 29.12.06 № 3/6870, в яких зазначив, що позивачем неналежно виконувалися обов’язки за договором оренди у зв’язку з чим, останній не має переважного права на отримання права власності на спірне майно під час його реалізації.
В судовому засіданні військовим прокурором подано заяву від 09.01.07 № 3/20 про вступ у справу військової прокуратури Центрального регіону України з метою захисту інтересів держави.
Також в судовому засіданні прокурором військової прокуратури Центрального регіону України було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів у справі, а саме запиту від 11.12.06 № 3/6483 до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України та відповіді на нього від 16.12.06. Це клопотання обґрунтоване неможливістю подання зазначених документів суду 1-ої інстанції з причин, що не залежали від нього.
З огляду на зміст ст. 101 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів дане клопотання було задоволено.
Представник відповідача 3 в судове засідання не з’явився, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням № 269799 з відміткою про вручення ухвали суду від 13.12.06.
Неявка представника відповідача 3 в судове засідання, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду апеляційних скарг та подання по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для їх розгляду.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокуратури, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарг, апеляційного подання колегія суддів вважає, що скарги та подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.
31.03.03 між позивачем та третьою особою було укладено договір оренди № 31с/2003/ГоловКЕУ (далі-договір оренди), відповідно до умов якого позивач отримав в строкове платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною площею 2472 кв.м. (нежитлові будівлі №№ 43,45, 46,48, 49). Строк дії договору згідно з його п.10.3 становить п’ять років – з 01.04.03 по 01.04.08.
Додатковою угодою від 23.10.03 № 1 до договору оренди сторони доповнили розділ 6 договору, передбачивши, що у випадку відчуження орендованого майна орендар має першочергове (переважне) право перед іншими суб’єктами придбання (викупу) цього майна відповідно до чинного законодавства.
Договір та додаткова угода до нього підписані повноважними представниками сторін такого договору, а саме директором позивача Гроною О.І. та командиром в/ч А 2215 полковником Олійником А.В.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість посилання відповідачів на те, що Додаткова угода від 23.10.03 №1 до договору підписана неуповноваженою на це особою, тобто не командиром військової частини, оскільки додаткова угода є чинною, її недійсність не встановлювалася в судовому порядку.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України від 21.09.99 № 1075–XIV “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” (далі – Закон № 1075–XIV) військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, будинки та споруди.
Згідно зі ст. 3 Закону № 1075–XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 встановлено, що рішення про відчуження військового майна, в тому числі нерухомого, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. Абзацом 3 зазначеного вище пункту передбачено затвердження Урядовим комітетом з питань правової політики та оборони (до 14.10.05 – Урядовий комітет з питань оборони, оборонно–промислового комплексу та правоохоронної діяльності) в окремих випадках додаткових переліків військового майна, що може бути відчужене.
22.10.04 спірне майно було включено до додаткового переліку військового майна, що підлягає відчуженню.
Право власності держави в особі Міністерства оборони України на спірні приміщення на момент їх відчуження підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, виданими Бориспільською міською радою 22.10.04.
Реалізація військового майна здійснюється уповноваженими підприємствами (організаціями), відносини яких з Міністерством оборони відповідно до п.11 Положення, можуть регламентуватись окремими договорами комісії.
У відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.02.01 № 35–р, повноваження по реалізації військового майна надані, зокрема, відповідачеві 2.
05.12.04 між відповідачами 3 та 1 було укладено договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна № Д 29–15/1326 (далі – договір комісії), відповідно до п.1.1 якого відповідач 3 доручив, а відповідач 1 прийняв на себе зобов’язання за комісійну плату реалізувати на конкурсних засадах покупцям від свого імені і в інтересах відповідача 3 та за рахунок останнього нерухоме військове майно (спірні приміщення).
Згідно з п. 2.2 договору комісії ціна реалізації майна, що виставлено на продаж, не може бути нижчою ніж 226611,06 грн., у т.ч. ПДВ – 37768,51 грн.
За результатами конкурсу, проведеного відповідачем 1, переможцем став відповідач 2, з яким і було укладено договір купівлі–продажу від 12.01.05 № Д 29-1.5/26.
Відповідно до п. 2.1 згаданого договору вартість майна, що продається, складала 300000 грн., у т.ч. ПДВ 50000 грн.
Виходячи зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 30.11.05 у справі № 41/157, до спірних відносин слід застосовувати ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, оскільки Закон України “Про оренду державного та комунального майна” та Закон № 1075–XIV не передбачають будь-яких особливостей укладення та виконання договору найму (оренди) в частині встановлення та реалізації переважного права наймача, а також не містять відповідної заборонної норми.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про розповсюдження на спірні правовідносини положень Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про Державну програму приватизації”, яким затверджено Державну програму приватизації на 2000 – 2002 рр., оскільки законодавством про майно у Збройних Силах України не передбачається окремої процедури відчуження (приватизації) військового майна, а встановлюються лише спеціальні суб’єкти, які приймають рішення про його відчуження – Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає помилковими посилання в апеляційному поданні та в апеляційних скаргах на те, що на спірні правовідносини не поширюється норми законодавства про приватизацію державного майна, та на застосування до них лише вимог Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, Порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000.
Частиною 1 статті 3 Закону України “Про приватизацію державного майна” встановлено, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.
Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Оскільки військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, в тому числі будинки, споруди, то щодо відчуження спірного військового майна на конкурсі мають застосовуватися норми законодавства України про приватизацію з урахуванням особливостей передбачених законодавством про реалізацію військового майна.
Жодним із нормативних актів, що визначають правовий режим військового майна, а також жодним з нормативних актів, що регулюють порядок приватизації державного майна, не передбачається ані спеціального порядку використання, ані обмежень переважного права позивача, як орендаря, на купівлю спірних приміщень.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського, що процедура відчуження спірних приміщень мала відбуватись з обов’язковим врахуванням вказаного переважного права позивача.
Пунктом 53 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. передбачено обов’язок державного органу приватизації попередньо звертатися до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно і право продажу такого майна на конкурентних засадах виключно після отримання відмови орендаря від його придбання.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду 1-ої інстанції про застосування до спірних правовідносин зазначеного вище пункту Державної програми.
Доказів, що підтверджують звернення відповідачів 1, 3 до позивача попередньо, до продажу приміщень відповідачеві 2, з пропозицією їх придбати останніми не було надано ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному господарському суду.
Таким чином, продаж спірних приміщень відповідачеві 2 порушує вимоги ст. 777 ЦК України, п.6.6 договору оренди щодо переважного права позивача на купівлю цих приміщень. Договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 є таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. 203 ЦК України щодо змісту та відсутності необхідного обсягу дієздатності, оскільки до отримання відмови позивача від купівлі орендованих ним приміщень їх не можна було відчужувати іншій особі, окрім особи що має переважне право на їх купівлю, а особа, що відчужувала таке майно, також не мала права на його відчуження крім особи, що має переважне право на його купівлю.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу має бути визнано недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України, а також про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України, а саме, щодо зобов’язання відповідача 3 повернути відповідачеві 2 отримані від нього в якості оплати за придбані спірні приміщення 300000 грн., у т.ч. ПДВ 50000 грн., а також зобов’язання відповідача 2 повернути відповідачеві 3 одержані за договором купівлі-продажу приміщення.
До того ж, як було правильно встановлено місцевим судом, конкурс був проведений відповідачами 1,3 із порушенням правил оголошення та порядку проведення конкурсу щодо вказаного вище військового майна. Відповідно до п. 5 Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000 № 1976, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що інформація про майно, що підлягає продажу за конкурсом, підлягає публікації не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дати проведення конкурсу. Інформація про проведення конкурсу була опублікована в газеті “Біржовий вісник” від 07.12.04 та від 16.12.04. Враховуючи те, що конкурс відбувся 10.01.05 публікація про нього 16.12.04 є такою, що здійснена з порушенням встановленого 30-ти денного терміну.
У інформації, яку була розміщено в газеті від 07.12.04, в порушення ст. 15 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” не були зазначені суттєві відомості, зокрема, відомості про земельну ділянку, на якій розташовано об’єкт продажу, час та місце проведення конкурсу, кінцевий термін прийняття заяв, час роботи служби по організації конкурсу, час та місце особистого ознайомлення з об’єктом, інформація що об’єкт знаходиться у довгостроковій оренді.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Комісія створюється із спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої Ради та представника трудового колективу об’єкта, що приватизується. Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чоловік. Голова комісії призначається відповідним органом приватизації.
Відповідачами 1, 3, в порушення вимог ч.1 ст. 18 Закону не була створена конкурсна комісія, до складу якої повинний входити представник відповідної місцевої Ради.
Частиною 4 ст. 18 Закону встановлено, що конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п’яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу та визначає остаточного переможця.
Відповідачами 1,3 такої процедури також не було дотримано.
Матеріалами справи підтверджується, що під час оренди спірних приміщень позивачем було здійснено за згодою третьої особи та за рахунок власних коштів поліпшення спірних приміщень, яке неможливо відокремити від відповідного об’єкта без завдання йому шкоди, вартістю 25 відсотків залишкової, що відповідно до п.51 Державної програми приватизації надає позивачеві право на викуп орендованого майна.
Відповідно до п.п.6.3., 6.6. договору оренди позивач має право з дозволу третьої особи здійснювати поліпшення спірних приміщень, попередньо погодивши з третьою особою відповідний кошторис.
26.03.04 позивач звернувся до третьої особи із листом №1 в якому просив надати дозвіл на проведення поліпшення (ремонту) орендованих будівель №№ 43,44,45,46,48,49, та отримав його, що підтверджується листом від 23.04.04 № 157. Також, позивачем був складений локальний кошторис № 2-1-1 на ремонт спірних приміщень та відомість ресурсів до нього на ремонт будівель автогаражу в/ч А-2215 інв. №№ 44, 45, 46, 48, 49, які були погоджені третьою особою.
Наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних робіт підтверджується, що протягом вересня–листопада 2004 року позивачем виконано ремонтних робіт орендованого майна на загальну суму 92862 грн.
Експертна вартість приміщень на момент їх передачі в оренду у відповідності до договору № 31с/2003/ГоловКЕУ становила 75019 грн., а на момент укладення спірного договору купівлі-продажу ціна об’єктів продажу становила 158012 грн., що свідчить про її збільшення завдяки зробленим позивачем поліпшенням більш як на 25 відсотків залишкової вартості спірних приміщень, що дає право позивачеві їх викупити у разі прийняття відповідного рішення про приватизацію.
Посилання скаржників на неналежне виконання позивачем зобов’язань за договором оренди та Додатковою угодою до нього колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не стосуються предмету даного позову про визнання недійсним рішення прийнятого по результатам конкурсу з продажу майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу №Д29-1.5/26 від 12.01.05, укладеного між відповідачами 1 та 2, та зобов’язання відповідача 3 здійснити відчуження майна з урахуванням положень ст. 777 ЦК України.
Крім того, посилання прокурорів на неналежне виконання позивачем зобов’язань за договором оренди у судовому засіданні спростовано представником третьої особи, який зазначив, що в орендодавця не було зауважень щодо виконання позивачем умов договору оренди (див. протокол судового засідання від 10.01.07).
Інші доводи, викладені у апеляційних скаргах та поданні стосовно порушення і неправильного застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідності висновків обставинам справи колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони відтворюють доводи, що були досліджені та правильно оцінені судом 1-ої інстанції під час розгляду справи.
Заявлене у судовому засіданні прокурором військової прокуратури Центрального регіону України усне клопотання про винесення в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) окремої ухвали по відношенню до представника позивача колегія суддів залишає без задоволення, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 90 ГПК України окрема ухвала виноситься судом при виявленні під час вирішення господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. До того ж, головуючим суддею представникам відповідача 1 та позивача в ході судового розгляду були зроблені зауваження стосовно їх поведінки у процесі.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.06 у справі № 41/154-18/170 залишити без змін, а апеляційні скарги Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” – Державного підприємства “Укроборонсервіс”, Відкритого акціонерного товариства “Спецтехсервіс”, та апеляційне подання Військового прокурора Дарницького гарнізону - без задоволення.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
12.01.07 (відправлено)