КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18.12.06 р. № 38/315-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
-позивача: не з’явився,
-відповідача: Білецький О.В. (дов. від 17.11.06 №29-30/282),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський
комбінат дитячого харчування”,
Кабінету Міністрів України
на постанову Господарського суду м.Києва від 19.09.2006 (підписана 06.10.06)
у справі № 38/315-А (Власов Ю.Л.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський комбінат дитячого харчування"
до Кабінету Міністрів України
про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанови,
18.12.06 у судовому засіданні відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорський комбінат дитячого харчування” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі-відповідач) про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанови відповідача від 03.11.97 № 1200 “Про Порядок та норми надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість” (далі – постанова № 1200). Зокрема, позивач вважає, що не відповідають чинному законодавству:
1) вичерпний перелік категорій учнів загальноосвітніх шкіл, що можуть харчуватися за рахунок бюджетних асигнувань, та невключення до цього переліку учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл;
2) встановлення граничної вартості харчування учнів загальноосвітніх шкіл за рахунок бюджетних асигнувань;
3) щодо здійснення власником блоку харчування та керівництвом навчального закладу обліку платних послуг з харчування учнів, які надаються суб’єктами підприємницької діяльності – організаторами харчування учнів в шкільних їдальнях, та здійснення контролю за дотриманням їх розміру.
Під час розгляду справи судом 1-ої інстанції позивачем було подано доповнення до позовних вимог, в якому просив суд визнати незаконними та нечинними окремі положення постанови № 1200, в тому числі:
- абз. 2, 3 п. 4 Порядку щодо вичерпного переліку категорій учнів загальноосвітніх шкіл, що можуть харчуватися за рахунок бюджетних асигнувань та невключення в цей перелік учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл;
- абз.2 п.6 Порядку щодо встановлення граничної вартості харчування учнів загальноосвітніх шкіл за рахунок бюджетних асигнувань;
- абз.1 п.10 Порядку щодо здійснення власником блоку харчування та керівництвом навчального закладу обліку платних послуг з харчування учнів, які надаються суб’єктами підприємницької діяльності – організаторами харчування учнів в шкільних їдальнях, та здійснення контролю за дотриманням їх розміру.
Постановою Господарського суду м. Києва від 19.09.06, підписаною 06.10.06, позов задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним абзаци 2, 3 п. 4 Порядку надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою № 1220. В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,13 грн. судових витрат.
Позивач, не погоджуючись з постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить її змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі у зв’язку із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи.
Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати у зв’язку з порушенням місцевим судом норм матеріального і процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача позивач, заперечуючи проти доводів, викладених у скарзі, зазначив, що постанова місцевого суду в частині задоволення позовних вимог є обґрунтованою. На його думку, постанову місцевого суду в частині задоволення позовних вимог слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України – без задоволення.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача відповідачем надані не були.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду спору був повідомлений своєчасно.
На думку колегії суддів, неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для їх розгляду.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
03.11.97 відповідачем було прийнято постанову № 1200, пунктом 1 якої затверджено Порядок надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість (далі – Порядок).
Відповідно до абз. 2, 3 п. 4 Порядку у денних середніх навчальних закладах за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється харчування учнів з числа дітей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, дітей–сиріт та дітей з малозабезпечених сімей, які проживають у сім’ях, а також за рішенням педагогічної ради – частково вихованців груп продовженого дня (10 відсотків складу групи – повністю, 15 відсотків – наполовину). Усі інші учні харчуються за власні кошти.
Згідно з абз. 2 п. 6 Порядку з огляду на різницю ціни грошові норми визначаються з урахуванням раціонального харчування та дотримання санітарно–гігієнічних вимог, виходячи з вартості харчування у школах–інтернатах того чи іншого регіону на підставі відповідних довідок органів управлінь освітою, але не більш як 3,5 гривні на день. При цьому вартість сніданку не може перевищувати 25 відсотків, обіду – 40, полуденку – 10, вечері – 25 відсотків денного раціону.
Абзацом 1 пункту 10 Порядку встановлено, що облік надання платних послуг з харчування учнів та контроль за дотриманням їх розмірів, встановлених цим Порядком, покладається на власника блоку харчування та керівництво навчального закладу.
22.11.04 відповідачем було прийнято постанову № 1591 “Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах” (далі – постанова № 1591), пунктом 1 якої було затверджено, в тому числі, норми харчування у: дошкільних навчальних закладах для дітей віком до одного року згідно з додатком 1; дошкільних навчальних закладах (крім санаторних) для дітей старше одного року згідно з додатком 2; санаторних дошкільних навчальних закладах (групах) згідно з додатком 3.
01.06.05 Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством освіти і науки України прийнятий спільний наказ № 242/329 “Про затвердження Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах”, відповідно до п. 1 якого затверджено Порядок організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах.
Частиною 4 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальними за організацію харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, за матеріально-технічний стан харчоблоку (їдальні, буфету), додержання вимог санітарного законодавства є засновники (власники), керівники цих закладів та організацій (підприємства), що забезпечують харчування дітей.
Між засновником (власником) навчального, оздоровчого закладу та організацією (підприємством громадського харчування), що має відповідні документи, які дають право на проведення торговельної діяльності у сфері громадського харчування, укладається угода (ч. 8 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах).
16.02.06 між Міським відділом освіти м. Краматорська Донецької області та позивачем було укладено договір про організацію громадського харчування учнів загальноосвітніх шкіл, відповідно до умов якого сторони (замовник і постачальник) зобов’язалися сумісно організовувати і забезпечити харчування учнів шкіл №1-13, 15-26, 28 (через 18), 30-33, 35 м. Краматорська.
При цьому, позивач зобов’язався здійснювати поставку гарячого харчування для учнів пільгової категорії, харчування початкової ланки навчання (1-4 класів) загальноосвітніх шкіл, а також організовувати громадське харчування для всіх інших категорій учнів.
Відповідно до п.п. 5.1.10 п. 5.1, ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” звільняються від оподаткування операції з поставки в порядку та в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України, послуг з, в тому числі, харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров’я.
Частиною 3 ст. 5 Закону України “Про охорону дитинства” встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, в тому числі, організацію безкоштовного харчування учнів 1–4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей–сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах.
Таким чином, операції з організації безкоштовного харчування учнів 1–4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей–сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно–технічних навчальних закладах звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про охорону дитинства” Кабінет Міністрів України було зобов’язано у тримісячний термін привести свої нормативно–правові акти у відповідність з цим Законом.
Як вбачається з абз. 2, 3 п. 4 Порядку, відповідачем встановлений вичерпний перелік категорій учнів, які можуть харчуватися за рахунок бюджетних асигнувань (учні з числа дітей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, діти–сироти та діти з малозабезпечених сімей, які проживають у сім’ях, а також за рішенням педагогічної ради – частково вихованці груп продовженого дня). При цьому стаття 5 Закону України “Про охорону дитинства” передбачає безкоштовне харчування всіх учнів 1–4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей–сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджуючись з висновком суду 1–ої інстанції вважає, що положення абз. 2, 3 п. 4 Порядку, суперечать ст. 5 Закону України “Про охорону дитинства”, ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому підлягають визнанню нечинними.
На виконання п.5.1., 5.1.10 ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість” відповідачем в абз. 2 п. 6 спірного Порядку передбачено, що з огляду на різницю ціни грошові норми визначаються з урахуванням раціонального харчування та дотримання санітарно-гігієнічних вимог виходячи з вартості харчування у школах-інтернатах того чи іншого регіону на підставі відповідних довідок органів управлінь освітою, але не більш як 3,5 гривні на день. При цьому вартість сніданку не може перевищувати 25 відсотків, обіду – 40, полуденку – 10, вечері – 25 відсотків денного раціону. Отже, цим абзацом відповідач встановив, межі, в яких операції з надання послуг з харчування дітей звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Проте, сторони не позбавлені права надавати та отримувати послуги з харчування дітей в обсягах більших, ніж встановлено абзацом 2 пункту 6 Порядку, але на суми перевищення вказаних норм не буде поширюватись пільга передбачена ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість”.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про відмову в позові в цій частині вимог, оскільки положення абз. 2 п. 6 спірного Порядку прийняте відповідачем в межах наданих повноважень та не порушують прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі–КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Абзацом 1 пункту 10 спірного Порядку передбачено, що облік надання платних послуг з харчування учнів та контроль за дотриманням їх розмірів, встановлених цим Порядком, покладається на власника блоку харчування та керівництво навчального закладу.
Місцевим судом під час розгляду даної справи було правильно встановлено, що відповідно до Порядку між засновником (власником) навчального, оздоровчого закладу та організацією (підприємством громадського харчування), що має відповідні документи, які дають право на проведення торговельної діяльності у сфері громадського харчування, укладається угода.
Позивач є особою, з якою відповідно до Порядку був укладений договір про організацію громадського харчування учнів загальноосвітніх шкіл, тобто останній не являється власником блоку харчування цих шкіл або керівником цих навчальних закладів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що абз. 1 п. 10 спірного Порядку не порушує прав та інтересів позивача, а тому вимога останнього про визнання незаконним та нечинним даного абзацу також задоволенню не підлягає.
Твердження позивача, що місцевим судом при прийнятті оскаржуваної постанови в частині, що стосується відмови у позові про визнання нечинним абз. 1 п. 10 Порядку, не було враховано особливості оскарження нормативно–правових актів, встановлені ч. 2 ст.171 КАС України, відповідно до якої право оскаржити нормативно–правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, а також про те, що існування незаконного акта в сфері діяльності позивача порушує його інтереси колегія суддів вважає безпідставним.
Позивач, як правильно було встановлено місцевим судом, не є власником блоку харчування або керівником навчального закладу. З ним укладено лише договір про організацію громадського харчування учнів загальноосвітніх шкіл, тому на останнього не поширюється дія абз.1 п.10 спірного Порядку яким встановлено, що облік надання платних послуг з харчування учнів та контроль за дотриманням їх розмірів покладається на власника блоку харчування та керівництво навчального закладу.
Інші твердження позивача про неврахування місцевим судом доводів останнього щодо визнання незаконним та скасування абз.2 п.6 Порядку в частині встановлення граничної ціни харчування учнів за бюджетні кошти колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони були вірно досліджені та оцінені місцевим судом, про що зазначено в описовій та мотивувальній частині оскаржуваної постанови.
Доводи відповідача про пропуск позивачем при зверненні до суду позовної давності колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивач, як юридична особа, зареєстрований 21.09.04, та отримав повноваження здійснювати бюджетне харчування учнів 1–4 класів з лютого 2006 року відповідно до умов договору про організацію громадського харчування учнів загальноосвітніх шкіл.
Обґрунтовуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі, відповідач послався на ст.92 Конституції України, пп. 5.1.10 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким визначено, що від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з поставки в порядку та межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України, послуг з харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров’я. За твердженням скаржника, на виконання пп.5.1.10 ст.5 згаданого вище Закону спірною постановою з внесеними до неї змінами і доповненнями було затверджено Порядок та норми надання послуг з харчування учнів у професійно–технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Усі інші послуги з харчування дітей у школах та професійно–технічних училищах як ті, що оплачуються безпосередньо учнями, так і ті, що фінансуються за рахунок інших джерел, надання яких не передбачено Порядком, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за повною відсотковою ставкою податку у розмірі 20 відсотків бази оподаткування, визначеної відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”. Колегія суддів вважає зазначені твердження помилковими, та такими, що не можуть бути підставою для скасування правильної постанови місцевого суду, оскільки вони відтворюють доводи, викладені останнім у запереченнях на позовну заяву, що були дослідженні та правильно оцінені судом під час розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Постанову Господарського суду м. Києва від 19.09.06 у справі № 38/315-А залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський комбінат дитячого харчування”, Кабінету Міністрів України – без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня виготовлення ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Ухвалу виготовлено та підписано 21.12.06
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді
Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.