КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2006 № 20/438
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
-позивача: Рудешко О.А. (дов. від 14.07.06),
-відповідача : не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2006
у справі № 20/438 (Палій В.В.)
за позовом Державного підприємства "Українське агенство з авторських та суміжнихправ" Міністерства освіти і науки України
до Національної телекомпанії України
про стягнення 97 500 грн. компенсації за порушення авторських прав,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав” Міністерства освіти і науки України (далі – позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Національної телекомпанії України (далі – відповідач) про стягнення з відповідача 97500грн. компенсації за порушення авторських прав та штрафу у розмірі 10% суми, присудженої на користь позивача.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.06 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача:
- на користь позивача 67500грн. компенсації за порушення авторського права;
- в доход Державного бюджету України 675 грн. державного мита, 6750грн. штрафу;
- на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог – відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, він посилається на неповне з’ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність його висновків обставинам справи та неправильне застосуванняя норм матеріального і процесуального права.
Позивач не погоджується з доводами відповідача, вважаючи рішення суду 1-ої інстанції обґрунтованим та таким, що прийняте при повному з’ясуванні всіх обставин справи. Він просить суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду м. Києва залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Представник Національної телекомпанії України в судове засідання не з’явився, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення ухвали суду відповідачеві 13.11.06, що підтверджується відповідним повідомленням пошти від 10.11.06 № 789470.
Неявка представника відповідача в судове засідання, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розпорядженням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 08.01.02 № 31 на позивача покладено функції з ведення моніторингу телерадіопростору України з метою виявлення фактів неправомірного використання творів літератури, мистецтва, кіно та телепрограм, музичних творів у теле- і радіопросторі на території України.
10.05.06 відповідачем було публічно сповіщено в ефір музичні твори “О народ” (муз. І .Крутого, сл. Ю.Є. Рибчинського), “Варто чи ні” (муз. і сл. О.В. Пономарьова), “Город зеленого цвета” (муз. І.В. Балана, сл. Ю. Лагутенко), “Пісня з полонини” (муз. С.О. Сабадаша, сл. Е. Пономаренко), “Хрустальные цепи” (муз. О.С. Морозова, сл. А.П. Демиденко), “Любий, кохай мене” (муз. і сл. О.І. Яременко), “Наstа la vistа” (муз. Ріск Svіка Неnrік, сл. Shem Ur Ріск Міrіt), “Таня Джан” (муз. і сл. Г.Е. Кричевського), “Ти мені потрібна” (муз. В.В. Домшинського, сл. В.Д. Крищенко), “Несу свій хрест” (муз. О.І. Гавриш, сл. С.П. Галябарда), “Две любви” (муз. Н.М. Петраша), “Ми йдемо” (муз. М.В. Бурмаки, М.Е. Павлова, сл. М.В. Бурмаки), “Стожари” (муз. П.А. Дворського, сл. В.О. Кудрявцева).
Актами фіксації порушення авторських прав від 10.05.06 № 02-05-06, № 03-05-06, складеними за результатами аналізу моніторингу, підтверджується факт використання відповідачем зазначених вище музичних творів шляхом публічного сповіщення.
Позивач є організацією колективного управління, що відповідно до ст. 47–49 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, а також свого статуту здійснює управління на колективній основі майновими правами авторів та суб’єктів авторського права.
Колективне управління майновими правами українських авторів здійснюється позивачем на підставі відповідних угод, а саме: угоди від 29.03.02 № 57682 з Рибчинським Ю.Є, угоди від 22.11.02 № 55732 з Пономарьвим О.В., угоди від 20.03.02 № 9259 з Баланом І.В., угоди від 28.08.02 № 60093 з Сабадашем С.О., угоди від 01.08.02 №20874 з Демиденко А.П., угоди від 21.10.05 № 87177 з Яременко О.І., угоди від 27.05.01 №37357 з Кричевським Г.Е., угоди від 26.03.03 № 21085 з Домшинським В.В., угоди від 20.08.02 № 34818 з Крищенко В.Д., угоди на від 21.09.04 № 16399 з Гавришем О.І., угоди від 04.03.02 №17262 з Галябардою С.П., угоди на від 24.06.04 № 53715 з Петрашем М.М., угоди від 18.02.03 № 8569 з Бурмакою М.В., угоди від 11.12.02 №55054 з Рибчинським Ю.Є., Павловим М.Е., угоди від 01.12.03 № 20934 з Дворським П.А., угоди від 24.07.02 № 34243 з Рибчинським Ю.Є., Кудрявцевим В.А.
Позивачем під час розгляду справи судом 1-ої інстанції на підтвердження викладених у позовній заяві доводів було надано заяви вказаних вище авторів про реєстрацію музичних творів, серед яких є твори, публічне сповіщення яких здійснив відповідач.
Колективне управління майновими авторськими правами російських авторів позивач здійснює на підставі договору від 01.09.00 про взаємне представництво інтересів в області публічного виконання (“малі права”), укладеного з Російським авторським товариством (далі - РАТ), відповідно до ст.1 договору РАТ передало позивачеві виключні права на території України видавати дозволи на всі публічні виконання музичних творів, в тому обсязі, в якому це право передано РАТ авторами творів.
Так, за твердженням позивача, Морозовим О.С. у відповідності до договору про управління майновими правами автора на колективній основі від 09.11.01 було передано РАТ управління його майновими правами на колективній основі, при використанні його творів.
На підставі договору від 10.04.01 про взаємне представництво інтересів укладеного з АCUM Ltd. (Товариством авторів, композиторів та музичних видавців Ізраїлю) позивач здійснює колективне управління майновими авторськими правами авторів Ізраїлю. Відповідно до ст.1 договору АCUM передало позивачеві виключні права видавати на території України дозволи на всі публічні виконання музичних творів, з текстом або без тексту, в тому обсязі, в якому це право передано АCUM його членами.
Згідно зі ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” використання творів без письмового дозволу з організацією колективного управління та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач стверджує, що відповідач не звертався до нього за отриманням відповідних дозволів. В свою чергу, позивач не дозволяв відповідачеві використовувати твори у будь–який формі.
Оскільки відповідачем в порушення ст.ст. 15, 32, 33 та п. 4 ст. 47 Закону ліцензійного договору на публічне виконання вказаних вище творів з позивачем не укладено, сума авторської винагороди не погоджена і не виплачена, позивач згідно пп. “г” ст.52 Закону має право вимагати компенсації за порушення авторських прав.
Таким чином, позивач вважає, що компенсація за порушення майнових авторських прав в даному випадку має становити 20 мінімальних заробітних плат за кожний музичний твір (слова і музика).
Проте, дослідивши подані документи, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ої інстанції про те, що останнім не доведено повноваження позивача на здійснення управління на території України майновими авторськими правами Ріск Svіка Неnrік та Shem Ur Ріск Міrіt, оскільки не надано суду угод на управління майновими правами автора на колективній основі, які укладені між авторами та АCUM Ltd.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів, які підтверджують те, що АCUM Ltd. уповноважено на управління майновими правами авторів та відповідно було наділене повноваженнями надавати позивачеві виключне право видавати на території України дозволи на всі види публічного виконання музичного твору “Наstа la vistа” (муз. Ріск Svіка Неnrік, сл. Shem Ur Ріск Міrіt) останнім не було надано ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному господарському суду.
До того ж, як правильно встановлено місцевим судом, позивачем не доведено той факт, що йому належить виключне право на управління від імені Галябарди С.П. майновими правами автора щодо пісні “Несу свій хрест”, оскільки в матеріалах справи відсутня заява автора про реєстрацію його творів, у т.ч. вказаного вище музичного твору. З тих же підстав є необґрунтованим посилання позивача на те, що йому належить на території України виключне право на управління від імені Морозова О.С. майновими правами автора щодо пісні “Хрустальные цепи” (муз. О.С. Морозова).
Згідно з п. 3 ст. 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (далі-Закон) за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
З огляду на викладене, висновок місцевого суду про те, що відповідач використав твори з порушенням майнових прав його авторів, інтереси яких на території України представляє позивач, є правильним.
У відповідності до вимог ст. 32 Закону відповідач був зобов’язаний укласти відповідні ліцензійні договори з позивачем на використання творів, в яких передбачити умови такого використання, в тому числі і розмір авторської винагороди.
Частиною 1 ст.11 Закону встановлено, що первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором (ч.1 ст. 31 Закону).
Оскільки Законом встановлено, що майнові права можуть передаватися лише на підставі авторського договору, колегія суддів, погоджуючись з місцевим судом, не приймає до уваги ліцензії, якими відповідач обґрунтовує правомірність публічного сповіщення творів Балан І.В., Галябарди С.П., Пономарьова О.В.
Твердження відповідача, що оскільки позивач не брав участі у відкритих торгах, які були організовані телекомпанією з приводу укладення договору з організацією колективного управління майновими правами авторів, останній був позбавлений можливості належним чином врегулювати відносини з позивачем щодо використання творів з репертуару позивача, колегія суддів вважає помилковим. Діючими законодавчими актами не передбачено обов’язку для позивача брати участь у відкритих торгах для забезпечення в даному випадку відповідачеві можливості щодо укладення авторських договорів.
До того ж, відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача з метою укладення відповідних угод.
Щодо твердження відповідача, що позивач не має права на звернення до суду від свого імені з позовною вимогою про стягнення компенсації за використання без відповідного дозволу об’єктів авторського права, то колегія суддів вважає його помилковим з огляду на наступне.
Згідно з п. 3 угод на управління майновими правами авторів автори передали позивачеві виключне право укладати з юридичними та фізичними особами ліцензійні угоди на використання творів і збирати на користь авторів належну винагороду.
Також автори доручили позивачеві збирати авторську винагороду у випадках позаліцензійного використання творів усіма існуючими способами згідно з чинним законодавством (п. 7 угод).
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що угода на управління майновими правами є договором доручення, оскільки за своєю правовою природою угода на управління майновими правами не належить до жодного виду договорів, врегульованих Цивільним кодексом України, а є іншим правочином, що є підставою для виникнення прав і обов’язків. Правове регулювання правовідносин сторін такої угоди здійснюється Цивільним кодексом України з особливостями, передбаченими Законом України “Про авторське право і суміжні права”.
За договорами на управління майновими правами Агентство виступає перед третіми особами від свого імені, а не від імені автора (на відміну від договору доручення), інтереси якого він фактично представляє. Крім того, Агентство одержує комісійну винагороду від одержаної ним авторської винагороди.
Таким чином, якщо порівнювати угоду на управління майновими правами з іншими договорами, врегульованими Цивільним кодексом України, то така угода має більше подібних елементів з договором комісії, ніж з договором доручення.
Оскільки угоди на управління майновими правами не є договорами доручення, то і дотримання положень ст. 1007 ЦК України щодо обов’язкової видачі довіреності не вимагається.
Відповідно до ст. 50 Закону України “Про авторське право та суміжні права” використання творів без письмового дозволу з організацією колективного управління та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, позивач має право заявляти вимоги про компенсацію за порушення авторського права; розмір такої компенсації визначений позивачем в розмірі 20 мінімальних заробітних плат за кожне публічне сповіщення музичних творів (слова та музика).
Згідно наданого позивачем розрахунку загальний розмір компенсації становить 97500,00 грн.
Проте, колегія суддів, погоджуючись з місцевим господарським судом, вважає, що зазначена сума компенсації є завищеною, оскільки позивачем не було доведено його повноваження на здійснення управління на території України майновими авторськими правами Ріск Svіка Неnrік та Shem Ur Ріск Міrіt; не надано доказів того, що йому належить виключне право на управління від імені Галябарди С.П. майновими правами автора щодо пісні “Несу свій хрест”; не надано доказів того, що позивачеві належить на території України виключне право на управління від імені Морозова О.С. майновими правами автора щодо пісні “Хрустальные цепи”.
Оскільки позивачем доведено повноваження на здійснення управління на території України майновими авторськими правами авторів Ю.Є. Рибчинського, О.В. Пономарьова, О.С. Демиденка, О.І. Яременка, Г.Є Кричевського, В.В. Домшинського, В.Д. Кришенко, О.І. Гавриша, С.П. Галябарди, М.М. Петраша, М.В. Бурмаки, М.Е. Павлова, П.А. Дворського, В.О. Кудрявцева, висновок суду, що розмір компенсації повинен складати 10 мінімальних заробітних плат за кожне публічне сповіщення музичних творів (слова і музика), та стягнення з відповідача на користь позивача 67500грн. компенсації, 6750 грн. 10% штрафу від суми, присудженої на користь позивача до Державного бюджету України, є правильним.
Доводи відповідача стосовно неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони відтворюють доводи, викладені останнім у відзиві на позов від 29.09.06 та додаткових поясненнях від 16.10.06. Ці обставини були досліджені та правильно оцінені судом 1-ої інстанції під час розгляду справи.
Твердження відповідача, що при стягненні з нього штрафу за використання творів судом не було взято до уваги той факт, що телекомпанія є державною організацією, що фінансується за рахунок коштів з Державного бюджету України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ця обставина не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення авторського права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.06 у справі № 20/438 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України - без задоволення.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
08.12.06 (відправлено)