КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2006 № 15/33
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
-позивача: Ткаленко О.І. (дов. від 04.04.05 № 35/19), Білан О.П. (дов. від 04.04.05 № 32/19),
-відповідача 1: Пліш А.В. (дов. від 19.01.06),
-відповідача 2: Тусменко С.А. (арбітражний керуючий ліцензія від 17.03.04),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомремонт"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.10.2006
у справі № 15/33 (Хоменко М.Г.)
за позовом Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомремонт",
2) Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Союз”
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Атомремонт” (далі-відповідач-1), Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Союз” (далі-відповідач-2) про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 22.03.04 №1/03, укладеного між відповідачами як такого, що суперечить ст.ст. 203, 215, 230, 517 Цивільного кодексу України.
Під час розгляду справи судом 1-ої інстанції позивач подав заяву від 19.01.06 №632 (Т.1, а.с.43-44), якою доповнив свої позовні вимоги. Він просив суд визнати недійсним з моменту укладання договір уступки права вимоги від 22.03.04 № 1/03, посилаючись, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки був укладений без попередньої згоди позивача.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.10.06 позовні вимоги задоволено повністю.
Відповідач 1, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв’язку з порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та припинити провадження у справі, поклавши господарські витрати на позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів, викладених відповідачем 1, вважаючи рішення суду 1-ої інстанції таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду м. Києва залишити без змін, а скаргу – без задоволення.
У письмових поясненнях до апеляційної скарги відповідач 2 підтримав доводи, викладені відповідачем 1, вважаючи рішення місцевого суду прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таким, що підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
04.04.96 між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС” та “Trebia Financial Group L.L.C.” було укладено контракт № 3-005, відповідно до п.13.3 якого права та обов’язки по даному контракту не можуть передаватися третім особам без письмової згоди на те позивача (“покупця” за контрактом).
04.04.97 між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС” та “Federal Resources L.L.C.” було укладено контракт № 001/04/97, відповідно до п.13.3 якого права та обов’язки за даним контрактом не можуть передаватися третім особам без письмової згоди на те позивача (“покупця” за контрактом).
14.08.98 між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС” та “Econotech Limited” було укладено договір постачання № 126-18/1в, відповідно до п. 13.1 якого права та обов’язки по даному договору не можуть передаватися третім особам без письмової згоди на те іншої сторони.
З огляду на викладене, за згаданими вище пунктами контрактів у сторін виникло зобов’язання щодо недопущення передачі прав і обов’язків без попереднього отримання письмової згоди позивача.
У подальшому шляхом укладання низки договорів про уступку права вимоги по зазначеним вище первісним зобов’язанням право вимоги перейшло до відповідача 2 у справі.
Місцевим судом під час розгляду справи було встановлено, що відносно відповідача 2 було порушено провадження у справі про банкрутство, наслідком якого стало прийняття Господарським судом м. Києва постанови від 05.02.04 № 23/700-б про визнання Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Союз” банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Зазначеною постановою ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Тусменка С.А., який у відповідності до ч. 2 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з моменту свого призначення виконує функції керівника товариства.
22.03.04 між відповідачами було укладено договір про уступку права вимоги №1/03 (далі-договір), відповідно до умов якого відповідач 2 в особі арбітражного керуючого – ліквідатора Тусменка С.А. передав відповідачеві 1 право вимоги до позивача щодо заборгованості в сумі 31857515,92 грн.
Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 13.3 контракту від 04.04.96 № 3-005, пунктом 13.3 контракту від 04.04.97 № 001/04/97, пунктом 13.1 договору постачання від 14.08.98 № 126-18/1в було передбачено, що без письмової згоди позивача передача третім особам прав та обов’язків, які виникли із зазначених контрактів, не допускається.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів, які підтверджують отримання від позивача згоди на передачу прав і обов’язків за вказаними вище первісними контрактами відповідачами, не було надано ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному господарському суду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірний договір був укладений з порушенням умов первісних контрактів та ст.ст. 516, 203 ЦК України і має бути визнаний недійсним, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства України.
Твердження відповідача 1 в апеляційній скарзі про те, що відповідач 2 отримав право вимоги до позивача не безпосередньо від кредиторів за первинними угодами, а в результаті укладання ряду договорів уступки права вимоги в зв’язку з чим, обов’язок отримання письмової згоди щодо укладання спірного договору на нього не поширюється колегія суддів, погоджуючись з місцевим судом, не приймає до уваги, виходячи з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Таким чином, при укладенні договору уступки права вимоги відбувається зміна кредитора (сторони) у зобов’язанні, а саме зобов’язання залишається незмінним. Чинним законодавством не передбачено можливості передачі тільки права вимоги до позивача без обов’язку на отримання письмової згоди на таку передачу, оскільки право вимоги у відповідачів виникло саме за умовами первісних контрактів. В іншому випадку угода про таку передачу порушує права та охоронювані законом інтереси другої сторони у зобов’язанні, та за рішенням суду визнається недійсним.
Посилання відповідача 2 на ухвалу Господарського суду м. Києва від 18.05.06 у справі № 23/700-б за позовом Дочірнього підприємства “Енерго-Інвест” до ЗАТ “Торговий дім “Союз” про визнання банкрутом, в описовій частині якої зазначено, що договір уступки права вимоги від 22.03.04 № 1/03 та додаткова угода від 23.03.04 №1 до нього укладені з дотриманням положень ст. 30 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” колегія суддів вважає помилковим, оскільки визнання недійсним спірного договору не було предметом розгляду справи № 23/700-б. До того ж, статтею 30 згаданого Закону встановлюється порядок продажу майна банкрута. Слід також зазначити, що ч. 2 ст. 35 ГПК України не передбачає, що факти, встановлені в ухвалах господарського суду, мають преюдиціальне значення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.06 у справі № 15/33 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.