КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 17.10.06 р.          № 17/220-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Андрієнка  В.В.

 суддів:                                          Малетича  М.М.

                                        Студенця  В.І.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

  

 від Позивача 1:

від Позивача 2:

Саакян Е.В., довіреність б/н від17.07.2006р.,

Саакян Е.В., довіреність б/н від 17.07.2006р.,

від Відповідача:

Островська О.В., довіреність № 29-22/190 від 01.09.2006р.,

від Третьої особи:

Сунєгін С.О., довіреність № 11-8659/18 від 14.11.2005р.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Асоціяація "Сприяння розвитку кіноматографу в Україні"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.06.2006  

 у справі № 17/220-А (Кролевець О.А.)

 за позовом                               Асоціяація "Сприяння розвитку кіноматографу в Україні"

                              Колективне учбово-виробниче підприємство "Евіст" Дніпропетровської обласної організації Українського товариства сліпих

                              Дніпропетровська обласна організація Українського товариства сліпих (УТОС)

 до                                                   Кабінет Міністрів України

 третя особа відповідача           Міністерство культури та туризму України

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання нечинними та скасування положень постанови КМУ від 16.01.06р. №20

  Асоціація “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” (надалі – Асоціація, Позивач 1) та Колективне учбово – виробниче підприємство “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) (надалі – Підприємство “Евіст”, Позивач 2) звернулися в господарський суд міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України  (надалі – КМУ, Відповідач), третя особа:  Міністерство культури та туризму України (надалі – Міністерство, Третя особа), про визнання нечинним та скасування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2006р. № 20.

Постановою господарського суду міста Києва від 22.06.2006р. у справі № 17/220-А у задоволені позову було відмовлено повністю та судові витрати покладено на Позивачів.

Не погоджуючись з постановою суду, Асоціація “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективне учбово – виробниче підприємство “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС), подали на неї апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову господарського суду міста Києва від 22.06.2006р. у справі № 17/220-А та прийняти нову, в якій задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати нечинними та скасувати п. 1 та абз. 2, 3 і 12 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2006р. № 20 “Деякі питання розповсюдження і демонстрування фільмів”.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для вирішення спору, його висновки не відповідають обставинам справи, а також було порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема: ст.ст. 10, 11, 19, 21, 22, 64, 68 та 92 Конституції України, ст. 3 Закону України “Про мови в Українські РСР”, ст.ст. 7 та 14 Закону України “Про кінематографію”, а також Рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14.12.1999р., які є підставами для скасування такого судового рішення.

Представник Третьої особи по справі надав суду свої заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких, цей представник не погоджувався з доводами та вимогами, які були викладені в апеляційній скарзі Позивачів та вважав, що постанова господарського суду по даній справі є законною, об’єктивною і такою, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити цю постанову без змін, а апеляційну скаргу Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективного учбово – виробничого підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) - без задоволення.

Відповідач, свої заперечення на апеляційну скаргу не надав, проте його представник в судовому засіданні, як і представник Третьої особи по справі, заперечував в задоволенні апеляційної скарги та вважав, що постанова господарського суду по даній справі є законною, об’єктивною і такою, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, Асоціація “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективне учбово – виробниче підприємство “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) звернулися в господарський суд міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство культури та туризму України, про визнання нечинним та скасування положень - п. 1 та абз. 2, 3 і 12 п. 2 Постанови КМУ від 16.01.2006р. за № 20, який під час розгляду справи, було уточнено – про визнання незаконним і скасування п. 1 та абз. 2, 3 і 12 п. 2 Постанови КМУ від 16.01.2006р. за № 20, і постановою господарського суду міста Києва від 22.06.2006р. у справі № 17/220-А у задоволені позову було відмовлено повністю та судові витрати покладено на Позивачів.

Приймаючи вказану постанову суд першої інстанції, зокрема, керувався тим, що Позивачами не було надано доказів порушення їх прав та законних інтересів, а Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2006р. № 20, яка була прийнята на виконання положень Закону України “Про кінематографію”, у повній відповідає вимогам чинного законодавства.

Проте, апеляційна інстанція не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.    

З матеріалів справи видно, що 16 січня 2006 року Кабінетом Міністрів України було видано Постанову за № 20 “Про деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів” (надалі – Постанова), пунктом 1 якої було встановлено квоту обов”язкового дублювання (озвучення, субтитрування) української мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування, публічного комерційного відео та домашнього відео (у відсотках загальної кількості фільмокопій): з 1 вересня 2006р. - не менше 20, з 1 січня 2007р. - не менше 50 і з 1 липня 2007р. - не менше 70.

Пунктом 2 цієї ж Постанови також були внесені зміни до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. № 1315 (надалі - Положення), зокрема: підпункт “г” пункту 6 викладено у такій редакції: “г) фільмокопію на кіноплівці - для власників кінотеатральних прав, на інших носіях - для власників телевізійних прав, прав домашнього відео, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою”; підпункт б) пункту 10 Положення викладено у такій редакції: “якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу”.

Поряд з цим, згідно частин 3 та 5 ст. 10 Конституції України, в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Пунктом 4 частини 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України. При цьому, будь-якого винятку вказана норма Конституції України не передбачає.

Згідно ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, до повноважень якої, зокрема, згідно пунктом 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить прийняття законів. Такі повноваження, саме Верховної Ради України, а не Кабінету Міністрів України, визначені і статею 91 Основного Закону України.

Отже, в даному випадку, всупереч норм діючого законодавства, Кабінет Міністрів України видав 16.01.2006р. підзаконний нормативно-правовий акт - Постанову за № 20, якою встановив порядок застосування мов при розповсюдженні і демонстрації фільмів, а саме – установив квоту обов'язкового дублювання, озвучення чи субтитрування українською мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування, публічного комерційного відео та домашнього відео, перебравши цим самим на себе повноваження іншого державного органу, який, згідно ст.ст. 75, 85 та 91 Конституції України, уповноважений на визначення такого порядку шляхом прийняття відповідних законів – Верховної Ради України.

В той же час, встановлення будь-яких квот Конституцією чи Законом України “Про кінематографію”, не передбачається.

У зв”язку з цим, колегія суддів також вважає, що вказана Постанова КМУ порушує не тільки встановлений Конституцією України порядок застосування мов в Україні, встановлюючи обов”язкові норми (квоти) на використання мови, але й всупереч Законам України “Про кінематографію” і “Про мови в Українській РСР”.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України “Про кінематографію”, розповсюдження і демонстрування фільмів в Україні здійснюється відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії технічних стандартів, норм та правил розповсюдження і демонстрування фільмів. Дотримання цих стандартів, норм та правил є обов”язковим для суб”єктів кінематографії незалежно від форм власності.

Таким органом, на момент винесення Постанови КМУ № 20 було Міністерство культури та туризму України, а з 03.03.2006р. цим органом є Державна служба кінематографії (Держкіно), що діє у складі Міністерства культури та туризму України.

Отже, суд першої інстанції при прийняті оспорюваної постанови, як це передбачає п.п. 1, 2 п. 1 ст. 161 КАС України, в повній мірі не перевірив та не вирішив: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги Позивачів, та якими доказами вони підтверджуються, в тому числі - про наявність чи відсутність компетенції суб”єкта владних повноважень – Кабінету Міністрів України на прийняття вказаної Постанови за №20  та її відповідність вимогам закону.

При цьому, звертає на себе увагу і те, що частиною 2 ст. 14 Закону України “Про кінематоргафію” передбачено, що “Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов”язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути озвучені чи субтитровані мовами національних меншин. Розповсюдження іноземних фільмів здійснюється згідно з Законами України та міжнародними договорами України, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України”.

Установивши квоту з обов”язкового дублювання, озвучення, субтитрування державною мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування, публічного комерційного відео та домашнього відео, Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 16.01.2006р. № 20 фактично звузив порядок розповсюдження і демонстрування фільмів, встановлений статею 14 Закону України “Про кінематографію”, що є недопустимим, оскільки Кабінет Міністрів України, який згідно ст. 113 Конституції України, є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідно до ст. 116 Основного Закону, повинен, зокрема, “забезпечувати ... виконання Конституції і Законів України, актів Президента України”, а не приймати постанови чи розпорядження, які звужують поняття, терміни чи порядок застосування, визначені в законі.  

Поряд з цим, відповідно до ч.2.ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Проте, в даному випадку, як було встановлено судом апеляційної інстанції, видавши 16.01.2006р. Постанову за № 20, вийшов за межі наданих йому законом повноважень та порушивши при цьому вимоги закону.

Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення по даній справі не було взято до уваги і тієї обставини, що Постанова КМУ від 16.01.2006р. № 20 вносить зміни до попередньої Постанови КМУ від 17.08.1998р. № 1315 “Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, а саме: до переліку документів та засобів, які обов”язково подаються для одержання прокатного посвідчення додається фільмокопія, яка дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою, а також доповнений перелік підстав для відмови у видачі прокатного посвідчення такою підставою, як відсутність дублювання (озвучення, субтитрування) українською мовою фільмокопій.

Також, судова колегія не погоджується з місцевим господарським судом і в частині його висновків про те, що права та законні інтереси Позивачів не порушуються, оскільки такі не надали доказів про те, що вони являються суб'єктами кінематографії та включені до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів.

Так, згідно представлених представником Позивачів доказів (свідоцтв та державних посвідчень), члени Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” внесені до Державного реєстру, як суб”єкти кінематографії, а відповідно до Статуту Колективного учбово-виробничого підприємства “Евіст”, останнє надає послуги з кінообслуговування та кінопрокату, тобто - являється суб”єктом кінематографії, а тому вказана Постанова КМУ № 20 безпосередньо стосується прав та законних інтересів Позивачів.

Більш того, як видно з листа Міністерства культури і туризму України № 9-9127/18 від 02.12.2005р., адресованому Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні”, на виконання доручення КМУ № 61946/1/1-05 від 25.11.2005р., цим державним органом було дано згоду на включення до складу робочої групи з питання обов”язкового порядку дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів перед розповсюдженням їх в Україні, Президента цієї Асоціації. Проте, як стало відомо з пояснень його представника, останнього так і не було повідомлено про час та місце засідання такої робочої групи.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не погоджується із висновками суду першої інстанції і вважає, що такі не відповідають в повній мірі обставинам справи і були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п.п. 3 і 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України), які є підставами для скасування оскаржуваної постанови і ухвалення нового судового рішення по справі про задоволення позову.

У зв’язку з цим, апеляційна скарга  Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективного учбово – виробничого підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду – її повному скасуванню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 76, 79, 86, 160, 184, 195, 196, 198, 202, 205 та 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, --

     

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективного учбово – виробничого підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) задовольнити.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 22.06.2006р. у справі № 17/220-А за позовом Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективного  учбово – виробничого підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС) до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство культури та туризму України, про визнання нечинним та скасування положень Постанови КМУ від 16.01.2006р. № 20, скасувати повністю.

3. Прийняти нову постанову, якою позов Асоціації “Сприяння розвитку кінематографу в Україні” та Колективного учбово – виробничого підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації українського товариства сліпих (УТОС), задовольнити. Пункт 1 та абз. 2, 3 і 12 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2006р. № 20 “Деякі питання розповсюдження і демонстрування фільмів”, визнати нечинним та скасувати.

5. Справу № 17/220-А повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя          Андрієнко  В.В.

 Судді

           Малетич  М.М.

          Студенець  В.І.