КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.08.2006                                                                                           № 7/328

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Андрієнка  В.В.

 суддів:                                          Малетича  М.М.

                                        Студенця  В.І.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - Мажирін І.О.

 від відповідача  Біцюк В.С.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 05.06.2006

 у справі № 7/328 (Якименко М.М.)

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

 до                                                   Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання угоди недійсною

 Суть рішення і скарги:

Відкрите акціонерное товариство по газопостачанню і газифікації “Запоріжгаз” (надалі – ВАТ ”Запоріжгаз”, Позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі – ДП “Укртрансгаз”, Відповідач) про визнання угоди недійсною.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.06.2006р. у справі № 7/328 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду від 05.06.2006р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що висновки суду, які викладені в оспорюваному рішенні, не відповідають обставинам справи та були зроблені за неповного їх з”ясування, а також при прийнятті рішення, судом було допущено порушення норм матеріального права, зокрема: Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України №1785 від 13.11.1998р. “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 759 від 12.07.2000р. “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогах України” за поставлений природний газ” та Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001р., якою затверджений “Порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом”, що є підставами для скасування такого рішення.

Крім того, на думку Позивача, суд першої інстанції при вирішенні даного спору також невірно застосував норми ЦК УРСР, в той час коли до спірних правовідносин необхідно було застосовувати норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Представник Відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погоджувався з доводами та вимогами, які були викладені Позивачем в його апеляційній скарзі та вважав, що рішення господарського суду м. Києва від 05.06.2006р. року по справі № 7/328 є законним, об’єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи.

Поряд з цим, представник Відповідача погодився з тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення помилково послався на норми ЦК УРСР, що однак, на його думку, не впливає на законність прийнятого рішення, яке просив залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський  суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, ВАТ “Запоріжгаз” звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про визнання угоди недійсною, проте рішенням господарського суду м. Києва від 05.06.2006р. у справі № 7/328, у задоволенні позові було відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що Позивачем по справі не було доведено належними засобами доказування відомості про те, що частина оспорюваного господарського договору № 11-880 від 07.12.2004р., який був укладений між Позивачем та Відповідачем на транспортування природного газу, підлягає визннанню його недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.   

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про необгрунтованість доводів Позивача та відмову в задоволенні його позовних вимог, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, 07.12.2004 р. між ВАТ “Запоріжгаз” та ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз” на підставі Закону України від 15.05.1996р. № 192/96-ВР “Про трубопровідний транспорт”, Закону України від 12.07.2001р. № 2665 - Ш “Про нафту і газ”, Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Держкомнафтогазу України від 01.11.1994 року № 335 та з метою забезпечення виключно потреб населення Запорізької області природним газом, було укладено договір № 11-880 на транспортування природного газу, з протоколом розбіжностей до нього (надалі – Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору, Відповідач зобов'язувався здійснити транспортування природного газу трубопровідним транспортом від пунктів прийому-передачі  газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, в об'ємах, встановлених цим Договором, а Позивач, у свою чергу, зобов'язувався сплатити за транспортування газу встановлену плату.

Згідно пункту 5.1 Договору, диференційований тариф на транспортування 1 тис. куб.м. газу по магістральних трубопроводах Відповідача встановлювався в розмірі 29,50 грн.,  а з урахуванням ПДВ в розмірі 5,90 грн., всього - в розмірі 35,40 грн. Вказаний тариф на транспортування газу може змінюватись за рішенням Національної комісії регулювання електроенергетики України. У випадку зміни тарифу, як це передбачено п. 5.2 Договору, новий тариф є обов'язковим для Сторін за даним Договором з моменту його введення в дію. Зміна тарифу оформлюється додатковою угодою до даного договору.

Підписання Договору № 11-880 від 01.12.2004р. супроводжувалось поданням Позивачем протоколу розбіжностей та подальшим підписанням між сторонами протоколу узгодження розбіжностей, яким сторони намагались досягнути згоди з істотних умов, що стосувались договору.

Пунктом 6.2 Договору, який сторони намагались узгодити, також встановлено, що Позивач здійснює оплату транспортування газу шляхом щоденного перерахування грошових коштів на рахунок Відповідача, в порядку встановленому Алгоритмом розподілу коштів (надалі – Алгоритм), затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 року № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”. Остаточні розрахунки за фактично надані послуги по транспортуванню газу проводяться Позивачем протягом місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу.

На думку Позивача, сторони по Договору фактично не узгодили належним чином питання щодо строків проведення розрахунків, оскільки Алгоритм не передбачає проведення жодних остаточних розрахунків, у зв’язку з чим, п.6.2 Договору підлягає визнанню його недійсним, в частині проведення кінцевого розрахунку протягом місяця, наступного за звітним, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Проте, таке твердження цієї сторони є неправильним, а тому відхиляється апеляційною інстанцією, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), при укладенні господарських договорів, які згідно ч. 1 цього ж Кодексу, є підставою для виникнення між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами – юридичними особами майново-господарського зобов”язання, сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі – вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно п. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов”язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов”язкові умови договору відповідно до законодавства.  При чому, як це передбачено п. 2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У випадку, якщо господарське зобов”язання не відповідає вимогам закону, або ж вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб”єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, як це передбачено п.1 ст.207 ГК України, визнано судом недійсним повністю або в частині.  

В даному випадку, як видно основною метою прийняття Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 1785 від 13.11.1998р. “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” і, відповідно, Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 р. № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, шо надходяь на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, було вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ.

Отже, Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики
України № 759 від 12.07.2000р. “Про затвердження алгоритму” розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, встановлює дисципліну розрахунків за газ та запобігає зловживанню газозбутовими компаніями розпоряджатися коштами, які за договором належать газопостачальним та газотранспортним компаніям.

При чому, у другому абзаці вказаної Постанови № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ” чітко визначено, що цей Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Отже, Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України не передбачає звільнення сторін від належного виконання зобов'язань згідно умов договору та не впливає і не змінює загальний порядок виконання зобов'язань за договорами по транспортуванню природного газу.

Більш того, Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1043 від 12.08.1999 р. “Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійних умов) з постачання природного газу за регульованим тарифом” встановлює, що ліцензіат, в даному випадку - Позивач по справі, який здійснює постачання природного газу населенню за регульованим тарифом, повинен виконувати в повному обсязі фінансові зобов'язання (своєчасну оплату послуг з транспортування та зберігання природного газу), відповідно до умов укладених договорів”.

Згідно п. 10.2 “Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, затверджених Наказом Державного комітету України по нафті і газу №355 від 01.11.1994р., термін оплати, порядок нарахування оплати і перевірки правильності нарахування обумовлюється договором між сторонами.

Так, з вищезазначеного видно, що Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 р. № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, передбачає лише послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ і не встановлює термін оплати за надані послуги з транспортування природного газу.

Таким чином, встановивши у ч. 2 п. 6.2. Договору № 11-880 від 07.12.2004р. остаточний строк розрахунків за фактично надані послуги з транспортування природного газу, Позивач та Відповідач виконали вимоги встановлені пунктом 10.2 “Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, затверджених Наказом Державного комітету України по нафті і газу № 355 від 01.11.1994р. і, відповідно, виконали вимоги ст. 180 Господарського кодексу України, а саме - досягли згоди по всім істотним умовам договору, які визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду.

Окрім вищезазначеного, відповідно до п. 12 Постанови Кабінету міністрів України “Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом” № 172 від 27.12.2001р., газотранспортні та газодобувні підприємства НАК “Нафтогаз України”, а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами складають разом із споживачами та постачальником газу акти про обсяги газу, використаного за місяць, і на підставі цих актів складають до 10 числа місяця, шо настає за звітним, реєстри обсягів реалізації газу.

Отже, положення підпункту 6.1, пункту 6 Договору щодо остаточних розрахунків за фактично надані послуги з транспортування природного газу протягом місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалося транспортування газу, не суперечать вимогам вищезазначених правил.

За таких обставин, на думку апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, документально не доведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ЗЗ Господарського процесуального кодексу України, на стороні що надала позов, лежить зобов”язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, апелянтом всупереч вимогам вказаної норми, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Крім того, як вказувалось вище, спірні правовідносини по даній справі виникли у 2004 році, оскільки договір на транспортування природного газу № 11-880 був укладений  між сторонами 07.12.2004р.

Відповідно ж до Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного та Господарського кодексів України, вони набрали чинності з 01.01.2004р.

Тому, в даному випадку, правильно вирішивши спір по суті, місцевий господарський суд при винесенні рішення помилково послався на норму ст. 153 ЦК УРСР, замість ст. 180 ГК України, щодо законності досягнутих між сторонами істотних умов договору, що і обумовило у зв”язку з цим, часткову зміну мотивувальної частини рішення апеляційною інстанцією.

За таких умов, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 05.06.2006р., яке було прийнято по даній справі, у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв’язку з правильним застосуванням норм процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ВАТ “Запоріжгаз”, суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, --

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації “Запоріжгаз” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від  05.06.2006р. по справі № 7/328  за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації “Запоріжгаз” до Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про визнання угоди недійсною, - без змін.

2. Справу № 7/328   повернути до господарського суду міста Києва.    

 Головуючий суддя                                                                      Андрієнко  В.В.

 Судді                                                                                          Малетич  М.М.

                                                                                          Студенець  В.І.

22.08.06 (відправлено)