КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.09.2006 № 2/284
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Бондаренко І.П., довіреність № 064093/д від 28.08.2006р.,
від відповідача 1Солончак В. В., довіреність № 225-КР-710 від 12.07.2006р.,
відповідача 2Борецький В. Г., довіреність б/н від 25.05.2006р.,
від прокуратури Павліченко С.А., посвідчення № 206 від 18.07.2005р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київська природоохоронна прокуратура
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.07.2006
у справі № 2/284 (Домнічева І.О.)
за позовом Київський природоохоронний прокурор
до Київська міська рада
Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЦ "Зелений Порт"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання недійсним правочину та зобов"язання звільнення земельної ділянки
Суть рішення і скарги:
Київський природоохоронний прокурор (надалі –Прокурор) звернувся в господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві (надалі –Управління, Позивач) до Київської міської ради (надалі –Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекреаційно-оздоровчий центр “Зелений порт” (надалі –ТОВ “РОЦ “Зелений порт”, Відповідач 2) про визнання недійсним правочину та зобов’язання звільнення земельної ділянки.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. по справі № 2/284 у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Прокурор подав на нього апеляційне подання, в якому просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. по справі № 2/284 та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а саме: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 46 258 кв.м. в межах прибережних захисних смуг по вул. Лютневій, 58-а на Жуковому острові, що у Голосіївському районі м. Києва, для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно –оздоровчого комплексу (кадастровий номер 8000000000:90:332:0021), укладений 03.08.2005р. між Київською міською радою та ТОВ “Рекреаційно –оздоровчий центр” “Зелений порт”, зобов’язавши останнього звільнити вказану земельну ділянку площею 46 258 кв.м. по вул. Лютневій, 58-а в м. Києві та привести її у придатний для використання стан і повернути Київській міській раді –розпоряднику земель в межах міста Києва.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що при прийняті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не в повному обсязі з’ясував обставини справи, а його висновки не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку Прокурора, судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема: ст. ст. 60, 61, 125 і 126 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, ст. 88 Водного Кодексу України та ст.ст. 4-2, 4-3, 22 і 29 ГПК України, що є підставами для скасування такого рішення.
Представник Відповідача 2 надав відзив на апеляційне подання, у якому не погоджувався з доводами та вимогами, які були викладені Прокурором в його апеляційному поданні та вважав, що рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2006 року є законним, об’єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а апеляційне подання Київського природоохоронного прокурора –без задоволення.
Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві, в інтересах якого і було пред”явлено позов, свого відзиву на апеляційне подання Прокурора не надало, однак його представник в судовому засіданні підтримав це апеляційне подання і просив рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. у справі № 2/284 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Київського природоохоронного прокурора, визнавши недійсним договір оренди земельної ділянки від 03.08.2005р., укладений між Київською міською радою та ТОВ “Рекреаційно –оздоровчий центр” “Зелений порт”.
Київська міськаї рада також свого відзиву на апеляційне подання Прокурора не надала, проте її представник в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні цього подання, залишивши рішення господарського суду міста Києва по справі № 2/284 від 17.07.2006р. без змін, оскільки таке, на думку цього представника, є законним та об’єктивним.
Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора в судовому засіданні, дослідивши і вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, Київський природоохоронний прокурор, звернувсяв господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекреаційно-оздоровчий центр “Зелений порт” про визнання недійсним правочину та зобов’язання звільнення земельної ділянки і рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. по справі № 2/284 у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що не вбачається підстав для визнання договору оренди від 03.08.2005р.(надалі –Договір) недійсним, а факт порушення Відповідачем 2 договірних зобов’язань перед Позивачем - не доведеним. Крім того, на думку місцевого господарського суду, викладені в позовній заяві Прокурора вимоги про визнання недійсним Договору та розірванню його в судовому порядку, суперечать вимонам ст.ст. 216 та 236 Цивільного кодексу України.
У зв’язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів Позивача та відмові йому у позовних вимогах в обсязі, визначеному в рішенні суду, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 3 серпня 2005 року між Відповідачем 1 (Орендодавець) та Відповідачем 2 (Орендар) був укладений Договір оренди земельної ділянки площею 46 258 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:90:332:0020), яка розташована на Жуковому острові по вул. Лютневій, 58-а у Голосіївському районі м. Києва з її цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу.
Пунктом 1.1. вказаного Договору визначено, що Орендодавець, на п. 1 рішення Київської міської ради № 122-1/995 від 23.10.2003р., передає, а Орендар - приймає в оренду (строкове платне користування) цю земельну ділянку. Строк дії Договору, згідно п. 3.1. Договору, складає 25 років.
Київським природоохоронним прокурором, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначалося, що при укладанні Договору оренди земельної ділянки, мало місце порушення вимог ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” і ст. 58 Земельного кодексу України, а використання земельної ділянки здійснюється з порушенням використання землі та об'єктів, які відносяться до природно-заповідного фонду.
На підтвердження своїх вимог Прокурором було надано суду лист дочірнього підприємства “Інститут генерального плану міста Києва” Відкритого акціонерного товариства “Київпроект” № 937 від 19.05.2004 року, в якому зазначається, що територія Жуків острів, на якій надано в оренду зазначену вище земельну ділянку ТОВ “Рекреаційно-оздоровчий центр “Зелений порт”, належить до території природно-заповідного фонду України і згідно з рішенням Генерального плану м. Києва на період до 2020 р., визначене проектне використання даної території, як буферний парк і лугопарк без спорудження капітальних об'єктів, спальних чи житлових корпусів з формуванням окремих сезонних загальнодоступних пляжно-спортивних комплексів на прибережних смугах р. Дніпро і заток та мережі об'єктів рекреаційного обслуговування.
Крім того, за твердженням Прокурора, відповідно до протоколу огляду місця події від 19.03.2004 року на вказаній земельній ділянці Відповідачем 2 було збудовано капітальні споруди: кафе, медичний пункт та інші капітальні будівлі і споруди, а згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23 березня 2006 року за № 447/43, складеного державними інспекторами Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві, зафіксовано факт відсутності межових знаків орендованої земельної ділянки в натурі (на місцевості), що свідчить на незабезпечення належного зберігання межових знаків землекористувачем, тобто –його халатне відношення до об”єкту оренди. Крім того, в зазначеному акті перевірки вказано на відсутність в спірному Договорі визначення меж прибережне захисних смуг.
Проте, судова колегія апеляційного господарського суду не погоджується з такими доводами Київського природоохоронного прокурора, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Правовий режим функціонування земель природно-заповідного фонду встановлюється ст. 5 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, якою передбачено, що завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до Закону “Про природно-заповідний фонд України” і затверджуються в межах компетенції:
- центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
- органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Відповідно до ст. 53 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також: щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України, а рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Із вищевказаного випливає, що до земель природно-заповідного фонду відносяться землі, яким надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення надається Президентом України, а територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київською міською радою.
Правовий режим функціонування природно-заповідного фонду встановлюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Отже, посилання Прокурора на лист ДП “Інститут генерального плану міста Києва” ВАТ “Київпроект” від 19.05.2004 року за № 937, не може вважатися належним доказом створення та існування буферного парку і лугопарку, відповідно до вимог ст.34 ГПК України.
При цьому, необхідно зазначити, що Київською міською радою 16.07.1979р., 17.02.1994р. та 02.12.1999р., дійсно, як стверджує Прокурор, були прийняті рішення, відповідно - за №№ 14, 920 та 147/649 відповідно до яких територія Жукова острова, на якій Відповідачу 2 було надано земельну ділянку відноситься заказника “Жуків острів”. Проте, згідно рішення Київської міської ради №806/3381 від 19.07.2005р. “Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста”, проект створення такого заказника місцевого значення, як “Жуків острів”, не було розроблено та затверджено Київрадою. Також не було розроблено і проекту землеустрою з організації та встановлення меж цього заказника.
Тому, до встановлення вказаних меж заказника “Жуків острів”, не можна стверджувати, що територія на якій Відповідачу 2 було надано земельну ділянку, буде віднесена до територій та об'єктів, яким надано статус земель природно-заповідного фонду.
Також, колегія суддів констатує, що відповідно до ст.ст. 25 та 26 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Крім того, колегія суддів встановила, що доводи Прокурора щодо невживання заходів по збереженню межових знаків Відповідачем не відповідають дійсності, оскільки, як видно з пояснень сторін, орендована земельна ділянка знаходиться в зоні підтоплення та затоплення поверхневими водами. А тому, знищення межових знаків сталося в наслідок їх тривалого знаходження під поверхневими водами під час повені.
Більш того, згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 05.06.2003р. за №19-309 щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень для відведення земельної ділянки, Відповідача 2 було зобов'язано виконати комплекс заходів по захисту території від підтоплення та затоплення повеневими водами та виконання інженерної підготовки території, що і було передбачено в п. 8.4 спірного Договору.
Відповідно до останнього, Відповідачем 2 на даний час розроблено проект захисту території від затоплення повеневими водами, який знаходиться на погодженні у відповідних органах.
Також, під час укладання спірного Договору Відповідачем 2 були також отримані позитивні висновки на його укладення і з боку Головного державного санітарного лікаря м. Києва за № 1825 від 25.03.2003р., Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві за № 08-8-20/4619 від 19.06.2003р. та № 10-10-12/6504 від 13.11.2002р., Управління охорони пам”яток історії, культури та історичного середовища за №1424 від 20.03.2003р., Голосіївської районної у м. Києві ради за № 759-р від 12.06.2003р., ВАТ “Київпроект” за № 06-1448/КГП від 11.06.2003р. та Державного комунального підприємства “Плесо” за № 539 від 09.06.2003р.
Апеляційна інстанція звертає увагу і на те, що згідно вимог, заявлених Прокурором у позовній заяві, останній просив визнати повністю недійсним договір оренди від 03.8.2005р. на підставі ст.ст. 203, 215 та 216 ЦК України, ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” і ст. 88 Водного Кодексу України, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства та зобов’язати Відповідача 2 звільнити земельну ділянку, що є предметом Договору, привівши її у придатний для використання стан і повернути таку Відповідачу 1.
В той же час, заявляючи позов по визнання правочину недійсним та приведення сторін у попередній стан, в обгрунтування своїх вимог, як в позовній заяві, так і під час судового розгляду, Прокурор вказував на недотримання Відповідачем - 2 порядку отримання земельної ділянки, що була об’єктом спірного Договору та її подальше використання, яке, на його думку, є підставою для розірвання цього Договору, що у свою чергу, як правильно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, суперечить вимогам ст.ст. 203, 216 та 236 ЦК України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, апелянтом всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
За таких умов, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2006р., яке було прийнято по даній справі, у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв’язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційного подання Київського природоохоронного прокурора, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 –105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційне подання Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. у справі № 2/284 за позовом Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекреаційно-оздоровчий центр “Зелений порт” про визнання недійсним правочину та зобов’язання звільнення земельної ділянки, - без змін.
2. Справу № 2/284 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
22.09.06 (відправлено)