Справа № 274/1297/15-ц

пр.№ 2/0274/886/15

Рішення

Іменем України

07.10.2015 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді Потапової Т.М., за участі секретаря Білань О.В., позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3, представника МТСБУ – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_2 до ОСОБА_10, Моторно-транспортного бюро України, про відшкодування шкоди, завданою смертю внаслідок ДТП,

Встановив:

Позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Після збільшення позовних вимог просять стягнути на користь кожного моральну шкоду по 25000 грн., матеріальну шкоду за втрату годувальника на користь ОСОБА_1 231,20 грн. щомісячно до досягнення дітьми чотирнадцяти років, на користь неповнолітніх дітей по 231,20 грн. щомісячно до досягнення повноліття, на користь ОСОБА_9 231,20 грн. щомісячно до закінчення навчання. Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.12.2014 року поблизу с.Семенівка Бердичівського району ОСОБА_10, керуючи автомобілем ВАЗ 2103, вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_11, який від отриманих травм помер. Постановою слідчого кримінальне провадження за ст.286 ч.2 КК України закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення. Моральна шкода полягає в тому, що ОСОБА_1 втратила чоловіка, діти батька, який був годувальником сім’ї.

До участі у справі залучено як співвідповідача МТСБУ.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, яка одночасно представляє інтереси неповнолітніх дітей, позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали із зазначених в заяві підстав.

Позивач ОСОБА_9 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав.(а.с.44)

Представник відповідача ОСОБА_10 – ОСОБА_3 проти позову заперечив, мотивуючи відсутністю вини відповідача у заподіянні шкоди, оскільки винним в ДТП є потерпілий, який перебував в стані сп’яніння, порушив правила дорожнього руху, ОСОБА_10 не мав можливості уникнути наїзду на потерпілого з об’єктивних причин, що стверджується висновком експерта у кримінальному провадженні, та свідчить про наявність непереборної сили та умислу потерпілого.

Представник МТСБУ – ОСОБА_4 проти позову заперечив в повному обсязі, також вважає, що в діях водія ОСОБА_10 немає вини, тому відсутній страховий випадок, на водія діяла непереборна сила та умисел потерпілого, який у нетверезому стані, нехтуючи правилами дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху автомобіля. Вважає, що позивачами не заявлено позовних вимог до МТСБУ, позов взагалі є передчасним, ніхто з учасників не звертався до МТСБУ, тому не вирішувалося питання про страховий випадок та страхове відшкодування.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Постановою слідчого СУ УМВС України в Житомирській області від 26.02.2015 року закрито кримінальне провадження по факту загибелі ОСОБА_11 за відсутністю в діях водія ОСОБА_10 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Із змісту постанови вбачається, що 27.12.2014 року поблизу с.Семенівка Бердичівського району стався наїзд автомобіля ВАЗ-2103, реєстраційний номер А9418РВ під керуванням ОСОБА_10, на велосипедиста ОСОБА_11, який перетинав проїзну частину. ДТП виникла через невідповідність дій велосипедиста вимогам п.1.3, п.2.9”а”, п. 6.2, п.6.6”а”, п.6.7, п.10.1, п.11.14 ПДР України..(а.с.22-26)

Спірні правовідносини по справі виникли з цивільних відносин, внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, оренда тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, якщо не доведе, що шкода завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки” особою, яка зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі(право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди(пункт 2.2 Правил дорожнього руху).

Відповідач ОСОБА_10 не є його власником автомобіля ВАЗ-2103, реєстраційний номер А9418РВ. Згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ власником автомобіля є ОСОБА_12, яка проживає в м.Дубно.(а.с.63 кримінального провадження). Під час ДТП водій мав реєстраційне посвідчення на транспортний засіб та посвідчення водія відповідної категорії(а.с.117 кримінального провадження). Законність керування ОСОБА_10 автомобіля ВАЗ-2103 сторонами не оспорюється, доказів про самовільне заволодіння транспортним засобом суду не надано. Отже, ОСОБА_10 був володільцем джерела підвищеної небезпеки під час ДТП.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, законом не ставиться можливість покладення відповідальності за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду в залежність від наявності вини заподіювача. У даних правовідносинах цивільна відповідальність покладається на особу, яка заподіяла шкоду.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки” розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов’язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п’ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність вищезазначених обставин.

Відповідачі вбачають умисел потерпілого у порушенні ним Правил дорожнього руху, керування велосипедом в стані сп’яніння, а непереборну силу – у відсутності можливості у водія автомобіля уникнути наїзд на потерпілого з об’єктивних, незалежних від нього причин, оскільки водій не мав технічної можливості застосувати термінове гальмування з моменту виникнення небезпеки руху.

За даних обставин відповідачі мають довести наявність обставин непереборної сили, її надзвичайний характер, неможливість попередити за цих умов, причинний зв’язок між цією обставиною та завданою шкодою, а також умисел потерпілого, який полягає в тому, що потерпілий передбачає і бажає настання шкідливих наслідків своїх дій.

Суду відповідачами не надано доказів на підтвердження таких обставин.

Стан сп’яніння потерпілого під час руху на велосипеді, порушення ним Правил дорожнього руху України свідчать про грубу необережність потерпілого, що може бути підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди за правилами частини 2 статті 1195 ЦК України. Проте, закон не визначає грубу необережність як обставину, що звільняє заподіювача шкоди від цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

В даному випадку шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки, яким є автомобіль ВАЗ 2103, реєстраційний номер А 9418РВ, яким під час ДТП керував відповідач ОСОБА_10.

Розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань(фізичні, душевні, психічні тощо), немайнових втрат, стану здоров’я, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, при цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачами заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн. кожному: позивачкою ОСОБА_1 – дружиною потерпілого, також нею в інтересах неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочки ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4, повнолітнім сином потерпілого ОСОБА_9 та повнолітньою дочкою потерпілого ОСОБА_2.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не змогли обґрунтувати заявлений розмір моральної шкоди, який визначили як рівний для всіх позивачів в тому числі неповнолітніх дітей, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та її розміру доказів суду не надано.

З огляду на ту обставину, що позивачці ОСОБА_1 спричинені глибокі душевні страждання внаслідок загибелі чоловіка, батька її шести дітей, четверо з яких неповнолітні, молодшій дочці лише три роки, суд вважає можливим задовольнити її вимогу в повному обсязі щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 25000 грн., оскільки цей розмір не є завищеним і не підлягає зменшенню з урахуванням грубої необережності потерпілого.

Суд зменшую розмір моральної шкоди на користь повнолітніх дітей потерпілого – позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_2 до 20000 грн., враховуючи, що вони втратили близьку людину – батька, на час його загибелі ОСОБА_2 проживала окремо, мала свою сім’ю, ОСОБА_9 проживав в сім’ї батьків, навчався у професійному училищі, будь-яких доказів на підтвердження моральної шкоди суду не надали.

Суд не вважає можливим стягнути моральну шкоду в розмірі по 25000 грн. на користь чотирьох неповнолітніх дітей потерпілого, старша з яких дочка ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, молодша дочка ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивачці ОСОБА_1, яка представляє інтереси неповнолітніх дітей, роз’яснені вимоги закону щодо надання доказів на підтвердження позовних вимог і обставин, право на призначення психологічної експертизи, однак позивачка не бажала надавати докази та відмовилась від проведення судової психологічної експертизи з метою визначення факту завдання моральної шкоди дітям, її розміру з урахуванням вікових особливостей дитини та психоемоційного сприйняття нею певних обставин.

Отже, суд стягує моральну шкоду на користь позивачки ОСОБА_1 в розмірі 25000 грн., на користь позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_2 – по 20000 грн. кожному та відмовляє у стягненні моральної шкоди на користь неповнолітніх дітей.

За змістом частини 1,2 статті 1200ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується:1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;3) інвалідам - на строк їх інвалідності;4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Потерпілий працював в ТОВ „Агро-сем” з 06.05.2014 року по 01.02.2014 року, звільнений за згодою сторін.(а.с.71) З 08.12.2014 року перебував на обліку в міському центрі зайнятості як безробітний, за грудень 2014 року отримав допомогу в сумі 421,18 грн..(а.с.72)

Середній заробіток (дохід) потерпілого розраховується за правилами, які встановлені для відшкодування шкоди, що завдана каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я(ст.1197 ЦК України).

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

Як вбачається з позовної заяви позивачкою обчислений середній заробіток потерпілого з розрахунку за три робочі місяці перед звільненням: вересень, жовтень, листопад 2014 року в розмірі 1618,37 грн.(1611,88+1919,46+13423,76:3).

З даної суми відраховується частка, яка припадає на потерпілого та ділиться на усіх осіб, які мають право на відшкодування, при цьому частка кожного становить 231,20 грн.( 1618,37 грн. : 7).

Відповідно до положень статті 1200 ЦК України ОСОБА_1 має право на одержання відшкодування до досягнення дітьми чотирнадцяти років щомісячно, кожний з неповнолітніх дітей - до досягнення повноліття, повнолітній син ОСОБА_9 – на період навчання до 12.05.2015 року, але не до 30.06.2017 року, оскільки не навчається, перебуває на військовій службі у Збройних Силах України з 12.05.2015 року(а.с.91)

Щодо особи, яка має нести цивільну відповідальність за заподіяну шкоду суд зазначає наступне.

Автомобіль ВАЗ-2103, реєстраційний номер А9418РВ, яким керував відповідач ОСОБА_10, не був забезпеченим транспортним засобом відповідно до ЗУ „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Страховий поліс АС № 5707734 був укладений ОСОБА_17 з НАСК „Оранта” на строк з 27.07.2013 року по 26.07.2014 року.(а.с.65 кримінального провадження)

З пояснень сторін вбачається, що ані водій транспортного засобу, ані потерпіла ОСОБА_1 до МТСБУ не звертались всупереч положенням статті 33 та п.41.1а статті 41 Закону. Отже, МТСБУ, не отримавши повідомлення про ДТП, не мало можливості пересвідчитися чи є подія страховим випадком та чи підлягає заподіяна шкода відшкодуванню відповідно до цього Закону.

З цих підстав представник МТСБУ вважає позов передчасним.

Позивачі просять стягнути завдану шкоду з відповідача ОСОБА_10. Останнім відшкодовано 13000 грн. витрат на поховання, в решті вимоги залишені без задоволення.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідальною особою за заподіяну потерпілим матеріальну та моральну шкоду є саме відповідач ОСОБА_10 як володілець джерела підвищеної небезпеки.

У разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.( по 243,60 грн. з вимог майнового та немайнового характеру).

Керуючись ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, суд

Вирішив:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_2 до ОСОБА_10, Моторно-транспортного бюро України, про відшкодування шкоди, завданою смертю внаслідок ДТП задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000 грн., на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_2 – моральну шкоду по 20000 грн. кожному.

Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану смертю годувальника, в розмірі 231,20 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2015 року до досягнення дітьми чотирнадцяти років – до 28.02.2027 року.

Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану смертю годувальника неповнолітнім дітям:

ОСОБА_5 в розмірі 231,20 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2015 року до досягнення повноліття – до 23.10.2018 року;

ОСОБА_6 в розмірі 231,20 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2015 року до досягнення повноліття – 24.09.2022 року;

ОСОБА_7 в розмірі 231,20 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2015 року до досягнення повноліття – 15.07.2025 року;

ОСОБА_8 в розмірі 231,20 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2015 року до досягнення повноліття – 28.02.2031 року.

Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду, завдану смертю годувальника в розмірі 439,47 грн.. одноразово за період навчання з 18.03.2015 року до 12.05.2015 року.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

В позові до МТСБУ відмовити за безпідставністю.

Стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 487,20 грн.. (243,60 грн. – з майнових вимог, 243,60 грн. – з вимог про відшкодування моральної шкоди).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Потапова Т.М.