КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.05.2009                                                                                           № 14/79

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:            Кошіля В.В.

          Шапрана В.В.

 при секретарі:           Цецарському А.О.

 За участю представників:

 від позивача –           Зуєнко В.В.

 від відповідача –            Рахильчук О.В.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.04.2009

 у справі № 14/79 (суддя Нарольський М.М.)

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Золочівзернопродукт"

 до                                                   Державного комітету України з державного матеріального резерву

 про                                                   стягнення 721871,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач, ВАТ „Золочівзернопродукт” звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та утримання складу мобілізаційного резерву.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2009 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94443,76 грн. основного боргу, 21920,14 грн. інфляційних витрат, 3618,14 грн. 3% річних, 1236,60 грн. витрат на проведення експертизи, 1199,82 грн. державного мита та 19,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій  вказує, що  рішення прийняте при не повному з’ясуванню обставин, що мають значення для справи, а тому просить рішення скасувати та відмовити в задоволені позову повністю.

          Представником позивача відзив на апеляційну скаргу суду не надано.

          Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

          29.08.2002 року між відповідачем Державним комітетом з державного матеріального резерву та позивачем ВАТ „Золочівзернопродукт” укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 41.

          Відповідно до даного договору, комітет передає, а зберігач ВАТ „Золочівзернопродукт” приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та вартості згідно з актом форми № 1.

Відповідно до п.2 договору зберігач зобов’язаний вжити заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду, закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою; надсилати Комітетові акти форми № 1; відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження; щороку подавати Комітетові станом на 1 січня звіт форми № 2; щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 року № 111/03.

Комітет в свою чергу зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України „Про державний матеріальний резерв”.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним виграти на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 532 „Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

До моменту підписання вищевказаного договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву  ВАТ „Золочівзернопродукт” здійснював без укладення договорів відповідального зберігання, хоча неодноразово направляв Комітету листи, примірники договору та претензії щодо укладення договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи листами та претензіями на адресу відповідача.

Відповідно до висновків актів Контрольно-ревізійного відділу у Золочівському районі Контрольно-ревізійного управління Львівської області від 24.11.2000 року № 8-04 та від 21.01.2005 року № 29-38 вбачається, що у складських приміщеннях ВАТ „Золочівзернопродукт” з 1996 року зберігаються матеріальні цінності мобілізаційного резерву, тобто ВАТ „Золочівзернопродукт” здійснює витрати, пов'язані з їх зберіганням.

Відповідно до п. 2.7 договору зберігач зобов'язаний щороку подавати Комітету станом на 1 січня - звіт форми № 12, станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом.

Згідно п. 2.8 договору зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 року № 111/03.

На виконання вимог п. 2.8 договору позивач направив на адресу Комітету листом від 20.01.2003 року № 2 кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2003 році.

Крім того, на виконання вимог п. 2.7 договору позивачем направлено відповідачу листом від 09.01.2008 року № 3-ДСК річний звіт про наявність та якісний стан матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008 р.

Як стверджує позивач, протягом 01.11.1998 року по 01.08.2008 рік, в тому числі відповідно до умов договору, позивач зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та, відповідно до поданої позовної заяви та уточненого розрахунку позовних вимог поніс витрати на їх зберігання в розмірі 412669,76 грн.

Вказані витрати, на думку позивача, включають в себе 180072,28 грн. амортизаційних відрахувань, витрати по акту КРУ у Золочівському районі на суму 108616 грн., витрати на виплачену заробітну плату працівникам в розмірі 63997,32 грн.; витрати на орендну плату в розмірі 52920 грн.; та інші витрати на суму 7064,16 грн.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 10473 від 16.12.2008 року позивач ВАТ „Золочівзернопродукт”  поніс витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.11.1998 року по 01.08.2008 рік на загальну суму 232597,48 грн., а саме: витрати, які знайшли своє відображення в акті КРУ у Золочівському районі від 24.11.2000 року № 8-04 на суму 108616 грн., витрати на виплачену заробітну плату працівникам в розмірі 63997,32 грн.; витрати на орендну плату в розмірі 52920 грн.; витрати на паливо-енергетичні та інші витрати на суму 7064,16 грн.

Крім того, в даному висновку зазначено, що заявлені позивачем до стягнення сума амортизаційних відрахувань в розмірі 180072,27 грн. не відноситься до грошових витрат на утримання складу мобілізаційного резерву.

Згідно відомості нарахування амортизації за період з 1998 рік по 2007 рік залишкова вартість складу мобілізаційного резерву станом на початок четвертого кварталу 1998 року складала 496713,34 грн. Протягом 1998-2007 років нараховано знос будівлі складу на загальну суму 180072,27 грн.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 „Звіт про рух грошових коштів”, затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999 року № 87 визначено, що амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Знос основних засобів - сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Як вбачається з актів перевірок ВАТ „Золочівзернопродукт” на предмет збереження, утримання та використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Товариства в процесі приватизації, та перебуває на його балансі, від 24.10.2001 року, від 21.09.2005 року, від 20.12.2007 року без номерів, проведених регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області, зазначено, що склад мобілізаційного резерву площею 1449,1 кв. м є в наявності, а його стан визначено як незадовільний та аварійний, і зазначено, що матеріальні цінності мобілізаційного резерву зберігаються в складських приміщеннях ВАТ „Золочівзернопродукт” та в конторі-лабораторії.

Амортизація та знос основних засобів (складу мобілізаційного резерву) не відноситься до грошових коштів, внаслідок чого сума амортизаційних відрахувань 180072,27 грн. не обґрунтовано заявлена ВАТ „Золочівзернопродукт” до стягнення згідно позовної заяви.

Отже, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції подана заява про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з 1998 року.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, ст. ст. 256. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до матеріалів справи та висновку судового експерта, склад мобілізаційного резерву непридатний для зберігання матеріальних цінностей та не експлуатується, а тому, амортизація його вартості не повинна нараховуватись позивачем.

Враховуючи подану відповідачем заяву та положення чинного законодавства, не вбачаючи причин пропуску встановленого законом строку позовної давності поважними, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в межах  позовної давності.

Відповідно до  розрахунку позивача, який зроблений ним в межах  позовної давності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в межах трирічного строку 94443,76 грн. основної заборгованості, яка складається з витрат на виплату заробітної плати працівникам підприємства на суму 34459,60 грн., з витрат на оренду складських приміщень на суму 52920,00 грн., з паливо-енергетичних та інших витрати на суму 7064,16 грн.

Крім того, відповідно до п. 6 договору від 29.08.2002 року за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за даним договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема Закону України „Про державний матеріальний резерв” та іншими актами законодавства.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно уточненого розрахунку, позивачем заявлено до стягнення в межах  позовної давності 21920,14 грн. інфляційних витрат та 3618,14 грн. 3% річних.

Дані вимоги є правомірними та законними, а тому на законних підставах  були присуджені до стягнення  судом першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 27900 грн. упущеної вигоди.

Вказана вимога мотивована тим, що в зв'язку з пошкодженням в 1999-2000 роках складу мобілізаційного резерву, правління позивача було змушене перемістити матеріальні цінності на складські приміщення, а саме в частину складу № 7 (занята площа - 180 м.кв.)

Як стверджує позивач, цей склад неодноразово можна було віддати в оренду.

Оскільки в одній частині цього складу розміщений мобільного резерву, в оренду було передано другу його частину при тому, що - орендар мав бажання використовувати все приміщення. Внаслідок чого, за період з 01.01.2006 року по 01.01.2008 рік позивач не отримав 27900 грн. А тому, останній вважає, що за звичайних обставин він міг би реально одержати дохід, якби його право не було порушене в зв'язку з необхідністю зберігання мобілізаційного резерву на складських приміщеннях.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем суду не доведено факту отримання збитків через упущену вигоду, оскільки теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Необхідно зауважити, що діяння заподіювача збитків має містити всі необхідні ознаки, а саме: 1) воно повинно заподіювати збитки, 2) бути протиправним, 3) причинно пов'язаним зі збитками, 4) винним.

Отже, для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

В той час як позивачем не було доведено наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування.

Таким чином, судом першої інстанції також було вірно прийняте рішення про відмову в задоволені даної вимоги позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з’ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи,  правомірно  частково задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Золочівзернопродукт”, а тому апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2009 року у справі № 14/79 – без змін.

2.          Матеріали справи № 14/79 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

 Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.