ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" травня 2009 р. Справа № 6/51-09
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ляхевич А.А.
суддів: Вечірка І.О
Зарудяної Л.О.
при секретарі Сташкевич М.О. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Поцілуйка В.М., директора, наказ №2 від 01.12.2003 року,
від відповідача: Цимбал Т.І., представника за довіреністю №1350 від 18.05.2009 року,
розглянувши апеляційну скаргу Ладижинської виправної колонії №39 Управління державного департаментуУкраїни з питань виконання покарань у Вінницькій області,
с. Губник Тростянецького району Вінницької області
на рішення господарського суду Вінницької області
від "26" лютого 2009 р. у справі № 6/51-09 (суддя Говор Н.Д.)
за позовом Приватного підприємства "Юрій", смт. Чечельник Вінницької області
до Ладижинської виправної колонії №39 Управління державного департаментуУкраїни з питань виконання покарань у Вінницькій області, с. Губник Тростянецького району Вінницької області
про стягнення 18887,36 грн. заборгованості
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.02.2009 р. позов Приватного підприємства "Юрій" до Ладижинської виправної колонії №39 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області про стягнення 18887,36 грн. заборгованості задоволено: стягнуто з відповідача на користь ПП "Юрій" 12300,71 грн. основного боргу, 5571,90 грн. інфляційних, 1014,75 грн. річних, 188,88 грн. витрат з державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказаний судовий акт та прийняти нове рішення.
Скаржник посилається, зокрема, на те, Ладижинська виправна колонія №39 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області є державною установою, яка утримується на 100% за рахунок коштів державного бюджету. Згідно вимог п.1 ст.23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов"язання та платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відповідач вказує, що своєчасно та в повному обсязі не розрахувався з позивачем через скрутне фінансове становище (установа фінансувалась на 30%), а тому вважає недоречним рішення суду про стягнення 3% річних та інфляційних.
Представник відповідача в засіданні суду підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просить скаргу задовольнити, скасувавши рішення господарського суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року.
Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу (вх.№02-01/2928/09 від 14.05.2009 р.).
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши у повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
30.01.2009 р. ПП "Юрій" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Ладижинської виправної колонії №39 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області, с. Губник Тростянецького району Вінницької області про стягнення 18887,36 грн., з яких 12300,71грн. основного боргу, 5571,90 грн. інфляційних та 1014,75 грн. 3% річних.
Рішенням, що оскаржується, позовні вимоги ПП "Юрій" задоволено у повному обсязі і судова колегія апеляційного господарського суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі існували договірні зобов"язання купівлі-продажу.
Так, згідно накладних (а.с.19,21,23,24,26,27,29) та на підставі довіреностей на отримання цінностей (а.с.20,22,25,28,30), ПП "Юрій" передано, а Ладижинською виправною колонією №39 прийнято товару (продукти харчування) на загальну суму 28507,40 грн., а саме:
за накладною №80 від 09.11.2000 р. на суму 2061,94 грн.,
за накладною №81 від 09.11.2000 р. на суму 960,00 грн.,
за накладною №79 від 15.11.2000 р. на суму 7850,40 грн.,
за накладною №33 від 17.05.2001 р. на суму 8744,00 грн.
за накладною №2 від 24.05.2003 р. на суму 1181,04 грн.,
за накладною №3 від 24.05.2003 р. на суму 210,00 грн. та
за накладною №1 від 09.06.2003 р. на суму 7500,00 грн.
Разом з тим, свої зобов"язання по оплаті отриманого товару Ладижинська виправна колонія №39 виконувала лише частково, у зв"язку з чим станом на 01.09.2004р. заборгованість останньої перед позивачем склала 16800,71 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами (а.с.18).
При цьому, судовою колегією враховано пояснення представника позивача, надані в судовому засіданні, про те, що протягом 2001-2003 років відповідач частково здійснював розрахунок за отриманий товар шляхом поставки матеріальних цінностей.
16.05.2005 р. Приватне підприємство "Юрій" звернулось до боржника з претензією на суму 16800,71 грн. (а.с.12).
У відповіді на претензію від 16.05.2005 р. Ладижинська виправна колонія №39 визнала борг перед ПП "Юрій" у вказаній сумі за отримані продовольчі товари. У відповіді на претензію зазначено також про неможливість погашення наявної заборгованості через недостатнє бюджетне фінансування (а.с.13).
Після звернення Приватного підприємства "Юрій" до Ладижинської виконавчої служби про примусове стягнення боргу за поставлені продукти харчування, 23.09.2005р. Ладижинська виправна колонія №39 у листі за вих.№3467 просила відізвати заяву до виконавчої служби та взяла на себе зобов"язання розрахуватись за отриману продукцію до 01.04.2006 р.
Проте, після направлення вказаного листа Ладижинська виправна колонія №39 перерахувала ПП "Юрій" всього 4500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за 06.10.2005р., 26.10.2005р., 29.12.2005 р., 03.02.2006 р. (а.с.31-34).
Згідно ст.4 ЦК УРСР та ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші юридичні акти, причому у наведеній нормі відсутній вичерпний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (ст.151 ЦК УРСР), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що дії сторін в даному випадку спрямовані на набуття, зміну цивільних прав та обов'язків, що підтверджується відповідними доказами, в т.ч. накладними.
Так, між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами є правовідносинами з купівлі-продажу продовольчих товарів, які виникли з видачі позивачем накладних та підписання їх у встановленому порядку уповноваженою особою відповідача, а також фактичного отримання товару.
Як зазначалось вище, фактично між сторонами склались правовідносини з купівлі-продажу, тому слід зазначити, що згідно ст.224 ЦК УРСР (ст.655 ЦК України), покупець зобов'язався оплатити товар.
Зі змісту ст.538 Цивільного кодексу України (ст.171 ЦК УРСР) вбачається, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.2, ч.4 ст.538 ЦК України).
У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України (ст.165 ЦК УРСР), якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.161,162 ЦК УРСР.
З врахуванням наведеного, відсутність укладеного між сторонами договору, який відповідав би приписам норм Цивільного кодексу України та вимогам, які встановлено ст.ст.180,181 Господарського кодексу України, не впливає на обов'язок відповідача оплатити отриманий товар.
Враховуючи наведене, наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12300,71 грн. є встановленим фактом, доведеним належними доказами, а тому заборгованість у вказаній сумі правомірно стягнуто з відповідача на користь ПП "Юрій" оскаржуваним рішенням.
Стосовно інших доводів скаржника, то слід зазначити, що вони є надуманими та безпідставними, оскільки ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Користуючись правом, наданим вищенаведеним положенням чинного законодавства кредитору, ПП "Юрій" при зверненні до суду з позовом за прострочення виконання грошового зобов"язання за період з квітня 2006 року по грудень 2008 року здійснило нарахування на суму заборгованості 2583 грн. інфляційних та 1014,75 грн. 3% річних. Вказані нарахування ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи, а тому правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на чинному законодавстві. Апеляційна скарга залишається без задоволення.
Рішення господарського суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року у справі №6/51-09 є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року у справі №6/51-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Ладижинської виправної колонії №39 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області, с. Губник Тростянецького району Вінницької області - без задоволення.
2. Справу №6/51-09 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Ляхевич А.А.
судді:
Вечірко І.О
Зарудяна Л.О.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд