КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
19.10.06 р. № 19/119
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О
при секретарі судового засідання Швидаку С. І.
за участю представників сторін:
від позивача: Бакланова М. В. –дов. № 601 від 15.05.2006 р., представник
від відповідача: Донець З. В. –дов. № 21 від 08.11.2005 р., юрисконсульт
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад” на рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 року
у справі № 19/119 (суддя Безрук Т. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод газорозрядних ламп”, м. Полтава
до Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад”, с. Розсошенці Полтавського району
про стягнення 40 715 грн. 63 коп.
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Завод газорозрядних ламп” звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад” про стягнення 40 715 грн. 63 коп. згідно договору оренди № 50/08/03 від 29.09.2003 р., з яких 26 576 грн. 30 коп. основного боргу з орендна плата за період з 01.11.2003 р. по 31.05.2006 р., 5 012 грн. 36 коп. пені за період з 30.05.2005 р. по 31.05.2006 р., 2 057 грн. 67 коп. 3 % річних та 7 069 грн. 30 коп. інфляційних за період з 01.11.2003 р. по 30.04.2006 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 року у справі № 19/119 (а. с. 81-82) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод газорозрядних ламп” 26 576 грн. 30 коп. боргу, 5 012 грн. 36 коп. пені, 2 057 грн. 67 коп. річних, 7 069 грн. 30 коп. інфляційних, 407 грн. 16 коп. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Науково-виробниче підприємство “Укрприлад” подало апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 р. у справі № 19/119 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі судів.
За апеляційною скаргою Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад” на рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 21.09.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 19/119.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Завод газорозрядних ламп” згідно ст. 96 ГПК України надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує повністю, просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 р. у справі № 19/119 без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
За розпорядженням Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.10.2006 р. розгляд справи № 19/119 здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленіна Н. І., судді: Андрейцева Г. М., Швець В. О.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню як необґрунтована, а рішення залишається без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод газорозрядних ламп” (далі –позивач) та Приватним науково-виробничим підприємством “Укрприлад” (далі –відповідач) укладено договір оренди № 50/08/03 від 29.09.2003 р. (а. с. 13-16) (далі –договір).
У відповідності до умов п. п. 1.1, 1.3 1.4, 1.5 договору позивач (за договором – орендодавець) зобов’язується передати відповідачу (за договором – орендар) за плату у виключне користування майно зазначене в додатку № 1 (акт приймання-передачі) до цього договору, що розміщене в зазначеному плані схемі (додаток № 2), а відповідач зобов’язується прийняти майно та сплачувати позивачу за користування майном орендну плату в порядку та на умовах, визначеним цим договором. Вартість нежитлових приміщень (далі –майно) згідно експертної оцінки 65 002,56 грн., загальною площею 1253,60 м2, яке знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Заводська, 3.
Факт виконання позивачем свого зобов’язання згідно умов договору щодо передачі майна відповідачу підтверджується актами приймання-передачі нежилого приміщення, підписаними та погодженими орендодавцем та орендарем (а. с. 17-22).
Відповідно до умов п. п. 4.1 - 4.3 договору сторони домовились про те, що протягом першого року орендна плата щомісяця складатиме 5 315,26 грн. (з ПДВ), протягом другого року та до закінчення дії договору 6 644,08 грн. (з ПДВ).
Згідно п. п. 4.2, 4.3 договору встановлено, що орендар сплачує орендну плату шляхом безготівкового переказу грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок орендодавця. Орендар сплачує орендну плату орендодавцеві до 15 (п’ятнадцятого) числа кожного місяця наступного за звітним.
Проте, в порушення умов договору оренди, відповідач ніяких розрахунків по договору № 50/08/03 від 29.09.2003 р. не проводив, внаслідок чого за період з 01.11.2003 р. по 31.05.2006 р. за останнім утворився борг з орендної плати у розмірі 26 576 грн. 30 коп.
У відповідності до положень абз. 2 п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які набрали чинності 01.01.2004 р., до відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями цих Кодексів, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Отже, враховуючи, що права і обов’язки щодо проведення розрахунків по договору оренди продовжують існувати між сторонами після набрання чинності Господарським та Цивільними кодексами України, то до спірних правовідносин в частині проведення розрахунків підлягають застосуванню норми вказаних Кодексів.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Позивачем за порушення строків внесення орендної плати нараховано пеню в розмірі 5 012 грн. 36 коп. за період з 30.05.2005 р. по 31.05.2006 р., 3 % річних –2 057 грн. 67 коп. та інфляційні –7 069 грн. 30 коп. за період з 01.11.2003 р. по 30.04.2006 р.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 7.4 договору у випадку порушення орендарем строків передачі майна орендодавцеві орендар сплачує неустойку (пеню) в розмірі 0,1 % від суми невнесеного вчасно орендного платежу за кожен день прострочення.
Позивачем нарахування пені обмежено розміром подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла у період, за який нараховується пеня, у відповідності до норм Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та застосовано строк позовної давності в один рік згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав зобов’язань щодо внесення орендної плати та не надав доказів, що спростовують наявність боргу перед позивачем, а тому місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Твердження відповідача про те, що позивачем порушені норми ст. ст. 5, 56, 57 ГПК України, а саме: не вжито заходів досудового врегулювання господарського спору та вимоги щодо відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до них документів, не приймаються апеляційним господарським судом до уваги з таких підстав.
Відповідно до розділу ІІ ГПК України досудове врегулювання господарського спору не є обов’язковим. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором. Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002 встановлено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Щодо ненаправлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, то апеляційним господарським судом встановлено, що в матеріалах справи наявні докази напралення копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу у справі, а саме: поштовий чек № 9415 від 01.06.2006 р. і опис вкладення у цінний лист (а. с. 2-3).
Твердження відповідача про те, що рішення місцевим господарським судом прийнято без участі його представника, не заслуговує на увагу, оскільки відповідач належним чином повідомлявся про час, дату і місце розгляду справи ухвалами місцевого господарського суду від 05.06.2006 р. та 06.07.2006 р., був обізнаий з її матеріалами (представник відповідача Донець З.В. знайомилась з матеріалами справи 18.07.2006 р., а. с. 49) та не навів об’єктивних причин не з’явлення в засідання господарського суду Полтавської області. Статтею 77 ГПК України надано господарському суду право, а не встановлено обов’язок, відкласти в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а тому місцевим господарським судом правомірно розглянуто справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами у відповідності до положень ст. 75 ГПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує на те, що ним проведено будівельні та ремонтні роботи орендованого майна на суму 26 684 грн. 40 коп. Відповідач з посиланням на умови п. 5.3 договору зазначає, що дані витрати підлягають повному відшкодуванню з боку позивача з врахуванням штрафних санкцій.
Відповідно до п. 5.3 договору орендар має право самостійно і за власний рахунок здійснювати ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення майна та проводити інші дії, спрямовані на відновлення та поліпшення майна. Всі поліпшення майна, зроблені орендарем, не підлягають відділенню від майна, якщо інше не буде погоджено сторонами цього договору щодо конкретного поліпшення.
Відповідно до п. 5.4 договору на витрати, які будуть здійснюватися відповідно до п. 5.3 договору, орендар складає кошторис в двох примірниках. Кошторис затверджується орендарем і орендодавцем. Один з примірників кошторису орендар передає орендодавцеві. Здійсненні орендарем відповідно до п. 5.3 цього договору витрати підлягають відшкодуванню орендодавцем. Орендар, щомісячно, на проведенні поліпшення складає акт виконаних робіт. Орендодавець на підставі виставленого рахунку-фактури, повинен оплатити вартість проведених поліпшень на протязі одного року з моменту складання акту виконаних робіт.
Проте умовами договору не передбачено зарахування вартості поліпшень орендованого майна здійснених орендарем в рахунок сплати орендної плати, яку необхідно сплачувати орендодавцю у відповідності до умов договору оренди № 50/08/03 від 29.09.2003 р. та норм чинного законодавства, а також не може бути підтавою для зменшення орендної плати.
Слід зауважити, що відповідач не позбавлений права у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України, для захисту своїх прав та інтересів звернутися до суду в загальному порядку про відшкодування суми витрат на виконані будівельні та ремонтні роботи орендованого майна.
Стосовно розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних, апеляційний господарський суд зазначає, що рохрахунок позивача зроблено вірно з урахуванням норм чинного законодавства та конкретних обставин справи.
Щодо вимоги відповідача про направлення справи на новий розгляд, то вичерпний перелік повноважень суду апеляційної інстанції встановлено статтею 103 ГПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суду апеляційної інстанції не надано право за результатами розгляду апеляційної скарги направляти справу на новий розгляд. Право передати справу на новий розгляд надано лише суду касаційній інстанції.
Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів апеляційного господарського суду, оскільки спростовують матеріалами та фактичними обставинами справи та знайшли повне відображення і належну правову оцінку в рішенні місцевого господарського суду.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 року у справі № 19/119 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2006 року у справі № 19/119 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства “Укрприлад” –без задоволення.
2. Справу № 19/119 повернути господарському суду Полтавської області.
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О