Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/221/15-ц

Провадження № 2/376/111/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Віговського С.І.

при секретарі Кропивлянській С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сквира цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом мотивуючи позовні вимоги тим, що 21 лютого 2013 року на автобазарі у м. Біла Церква Київської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (який діяв на підставі довіреності від 04 серпня 2011 року виданої йому та ОСОБА_5 - ОСОБА_3 про розпорядження (продаж, обмін, оренда) автомобілем марки ВАЗ 2107 реєстраційний номерний знак НОМЕР_2), було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу вказаного автомобіля. Зазначене підтверджується копією розписки від 21.02.2013 року з якої вбачається, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 17 600 грн. за проданий автомобіль. На виконання вищевказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 надав ключі від автомобіля, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та 05 січня 2013 року видав довіреність на ім'я ОСОБА_1 У подальшому ОСОБА_4 повідомив, що власник транспортного засобу ОСОБА_3 відкликав довіреність, а тому посвідчити договір в нотаріальному порядку не має можливості. 09 грудня 2014 року Сквирським районним судом Київської області у справі № 376/2013/14-ц, провадження № 2/376/920/2014 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Станчик Світлана Борисівна про витребування майна з чужого незаконного володіння, було прийнято рішення про витребування у позивачів автомобіля марки ВАЗ 2107 реєстраційний номерний знак НОМЕР_2. Позивачі також зазначають, що у рішенні від 09 грудня 2014 року суд встановив, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір є нікчемним, а відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відтак, посилаючись зокрема на ст.ст. 216, 220, 1006 ЦК України, ст. 61 ЦПК України у разі недійсності правочину відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як солідарні боржники, також, як і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язані повернути у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, а саме, грошові кошти в сумі 17600 грн. за придбаний у відповідачів автомобіль та відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. за відмову нотаріального посвідчення укладеного у простій письмовій формі договору купівлі-продажу автомобіля.

В судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги повністю, посилаючись на обставини зазначені вище, просили суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд у їх задоволенні відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання по справі не з'явився, про розгляд повідомлений належним чином, будь- яких заяв чи клопотань про розгляд справи без його участі до суду не подавав.

Суд, дослідивши обставини справи, надані сторонами докази, обставини встановлені рішенням Сквирського районного суду Київської області у справі №376/2013/14-ц та його висновки, вважає що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У рішенні Сквирського районного суду Київської області у справі № 376/2013/14-ц, провадження № 2/376/920/2014 від 09 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 (в рішенні зазначено Олександровича), ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Станчик Світлана Борисівна про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії КХС № 305873, автомобіль марки "ВАЗ -2107", 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_3.

04.08.2011 року ОСОБА_3 видав довіреність на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, якою уповноважив останніх розпоряджатися від його імені (продати, обміняти, здати в оренду, позичку) належним на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 04.07.2001 року автомобілем марки "ВАЗ -2107", реєстраційний номер НОМЕР_2.

05.01.2013 року ОСОБА_4 видав довіреність на ім'я ОСОБА_1 з правом керування та продажу автомобіля.

На підставі довіреності, як зазначено у частині першій статті 244 ЦК України, здійснюється представництво.

За своїм юридичним змістом договір доручення є договором про представництво, оскільки повірений зобов'язується діяти від імені довірителя.

Судом достовірно встановлено, що згідно статей 238, 244 ЦК України довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль.

А також судом достовірно встановлено, що 21.02.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля саме за 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, як встановлено судом, з врахуванням викладених норм ЦК України договір купівлі-продажу автомобіля обов'язковому нотаріальному посвідченню не підлягає, він може бути нотаріально посвідчений лише на вимогу фізичної або юридичної особи відповідно до ч. 4 ст. 209 ЦК України.

Разом з тим, суд у справі № 376/2013/14-ц, посилаючись на ч. 1 ст. 220 ЦК України (у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним) всупереч встановленим обставинам справи щодо того, що договір купівлі-продажу автомобіля обов'язковому нотаріальному посвідченню не підлягає, і може бути нотаріально посвідчений лише на вимогу, зокрема, фізичної особи або за домовленістю сторін, дійшов висновку, що між сторонами було укладено недійсний правочин, оскільки сторонами не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Як вбачається із рішення суду у справі № 376/2013/14-ц. судом не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо будь-яких вимог сторін по справі про нотаріальне посвідчення договору, а також судом не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо домовленості будь-якої із сторін по справі щодо нотаріального посвідчення договору.

А в абзаці 13 сторінки 3 рішення, суд посилався на ст. 387 ЦК України відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Також, суд у справі № 376/2013/14-ц, керуючись ст.ст. 208, 209, 238, 244, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 213, 218, 224 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), знаття з обліку автомобілів, автобусів, а також інших самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", у резолютивній частині ухвалив рішення про задоволення позову та витребування у ОСОБА_1 (в рішенні зазначено Васильовича) та ОСОБА_2 автомобіля марки ВАЗ 2107, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, червоного кольору, кузов НОМЕР_3, який перебуває на обліку у Білоцерківському МРЕВ ДАІ Київської області.

Вказане рішення суду від 09.12.2014 року жодним із учасників судового процесу не оскаржувалося та набрало законної сили 10.01.2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом із тим, під час розгляду справи суд враховує обставини раніше вирішеної справи про право на спірне майно незалежно від того, встановлені вони судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній, господарській або адміністративній справі. Якщо суд дійде інших висновків, ніж ті, що містяться в судовому рішенні щодо раніше вирішеної справи, він має навести відповідні мотиви. При цьому суд виходить з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними. Від правових висновків суду слід відрізняти судові рішення за перетворювальними позовами, які встановлюють, змінюють або припиняють права та обов'язки сторін (п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Суд, розглядаючи дану справу зважає на те, що судом у справі № 376/2013/14-ц висловлені висновки (судження) щодо того, що між сторонами було укладено недійсний правочин, що прямо зазначено в абзаці 9 сторінки 3 вказаного рішення.

Суд вважає, що вказані висновки (судження) суду у справі № 376/2013/14-ц, які ґрунтувалися на ч. 1 ст. 220 ЦК України, прямо суперечать обставинам справи, встановленими судом на підставі вимог частин 1 та 4 ст. 209, ст. 657 ЦК України.

Наведені висновки (судження) суду у справі № 376/2013/14-ц при посиланні на п. 3 ч. 1 ст.208 ЦК України та Постанову Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року за № 1388 жодним чином не підтверджують обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля, а тому застосування у вказаній справі ч. 1 ст. 220 ЦК України, і як наслідок ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд вважає хибним з таких підстав.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6, 7, 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року за №1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Серед документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Пункт 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України вказує лише про правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, а в пункті 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року за № 1388 не вказано будь-яких вимог щодо обов'язковості проставлення саме посвідчувального напису нотаріуса на договорі купівлі-продажу автомобіля.

Крім того, як вбачається із резолютивної частини рішення суду у справі №376/2013/14-ц суд не вирішував питання щодо визнання правочину недійсним, тобто, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 220 ЦК України не застосовував, а вирішував питання про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України.

Згідно частин 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Позивачі у даній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на підставу своїх вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди посилаються на норми статей 216, 220, 1006 ЦК України, статті 61 ЦПК України, що зазначені, зокрема, у висновках суду викладених у мотивувальній частині рішення у справі № 376/2013/14-ц.

Зазначають, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовились виконати зобов'язання, а саме, укласти в нотаріальному порядку договір купівлі-продажу автомобіля, фактично шахрайським способом заволоділи коштами їх родини, що призвело до моральних страждань які позивачі оцінили в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Як зазначено вище, у рішенні суду у справі № 376/2013/14-ц судом не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо будь-яких вимог будь-якої сторони по справі про нотаріальне посвідчення договору, а також судом не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо домовленості будь-якої із сторін по справі щодо нотаріального посвідчення договору.

Як вбачається із розписки від 21.02.2013 року доданої позивачами до матеріалів справи, в ній відповідачем ОСОБА_4 жодних умов щодо подальшого нотаріального посвідчення правочину не прописано, інших доказів щодо домовленості будь-якої із сторін по справі або вимог будь-якої із сторін з приводу нотаріального посвідчення договору, позивачами суду не надано.

Судом виконано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, проте, всупереч вимогам ст.ст.27, 31 ЦПК України позивачі предмет та підставу позову не змінювали.

Таким чином, всупереч ст.ст. 10, 58, 59, 60 ЦПК України позивачі не обґрунтували та не довели суду ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням належних та допустимих доказів, а відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 61, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 16, 206-209, 216, 220, 237-244, 655, 657 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Сквирський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Суддя : С.І. Віговський