АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6241/15 Справа № 186/223/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Свистунової О.В., Ремеза В.А.

за участю секретаря Видюкової Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» та ОСОБА_2

на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі відділення «Дніпропетровське РУ АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі відділення «Дніпропетровське РУ АТ «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З урахуванням уточнених у березні 2015 року вимог позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по кредиту на загальну суму 695326,89 грн. та судові витрати.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість по кредитному договору у загальному розмірі 695326,9 грн., яка складається з

суми простроченої заборгованості по кредиту та процентах - 35796,79 грн.;

суми заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту - 4166,11 грн.;

суми 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентах - 3056,26 грн.;

суми 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту - 291,49 грн.;

суми інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 975,44 грн.;

суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах - 594294,09 грн.;

суми пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування - 56746,72 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн.

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Родовід Банк», посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з нього суму простроченої заборгованості за кредитом 2138,35 доларів США, суму простроченої заборгованості за процентами по кредиту 133,65 доларів США, суму заборгованості за обслуговування кредиту 4166,11 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 грудня 2007 року ВАТ «Родовід Банк», найменування якого 17 червня 2010 року на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на ПАТ «Родовід Банк», з ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №35/АА-249.07.2 (далі - Кредитний договір) (а.с.15-18).

Відповідно п.1.1 Кредитного договору банк відкрив позичальнику невідновлювану кредитну лінію на загальну суму 29493,00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 26 грудня 2014 року та сплатити проценти за користування кредитами на умовах, передбачених кредитним договором.

Підтвердженням виконання позивачем умов договору є заява на видачу готівки №386_1 від 27 грудня 2007 року на суму 29493,00 доларів США, що містить підпис відповідача ОСОБА_4 (а.с.21).

Відповідно п.1.5 Кредитного договору, процентна ставка за кредитами встановлюється в розмірі 10,5% річних.

Пункт 1.5.1 договору передбачає, що щомісячна плата за обслуговування кредиту встановлюється в розмірі 0,15% від суми виданого кредиту.

Відповідно п.п.3.1; 3.3; 3.3.1 Кредитного договору починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа кожного календарного місяця, позичальник зобов'язався частково погашати заборгованість за кредитами в сумі 351,11 доларів США, а також сплачувати банку щомісячно нараховані проценти за користування кредитом та плату за обслуговування кредиту.

Пунктом 1.7 Кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава чотирьох автомобілів марки ВАЗ 210994-20 згідно з договорами застави від 27 грудня 2007 року.

Додатковою угодою до Кредитного договору від 17 жовтня 2008 року сторони домовилися про встановлення процентної ставки за кредитами за цим договором у розмірі 12,5% процентів річних (а.с.19).

На підставі додаткової угоди №2 до Кредитного договору від 04 липня 2010 року сторони дійшли згоди про переведення відновлювальної кредитної лінії у невідновлювальну (а.с.20).

У забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором 27 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки (а.с.22).

Відповідно до умов п.1.3, п.2.1 договору поруки, поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник, а у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань за платежами, що передбачені кредитним договором, поручитель на підставі письмового повідомлення позивача не пізніше наступного дня після одержання такого письмового повідомлення, зобов'язався погасити за рахунок власних коштів на рахунок позивача в повному обсязі заборгованість позичальника за кредитним договором.

Пунктом 3.3 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед позивачем за зобов'язаннями, що випливають з цього договору майном та грошовими коштами, на які може бути звернено стягнення у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно додаткової угоди №1 до договору поруки від 04 липня 2010 року поручитель засвідчив, що ознайомлений та погоджується зі змінами умов Кредитного договору в частині переведення відновлювальної кредитної лінії у невідновлювальну (а.с.23).

Позичальник прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього перед Банком виникла заборгованість, яка згідно розрахунку позивача станом на 08 січня 2015 року становить 695326,89 грн. та складається з наступного:

суми заборгованості по кредиту та процентах (за весь період) 2272,00 долари США, еквівалент в національній валюті 35796,79 гривень;

суми заборгованості за платою за обслуговування кредиту (за весь період) 4166,11 гривень;

суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом (за весь період) 34388,24 долари США, еквівалент в національній валюті - 541808,44 грн.;

суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту (за весь період) 3331,23 доларів США, що еквівалентно 52485,65 грн.;

суми пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту (за весь період) - 56746,72 грн.

трьох процентів річних від суми простроченого кредиту (за весь період) 176,87 доларів США, що еквівалентно 2786,72 грн.;

трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту (за весь період) 17,11 доларів США, що еквівалентно 269,54 грн.;

трьох процентів річних від від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту (за весь період) в сумі 291,49 грн.;

суми інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту (за весь період) 975,44 грн. (а.с.6-11).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно виходив з наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3, оскільки Банком пропущено строк предявлення вимог до поручителя, встановлений ч.4 ст.559 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, так як вони ґрунтуються на матеріалах справи, відповідають положенням ч.4 ст. 559, ч.2 ст.1050 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.4.1 договору поруки він втрачає чинність після повного погашення заборгованості за Кредитним договором, тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк неодноразово на адресу відповідачів направляв письмові вимоги про виконаня умов кредитного договору, у тому числі, і вимогу від 15 жовтня 2010 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів протягом 30 днів (а.с.24 на звороті).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, позивач відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Оскільки з позовом до суду позивач звернувся лише у лютому 2015 року, то у зв'язку з пропущенням шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Часткове виконання у подальшому відповідачем ОСОБА_2 умов Кредитного договору стосується відносин між банком та позичальником та не звільняє кредитора від пред'явлення позову до поручителя протягом встановленого законом шестимісячного строку.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3, а тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» щодо порушення судом норм матеріального права, неналежного дослідження змісту договору поруки, п.4.4 якого встановлено строк позовної давності за цим договором в межах трьох років, колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що суперечать правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року по справі № 6-170цс 13, відповідно до якого непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що додатковою угодою до Кредитного договору від 17 жовтня 2008 року було збільшено процентну ставку з 10,5% до 12% річних, що свідчить про збільшення обсягу зобов'язання для поручителя, який своєї згоди на таке збільшення не надавав, що у розумінні ч. 1 ст.559 ЦК України є самостійною підставою для припинення поруки.

Відповідач ОСОБА_2 вимоги ПАТ «Родовід Банк» в частині стягнення з нього простроченої заборгованості за кредитом 2138,35 доларів США, простроченої заборгованості за процентами по кредиту 133,65 доларів США, заборгованості за обслуговування кредиту 4166,11 грн. визнав, про що зазначив у своїй апеляційній скарзі.

В іншій частині заперечував проти стягнутих з нього сум.

Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача заборгованість по кредитному договору, виходив з доведеності факту порушення відповідачем ОСОБА_2 умов Кредитного договору та наявності правових підстав для стягнення зазначених сум.

В частині стягнення суми заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту, суми 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентах, суми 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як убачається з наданих позивачем розрахунків відповідач, який за умовами Кредитного договору зобов'язувався щомісячно до 10 -го числа включно кожного календарного місяця частково погашати заборгованість у сумах, зазначених у додатку 1 до Кредитного договору, щомісячні платежі сплачував не у повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості по кредиту та процентам у розмірі 2272,00 дол.США та за платою за обслуговування кредиту у сумі 4166,11 грн.(а.с.130-136).

Зазначену заборгованість відповідач визнав, що видно з апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам, 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту в сумі 291,49 коп., суд першої інстанції, застосовуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, виходив із того, що відповідач прострочив виконання зобов'язання.

Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується , виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання та може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки.

Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Аналогічна позиція наведена в Постановах ВСУ від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.

Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам в сумі 3056,26 грн., 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту в сумі 291,49 коп., на загальну суму 3347,75 грн., а також 4166,11 грн. - сума заборгованості за платою за обслуговування кредиту, визнана відповідачем, підлягає залишенню без змін.

Погоджується також колегія суддів і з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності для вимог до відповідача ОСОБА_2, оскільки цей строк позивачем при зверненні до суду з позовом 12 лютого 2015 року за умови, що договором було визначено строк його виконання - 26 грудня 2014 року, а також, що останній платіж відповідачем було здійснено 11 липня 2014 року, не було порушено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 у цій частині є безпідставними, та колегією суддів відхиляються.

В іншій частині рішення суду підлягає скасуванню та зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-190 цс15 від 16 вересня 2015 року.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо визначення загальної суми заборгованості у гривні не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

З наявних у справі письмових доказів убачається, що у даному випадку валютою кредиту є долар США та Банк 11 жовтня 2004 року отримав Банківську ліцензію № 27 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (а.с.129).

Правомірність надання кредиту в іноземній валюті у встановленому законом порядку не оспорена.

Тому доводи апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» щодо стягнення заборгованості по кредитному договору № 35/АА-249.07.2 від 27 грудня 2007 року, яка складається із заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 2272,00 долари США підлягають задоволенню.

Задовольняючи вимоги щодо стягнення суми інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою з обслуговування кредиту, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач отримав кредит в іноземній валюті, а оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Як встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін ґрунтуються на Кредитному договорі, предметом якого згідно п.1.1 є відкриття Банком Позичальнику відновлювальної кредитної лінії (згідно додаткової угоди № 2 від 04 липня 2010 року до Кредитного договору, переведеної у невідновлювальну кредитну лінію) на загальну суму 29493,00 доларів США.

Щомісячна плата за обслуговування кредиту відповідно до п.1.5.1 Договору встановлена в розмірі 0,15% від суми виданого кредиту.

За вказаних обставин, оскільки Банк видав ОСОБА_2 кредитні кошти не у національній валюті, а в доларах США, то рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою з обслуговування кредиту не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Крім цього, стягуючи з ОСОБА_2 пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, якою, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03 вересня 2014 року, у справі № 6-100цс14, зазначено, що ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Судом встановлено, що сума простроченої заборгованості за кредитом становить 2138,35 доларів США (еквівалент у національній валюті -33691,05 грн.), за процентами по кредиту - 133,65 доларів США (еквівалент у національній валюті -2105,74 грн.) , а всього - 2272,00 долари США (еквівалент у національній валюті -35796,79 грн.). Сума простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту становить 4166, 11 грн.

Нарахована позивачем пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 34388,24 долари США (еквівалент у національній валюті - 541808,44 грн.); за несвоєчасне погашення процентів по кредиту - 3331,23 доларів США (еквівалент у національній валюті - 52485,65 грн.), а також за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредитом - 56746,72 грн. значно перевищує суми простроченої заборгованості.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 вживав заходи щодо сплати щомісячних платежів та сплатив більшу частину кредиту, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно зменшення розміру пені підлягають задоволенню та з відповідача на користь позиівча необхідно стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами по кредиту в розмірі 15755,6 грн.; пеню за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту в розмірі 2000,00 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки зазначене положення закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту.

За таких обставин, апеляційні скарги ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.

Рішення суду в частині стягнутої з відповідача на користь позивача заборгованості по Кредитному договору № 35/АА-249.07.2 від 27 грудня 2007 року, скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму простроченої заборгованості по кредиту та процентах 2272,00 долари США, та 21921,71 грн. - яка складається з суми заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту - 4166,11 грн.; суми 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентах - 3056,26 грн.; суми 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою по обслуговуванню кредиту - 291,49 грн.; суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах - 15755,6 грн.; суми пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту в розмірі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Виходячи з розміру задоволених позовних вимог, на підставі ч.5 ст.88 ЦПК України необхідно змінити розподіл судових витрат, зменшивши розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» судового збору з 3654 грн. до 577,18 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» та ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року в частині стягнутої з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованості по кредитному договору скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість по кредитному договору № 35/АА-249.07.2 від 27 грудня 2007 року, яка складається із

заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 2272,00 долари США (дві тисячі двісті сімдесят два долари США);

простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту в розмірі 4166,11 грн. (чотири тисячі сто шістдесят шість грн. 11 коп.) грн.;

пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами по кредиту в розмірі 15755,6 грн.(п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять грн. 60 коп.);

пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту в розмірі 2000,00 грн.(дві тисячі грн.),

а всього - 2272,00 долари США (дві тисячі двісті сімдесят два долари США) та 21921,71 грн. (двадцять одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 71 коп.)

В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_2 відмовити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та в частині розподілу судових витрат,- зменшивши розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» судового збору з 3654 грн. до 577,18 грн. (п'ятсот сімдесят сім грн. 18 коп.).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді