Київський міжобласний апеляційний господарський суд

________________________________________________________________________

          01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.06                                                                                            Справа №  15/2519

 

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:          Шевченко  В. Ю. (доповідач по справі),

суддів:                                 Ткаченка  Б.О. суддів:                                 Мельника С. М.  

                                                                                                                               .

при секретарі судового засідання    Огієнко В.О.,

за участю представників:

від позивача:               Сівов Ю.Ю. –дов. №25 від 01.07.2006р., представник

від відповідача:         Побережна Н.П. –дов. № 1/10-051 від 03.07.2006р., представник

                                     Гарбуз І.Б. - дов. №7/10-051, від 03.07.2006 р., представник

розглянувши апеляційну скаргу Смілянської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 21.07.2005року

по справі №15/2519 (суддя Потапенко В.В.)

за позовом                  Відкритого акціонерного товариства „Лебединський насінневий завод”

до                           Смілянської об’єднаної державної податкової інспекції

про                 визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №№0000152301/0, 0000142301/0 від 19.04.2005р.,

в  с  т  а  н  о  в  и  в :

Відкрите акціонерне товариство „Лебединський насінневий завод” звернулося до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Смілянської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №№0000152301/0, 0000142301/0 від 19.04.2005р. (т.1 а.с.2-7).

Позовні вимоги обґрунтовуються, зокрема, тим, що висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту є помилковим, оскільки під час перевірки (акт перевірки від 15.04.2005р.) не були враховані зміни до договорів підряду та невірно застосовані штрафні (фінансові) санкції та з інших підстав.

Господарським судом Черкаської області, відповідно до ГПК України, прийняте рішення від 21.07.2005року по справі №15/2519, яким позов задоволено повністю (т.1 а.с.168-175).

Не погоджуючись із даним рішенням, Смілянська об’єднана державна податкова інспекція Черкаської області звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 року (т.1 а.с.180-187)

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.08.2005р. апеляційна скарга Смілянської ОДПІ була прийнята до провадження та призначений розгляд справи №15/2519 у судовому засіданні за участю представників сторін (т.1 а.с.178-179).

Позивач, згідно ст.96 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Черкаської області від 21.07.2005р. у справі №15/2519 залишити без змін.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року прийнято з посиланням на норми Кодексу адміністративного судочинства України (т.1 а.с.211-214).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За викладених обставин, та відповідно до п. 1 та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, справа №15/2519 повинна розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 31.10.2005р. було призначено по справі економічну експертизу та зупинено провадження до завершення її проведення. Ухвалою від 14.08.2005р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 18.09.2006р. апеляційний суд здійснив заміну відповідача-Смілянську об’єднану державну податкову інспекцію його процесуальним правонаступником –Державною податковою інспекцією у Шполянському районі (т.1 а.с.191-195).

В судовому засіданні 30.10.2006р. представники відповідача підтримали доводи своєї апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував та вважав що оспорюване рішення має бути залишене без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розпорядженням голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.08.2005р., 20.10.2005р., 18.09.2006р., 16.10.2006р. та виконуючого голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.08.2006р., 30.10.2006р. склад колегії суддів змінювався.

Вивчивши подані матеріали, заслухавши пояснення представників учасників провадження, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду виходить із наступного.

В період з 21.03.2005р. по 15.04.2005р. відповідачем проведена планова комплексна документальна перевірка позивача з питання дотримання податкового та валютного законодавства за ІV квартал 2003р. та 2004р., за результатами якої складений акт від 15.04.2005р. №197/23-00388932 (т.1 а.с.17-41).

В акті перевірки зазначено що позивачем припущені наступні порушення:

- п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” №22.05.1997р. від 22.05.1997р., яке виразилися у заниженні валового доходу та завищенні валових витрат, що призвело до завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування за перевіряємий період на суму 3365,70 тис. грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 та п.4.5 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 та п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., що призвело до заниження ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, за січень 2004р. на 36367 грн., за квітень 2004р. на 90955 грн., за серпень 2004р. на 244156 грн., зменшено ПДВ за лютий 2004р. на 36367 грн., травень 2004р. –на 90955 грн. та зменшено відшкодування ПДВ з бюджету за листопад 2003р. на 38616 грн. (сума відшкодована), за листопад 2004р. –на 51622 грн. (сума не відшкодована);

На підставі акту перевірки від 15.04.2005р. з посиланням на п.п.„б” п.п.4.2.2. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (далі –Закон №2181-ІІІ), п.4.5. ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.11.5 ст.11 Закону №168/97-ВР, п.п.17.1.3 ст.17 Закону №2181-ІІІ, ст.17 Указу Президента „Про деякі зміни в оподаткуванні” №857/98 від 07.08.1998р., відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000152301/0 від 19.04.2005 року, яким позивачу визначено суду податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 463602,00 грн., в тому числі 258555,00 грн. основного платежу та 205047,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т.1 а.с.43).

19.04.2005 року на підставі цього ж акту перевірки від 15.04.2005р., відповідачем, з посиланням на п.п.„б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ, п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону №2181-ІІІ, прийняте податкове повідомлення-рішення №0000142301/0, яким виявлене завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану за листопад 2004 року в розмірі 51622,00 грн.(т.1 а.с.42).

Дослідивши докази що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного суду вважає що постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

1. По питанню визначення податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 14399,00грн. (38616,00грн.-(23665,00грн.+552,00грн.)) і застосування штрафних санкцій за недоплату донарахованого податку на додану вартість у розмірі 38616,00 грн. та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 51622,00 грн. (59639,00грн.-8017,00грн.) за листопад 2004 року у податковому повідомленні-рішенні №0000142301/0 від 14.09.2005 року.

ТОВ «Лебединський насіннєвий завод” та ВАТ „Шарівське”, були укладені договір підряду №534 від 20.05.2003р., та додаткові угоди №1 та №2 від 16.11.2004 р. (т.1 а.с.49-52), за якими позивач доручив, а ВАТ „Шарівське” прийняло на себе зобов’язання виростити для позивача в 2003 році маточні буряки на площі 49,4 га, а в 2004 році насінники на площі не менше 88,7 га.

За додатковою угодою №1 від 16.11.2004 року, позивач поставляв (продавав) виконавцю 148 одиниць насіння цукрового буряка по ціні 325,00 грн. за кожну посівну одиницю і виконавець виконував роботи по вирощуванню насіннєвого технологічного матеріалу вже зі свого майна. За додатковою угодою №2 від 16.11.2004 року, позивач зобов’язаний придбавати вирощений виконавцем насіннєвий матеріал по ціні 8500 грн. за тонну.

На виконання договору №534 від 20.05.2003 року, позивач придбав у ВАТ „Шарівське” 42,098 тон насіння цукрового буряка по ціні продажу по 7083,33 грн. без ПДВ на загальну суму 257833,00 грн., в т.ч. ПДВ –59638,83 грн. Зазначену суму податку на додану вартість позивач включив у якості податкового кредиту до податкової декларації за листопад 2004 року.

06.05.2002р. ТОВ «Лебединський насіннєвий завод” та ВАТ „Шарівське” уклали договір №248 (т.1 а.с.44-46), за яким позивач доручив, а ВАТ „Шарівське” прийняло на себе зобов’язання виростити для позивача в 2002 році маточні буряки на площі 49,4 га, а в 2004 році насінники на площі не менше 144 га.

Угодами №2 та №3 від 28.12.2003 року (т.1 а.с.47-48) було змінено умови договору №248 від 06.05.2002р.  З урахуванням зазначених угод позивач зобов’язаний поставити (продати) 240 посівних одиниць насіння цукрового буряка по ціні 325,00 грн., а потім придбавати насіннєвий матеріал по ціні 8500,00 грн. за тонну.          

На виконання договору №248 відповідно до податкової накладної №84 від 27.11.2003 року, позивач придбав у ВАТ „Шарівське” 27,36 тон насіння цукрового буряка по ціні продажу по 7083,33 грн. без ПДВ на загальну суму 232560,00 грн., в т.ч. ПДВ –38760,00 грн. Позивач суму податку на додану вартість включив у якості податкового кредиту до податкової декларації за грудень 2003 року.

Відповідач вважає, що оскільки переходу права власності на насіння базисних технологічних компонентів від позивача до ВАТ “Шарівське” не відбулося, передача даного насіння не є об’єктом оподаткування ПДВ і право на податковий кредит у позивача не виникло. Вказані твердження відповідач обґрунтовує тим, що відповідні положення в договорах №248 та №534 відсутні, а додаткові угоди до них під час перевірки позивачем надані не були.

На підтвердження цього, відповідач посилається на акт перевірки від 15.04.2005р. (аркуш 14 акту), в підпунктах 2.5.3 та 2.5.4 якого зазначено, що згідно даних бухгалтерського та податкового обліку позивача відпуск насіння ВАТ „Шарівське” та отримання насіннєвого технологічного матеріалу від цього підприємства позивачем відображено як купівля-продаж.

Позивач заперечує ці ствердження і вказує, що перевіряючим для вивчення надавалася вся договірна документація, але ними вона вивчалася вибірково.

Апеляційний суд відхиляє наведене посилання відповідача і вважає, що висновок місцевого господарського суду про безпідставність висновку акту перевірки з цього питання є правомірним з огляду на наступне.

Договори №№248 та 534 та додаткові угоди до договору №248 були укладені в 2002-2003 роках, і до цих правовідносин мають застосовуватися положення чинного на той час ЦК Української РСР. Зміни до договору №534 були внесені додатковими угодами №№1,2 від 16.11.2004 року, тобто на час дії ЦК України.

Відповідно до ст.332 ЦК Української РСР за договором підряду підрядчик зобов’язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу.

За договором поставки згідно частини першої ст. 245 ЦК Української РСР організація-постачальник зобов’язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію, а організація-покупець зобов’язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Укладені між позивачем та ВАТ «Шарівське»договори №248 та №534 за своєю правовою природою є договорами підряду, оскільки ними передбачено, що підрядчик зобов’язується виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її (стаття 332 ЦК Української РСР). З урахуванням положень додаткових угод до договорів №248 та №534, позивач не доручає виконання робіт по вирощуванню маточних буряків та насінників, а поставляє ВАТ «Шарівське»насіння цукрового буряка і придбаває насіннєвий технологічний матеріал. Тобто, в кожному із зазначених договорів сторони поєднали два різні зобов’язання: поставка та придбання насіння цукрового буряка і поставка та придбання позивачем насіннєвого технологічного матеріалу.

Таке поєднання не є порушенням приписів законодавства чинного на час їх укладення, зокрема ст. 4 ЦК Української РСР, відповідно до якої цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Цивільний Кодекс України 2003 р., зокрема ст.ст. 627-628 Кодексу, прямо передбачає що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають право відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Додаткові угоди, які відповідач помилково не бере до уваги, сторонами не розірвані і в судовому порядку не визнані недійсними.

Посилання відповідача на те, що додаткові угоди до договорів №248 та №534 під час перевірки не були пред’явлені позивачем і не можуть враховуватися при вирішенні спору не береться до уваги апеляційним судом, оскільки прямо суперечить ст.ст. 69-70 КАС України.

Зазначені документи фактично існують, що не спростовується і самим відповідачем. Вони залучені до матеріалів справи в межах процесуальних прав позивача, і у господарського суду відсутні будь-які підстави не враховувати їх в якості доказів.

Крім цього, доводи позивача про те, що перевіряючим для вивчення надавалася вся договірна документація, підтверджуються змістом таблиці 3 (пункт 1.14. акту перевірки), у графі 10 якої зазначено, що договори і угоди вивчалися вибірково.

З огляду на викладе, місцевим судом правомірно визначено що договір №534 від 20.05.2003р., з урахуванням додаткових угод №1 та №2 від 16.11.2004 р., та договір №248 від 06.05.2002р., з урахуванням угод №2 та №3 від 28.12.2003 року, є господарськими операціями за якими відбувається продаж товарів.

Згідно п.1.4. ст.1 Закону №168/97-ВР, продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3 Закону №168/97-ВР, об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

У відповідності з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем відпуск насіння ВАТ „Шарівське” та отримання від нього насіннєвого технологічного матеріалу по бухгалтерському та податковому обліку правомірно проведено як купівлю-продаж. Зазначена обставина також підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи №230-Б (арк.27-28 висновку).

Тобто, згідно податкових накладних №30 від 28.12.2003 року, №31 від 28.12.2003 року, №2500 від 16.11.2004 року, №704 від 07.12.2004 року, виданих позивачем ВАТ „Шарівське”, позивачем правомірно було нараховано податок на додану вартість і включено до податкового зобов’язання в сумі 32234,00 грн. (грудень 2003 року –23665,00 грн., листопад 2004 року –8017,00 грн., грудень 2004 року –552,00 грн.) та правомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість за грудень 2003 року у розмірі 38616,00 грн. і за листопад 2004 року у розмірі 59639,00 грн. згідно податкових накладних відповідно №84 від 27.11.2003 року і №152 від 16.11.2004 року, виданих ВАТ „Шарівське”.

Таким чином, місцевий суд дійшов вірного висновку, що твердження відповідача про неправомірне нарахування позивачем податку на додану вартість і включення до податної декларації зобов’язання в сумі 32234,00 грн. (згідно податкових накладних, виписаних ним ВАТ „Шарівське” на відвантажене насіння №30 від 28.12.2003 року, №31 від 28.12.2003 року, №2500 від 16.11.2004 року, №704 від 07.12.2004 року; завищено податковий кредит за грудень 2003 року на 38616,00 грн. та листопад 2004 року на 59639,00 грн. згідно податкових накладних №84 від 27.11.2003 року на  суму  193077,50 грн., в т.ч. ПДВ - 38615,50 грн., №152 від 16.11.2004 року на суму 298194,17 грн., в т.ч. ПДВ - 59638,83 грн., є безпідставними і спростовуються фактичними обставинами, встановленим судом у процесі розгляду справи.

2. По питанню про завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 127322,00 грн., в тому числі за січень 2004 р. на 36367,00 грн. та квітень 2004 р. на 90955,00 грн., та заниження податкового кредиту у лютому 2004 р. на 36367,00 грн. та травні 2004 р. - на 90955,00 грн.

Спір по зазначеному питанню виник з приводу обчислення та сплати ПДВ за продукцію, імпортовану позивачем на підставі контрактів №СUU/2311-10 від 26.11.2003 р.,, №SА 01/04 від 05.02.2004 р., та №14-04-LEBEDIN від 02.03.2004 р.

Матеріалами справи доведено, що у грудні 2003 року укладено контракт №СUU/2311-10 від 26.11.2003 року, за яким позивач придбав у компанії CIMBRIA HEID GMRH (Австрія) конвеєрну сушарку в комплекті фактурною вартістю 178268,64 грн. (т.1 а.с.64-70), що підтверджується вантажно-митною декларацією №401967 від 29.12.2003 року (т.1 а.с.71). Сплата податку на додану вартість при митному оформленні товару проводилася шляхом видачі простого векселя №83354499086387 від 29.12.2003 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 36367,00 грн. з терміном погашення податкового векселя 27.01.2004 року (т.1 а.с.72).

Податок на додану вартість в розмірі 36367,00 грн. включений до податкового зобов’язання (рядок 6) декларації з податку на додану вартість за грудень 2003 року (т.1 а.с.56-58) та до рядка 19.1 цієї ж декларації (рядок коригування платежів з урахуванням положень про вексельну форму оплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України), до зменшення.

У січні 2004 року дана сума податку була помилково включена позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість було помилково включено податковий кредит в розмірі 36367,00 грн., що відображено в рядок 12.2 „Погашені податкові векселі, що дають право на збільшення податкового кредиту в поточному звітному періоді” та в рядок 19.2 цієї ж декларації рядок коригування платежів з урахуванням положень про вексельну форму оплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України,  (т.1 а.с.76-80).

У наступному місяці помилку було виправлено шляхом зменшення податкового кредиту на 36367,00 грн., про що свідчать дані журналу проводок, дані податкової декларації за лютий 2004 року (т.1 а.с.73-75). Податок на додану вартість у сумі 36367,00 грн. був повністю сплачений позивачем у лютому 2004 року шляхом погашення векселя відповідно до пункту 11.5. статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідач з цього приводу вважає, що позивачем порушено порядок послідовного відображення сум ПДВ по податковому векселю: у податковому періоді, наступному за звітним періодом, у якому був виданий податковий вексель, позивач одночасно відобразив суму податкового векселя у рядках 12.2 та 19.2, що призводить до нульового значення чистих сум податкових зобов’язань по розрахунках з бюджетом у звітному періоді, хоча йому необхідно було в січні 2004 року суму ПДВ по векселю –36367,00 грн. віднести в рядок 19.2, а в лютому 2004 року - до податкового кредиту в рядок 12.2.

Тобто, на думку відповідача, позивач в декларації за січень 2004 року зависив суму податкового кредиту (рядок 12.2) на суму ПДВ по векселю –36367,00 грн., який не був достроково погашений ні шляхом перерахування коштів до бюджету, ні шляхом заліку суми експортного відшкодування, а в лютому 2004 року - занизив податковий кредит на відповідну суму.

Під час розгляду справи також встановлено, що у березні 2004 року укладено контракт №SА 01/04 від 05.02.2004 року, відповідно якого позивач придбав у компанії F.Son.Kwizda Gmbh-Sarea Saatguttechnik (Австрія) масу для мінідражування фактурною вартістю 191565,33 грн. (т.1 а.с.81-85), що підтверджується вантажно-митною декларацією №410329 від 18.03.2004 року (т.1 а.с.87) та оформлено простий податковий вексель №83354499086388 від 18.03.2004 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 196299,75 грн., в т.ч. ПДВ –39259,95 грн., з терміном погашення - 16.04.2004 року (т.1 а.с.86).

Відповідно до контракту №14-04-LEBEDIN від 02.03.2004 року позивач придбав у корпорацією FМС corporation Agricultural Products Group Philadelphia фурадан фактурною вартістю 258475,90 грн. (т.1 а.с.88-93), що підтверджується вантажно-митною декларацією №410341 від 19.03.2004 року (т.1 а.с.94) та оформлено простий податковий вексель №83354411093722 від 19.03.2004 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 258475,90 грн., в т.ч. ПДВ - 51695,18 грн., з терміном погашення 16.04.2004р. (т.1 а.с.95).

Загальна сума імпортованих товарів за березень 2004 року становить 454775,65 грн., в т.ч. сума ПДВ –90955,00 грн., сплата якого оформлена податковими векселями на дані товари.

У квітні 2004 року позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість було помилково включено податковий кредит в розмірі 90955,00 грн., що відображено в рядку 12.2 (т.1 а.с.99-102).

У наступному місяці помилку було виправлено шляхом зменшення податкового кредиту на суму 90955,00 грн., що підтверджується даними журналу проводок, податкової декларації за травень 2004 року (т.1 а.с.129-133), змістом п.2.5.1. акту перевірки від 15.04.2005р., в останньому абзаці якого вказано, що податковий кредит на суму 90955,00 грн. було завищено в квітні 2004 року і занижено в травні 2004 року.

Податок на додану вартість у сумі 36367,00 грн. та у сумі 90955,00 грн. згідно до п.11.5. ст.11 Закону був повністю сплачений позивачем відповідно у лютому та травні 2004 року шляхом погашення простих податкових векселів №83354499086387 від 29.12.2003 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 36366,80 грн. з терміном погашення векселя 27.01.2004 року, №83354499086388 від 18.03.2004 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 39259,95 грн. з терміном погашення векселя 16.04.2004 року, №83354411093722 від 19.03.2004 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 51695,18 грн. з терміном погашення 16.04.2004 року.

Відповідач з цього приводу вважає, що позивач при відображенні в податковому обліку податкового зобов’язання та податкового кредиту суми ПДВ, яке було оформлено векселями, допустив аналогічне порушення, що і у випадку з придбанням конвеєрної сушарки: суму податку –90955,00 грн. включив до податкового зобов’язання (рядок 6) декларації за березень 2004 року та до рядка 19.1 цієї ж декларації до зменшення, у квітні 2004 року дана сума податку була включена позивачем в рядок 12.2 та в рядок 19.2 цієї ж декларації до збільшення, хоча позивачу необхідно було в квітні 2004 року віднести суму ПДВ по векселю - 90955,00 грн. в рядок 19.2 до збільшення, а в травні 2004 року - до податкового кредиту в рядок 12.2.

У висновку до акту перевірки від 15.04.2005р. відповідач вказує, що за результатами перевірки, враховуючи розбіжності у визначенні податкового зобов’язання та податкового кредиту, встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за січень 2004 року на 36367,00 грн., за квітень 2004 року на 90955,00 грн. та зменшено податок на додану вартість за лютий 2004 року 36367,00 грн., за квітень 2004 року на 90955,00 грн. та зменшено податок на додану вартість за лютий 2004 року на 36367,00 грн. і за травень 2004 року на 90955,00 грн.

Ніяких донарахувань до суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість у зв’язку з встановленими обставинами завищення та заниження податкового кредиту відповідачем не проводилося.

Штрафні (фінансові) санкції в сумі 18184,00 грн. (завищення податкового кредиту в січні 2004 р.) та в сумі 45478,00 грн. (завищення податкового кредиту в квітні 2004 р.), які визначені за податковим повідомленням-рішенням №0000152301/0 від 19.04.2005 року, застосовані до позивача з посиланням на п.п.„б” п.п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону №2181-ІІІ та на п.п.17.1.3 п.17.3 ст.17 Закону №2181-ІІІ.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що висновок місцевого суду про безпідставність застосування вказаної штрафної (фінансової) санкції відповідає діючому законодавству виходячи з наступного.

Штраф, встановлений підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-ІІІ, застосовується у випадку коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

Як підтверджено матеріалами справи і не спростовується учасниками провадження, позивач самостійно виявив факт заниження ним податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість шляхом помилкового віднесення даних сум податку до податкового кредиту у січні 2004 року на 36367,00 грн. та квітні 2004 року на 90955,00 грн. і самостійно виправив дану помилку шляхом зменшення податкового кредиту у лютому 2004 року на суму 36367,00 грн. та травні 2004 року на суму 90955,00 грн. Податок на додану вартість у зазначених сумах ним також сплачений відповідно до діючого законодавства.

Посилання відповідача на пункт 17.2 ст. 17 Закону України  №2181-ІІІ, як на підставу застосування зазначеної штрафної (фінансової) санкції апеляційним судом відхиляється.

Відповідно до підпункту б) пункту 17.2 ст. 17 Закону України  №2181-ІІІ, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів зобов'язаний: відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами, під час виправлення припущеної помилки позивач не збільшив податкове зобов’язання на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків, не здійснив самостійного донарахування цієї суми податкових зобов'язань і, таким чином, не може вважатися повністю звільненим від адміністративного штрафу.

Втім, за змістом п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 та п.п."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України №2181-ІІІ, штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) застосовується у разі, коли платник податку припустився порушення, воно певний час тривало і було виявлене лише при проведенні документальної перевірки податковим органом.

В даному випадку заниження суми податкового зобов'язання позивач виявив і виправив самостійно, контролюючий орган податкове зобов”язання не визначав і донарахування не проводив. За таких обставин позивач не може нести відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого пов’язується з тим, через який час після порушення податковий орган прийняв відповідне рішення. Тобто, нарахування позивачу штрафу за кожний з податкових періодів, починаючи з податкового періоду, на який припадає недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання ним податкового повідомлення від контролюючого органу, не ґрунтується на Законі України №2181-ІІІ.

Таким чином, штрафна (фінансова) санкція встановлена підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 ст. 17 Закону України  №2181-ІІІ не передбачена для того порушення, яке фактично припустив позивач, і вона  застосована відповідачем неправомірно.

3. По питанню про заниження позивачем податкового зобов’язання за серпень 2004 року в сумі 244156,00 грн. та про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% від даної суми ПДВ.

Перевіркою встановлено, що у декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 року (рядок 8) позивачем проведено коригування податкового зобов’язання у сторону зменшення на 244156,00 грн. як зменшення зобов’язань по безнадійній заборгованості ВАТ „Червонознам’янський цукровий завод”, яка виникла по розрахунках за отримане ним від позивача насіння цукрового буряка.

Ухвалою господарського суду Одеської області по справі №17-2-24-32-7-2/3326 від 16.12.2003 року про визнання ВАТ „Червонознам’янський цукровий завод” банкрутом було ухвалено ліквідувати підприємство у зв’язку з банкрутством і виключити з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Підставою для проведення коригування був розрахунок №4 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної з датою коригування 10.05.2004 року.

Відповідач наполягає на тому, що позивач в порушення приписів абз.1,2 п.4.5 ст.4 Закону №168/97-ВР зробив коригування податку на додану вартість в серпні 2004 року, на той час коли ВАТ „Червонознам’янський цукровий завод” був виключений з реєстру платників податку на додану вартість  (10.01.2004 року) та його реєстрація скасована (27.01.2004 року). Вказане твердження він обґрунтовує в акті перевірки абзацом другим п.4.5 ст.4 Закону №168/97-ВР ( в редакції яка діяла на серпень 2004 р), де зазначено що порядок, передбачений цим пунктом, не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником податку.

Позивач стверджує, що відповідач зробив хибний висновок про застосування позивачем зменшення зобов’язання внаслідок зміни суми компенсації за продаж товарів, оскільки позивач зменшив своє податкове зобов’язання не внаслідок коригування податку на додану вартість, а внаслідок визнання боргу покупця безнадійним.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що відповідач безпідставно визначив позивачу заниження податкового зобов’язання на суму 244154,00 грн. та донарахував штрафну (фінансову санкцію) в сумі 122078,00 грн., і висновок місцевого суду по зазначеному питанню ґрунтується на діючому законодавстві.

Згідно абз.1 п.4.5. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР, в редакції що діяла на час складання позивачем декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 року, у разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування.

При цьому продавець зменшує суму податкового зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю.

Відповідно до абз.3 п.4.5. ст.4 Закону №168/97-ВР правила, визначені цим пунктом, застосовуються також при збільшенні суми валових витрат або валового доходу платника цього податку внаслідок проведення процедур врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості відповідно до положень ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” чи визнання боргу покупця безнадійним із інших причин, визначених законом.

Згідно п.1.25. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п.12.1.1 п.12.1. ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” право на збільшення суми валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах виникає у платника податку, якщо протягом такого звітного періоду він звертається до суду з позовом заявою) про порушення справи про банкрутств покупця.

Відповідно до п.п.5.2.8. п.5.2. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Тобто, із змісту наведених приписів податкового законодавства вбачається, що положення абзацу 2 п.4.5. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР відноситься саме до випадку зміни суми компенсації за поставку товарів в розрахунках між двом діючими господарюючими суб’єктами.

В даному випадку зменшення позивачем суми податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість відбулося не в зв’язку з переглядом цін під час проведення розрахунків, а в зв’язку з визнанням боргу покупця безнадійним, що стало відомо позивачу після отримання звіту ліквідатора у травні 2004 року.

Обґрунтованість здійснення позивачем зазначеного коригування в декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 року, підтверджується також висновком судово-бухгалтерської експертизи №230-Б (арк.29 висновку).

Відповідно до вищезазначеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що в результаті невірного висновку відповідача про зменшення позивачем суми податкового зобов’язання внаслідок зміни суми компенсації за продаж товарів, було безпідставно донараховано позивачу 244156,00 грн. податку на додану вартість, і відповідно безпідставно застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 122078,00 грн. (50% від цієї суми).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, саме на відповідача законодавство покладає обов’язок підтвердити документально висновки викладені в його рішеннях.  

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Доказів, які б підтвердили відповідність діючому законодавству податкових повідомлень-рішень №№0000152301/0, 0000142301/0 від 19.04.2005р., прийнятих Смілянською ОДПІ, відповідачем не надано.

Апеляційний господарський суд порушив апеляційне провадження та почав перегляд справи відповідно до положень ГПК України.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, який почав діяти з 01.09.2001 р., після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 195, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Черкаської області від 21.07.2005р. у справі №15/2519 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та у відповідності до чинного матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись: п.1 ст.198, ст.200, п.1 ст.205 КАС України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

у х в а л и в:

1.          Рішення господарського суду Черкаської області від 21.07.2005р. у справі №15/2519 залишити без змін, а апеляційну скаргу Смілянської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області - без задоволення.

2.          Справу №15/2519 повернути до господарського суду Черкаської області.

Ухвала апеляційного господарського суду, відповідно до ст. 254 КАС України, набирає чинності з моменту її проголошення.

          Ухвала апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                          Шевченко  В. Ю.                                            Судді:                                                                                      Ткаченко  Б.О.  Судді:                                                                                      Мельник С. М.