Київський міжобласний апеляційний господарський суд

________________________________________________________________________

          01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.06                                                                                            Справа №  22/312

 

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:          Федорова  М. О. (доповідач по справі),

суддів:                                 Міщенко  П. К. суддів:                                 Рудченка С.Г.  

                                                                                                                              .

При секретарі судового засіданні  Огієнко В.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.10.2006.року

розглянувши  у  відкритому судовому  засіданні  апеляційну скаргу ТОВ «Наука-Агро-Маяк», с. Малий Кобенячок, Полтавська область на рішення господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 року

по справі  №22/312 (суддя Георгієвський В.Д.)

за позовом                    Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів, м. Полтава

до                              ТОВ «Наука-Агро-Маяк», с. Малий Кобенячок

про                              стягнення 18224,25 грн., пені –359,02 грн.

ВСТАНОВИВ :

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Наука-Агро-Маяк»про стягнення 18224,25 грн., пені –359,02 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 по справі №22/312 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, відповідач звернувся до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07.09.2006р.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального  та процесуального права.

Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 02.10.2006р. відкрито апеляційне провадження по справі №22/312 та, відповідно до ухвали від 03.10.2006р., проведені підготовчі дії, достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду. Ухвалою від 04.10.2006р. розгляд справи №22/312 призначено на 19.10.2006р.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 195 кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

У відповідності до п.4 частини третьої ст.129 Конституції України, та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як зазначається в частині першій ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі  яких   суд     встановлює наявність  або  відсутність  обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Постановою місцевого суду від 07.09.2006 року позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за недотримання в 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 3 робочих місць на підставі ст. 20 Закону України  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі Закону) задоволено повністю.

Колегія суддів вважає, що вказана постанова місцевого суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 20 Закону підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємства за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Частина 1 ст. 19 Закону встановлює норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 ст. 18 Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі-органи працевлаштування інвалідів).

Відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок  працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 «ІІро організацію робочих місць, та працевлаштування інвалідів» (далі - Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділеним Фонду соціальною захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів: щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів: інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих міст, для працевлаштування інвалідів.

Згідно з п. З Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників  МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

До того ж, пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.19 Закону та зазначеною Положення, на підприємства покладається обов’язок вжити відповідних заходів для забезпечення встановлених нормативів та направити повідомлення відповідним органам.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав інформацію про інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, що передбачено п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05 1995 р. № 314.

Згідно статистичного звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі № 10-ПІ за 2005 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві складає 99 осіб, відповідно 4% норматив кількості робочих місць становить 4.

Фактично на підприємстві на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність –1 особа.

Сума штрафних санкцій, яку необхідно перерахувати за не створення робочих місць для інвалідів в зв’язку з невиконанням 4% нормативу,  визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та витрачання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 28.12.2001р. №1767, обчислюється діленням фонду оплати праці штатних працівників (601400 грн.) на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу (99 ос.) (601400 грн. : 99 ос. = 6074,75 грн.). Отже, середньорічна заробітна плата в 2005 році складала 6074,75 грн.

Таким чином, підприємство, згідно з вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинно сплатити штрафні санкції в розмірі 6074,75 грн. х 3 = 18224,25 грн. за нестворення для працевлаштування інвалідів 3 робочих місць.

Колегія суддів апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, цілком погоджується з висновками місцевого суду щодо факту ухилення відповідача від працевлаштування інвалідів правомірними та такими, що відповідають обставинам справи, вважає рішення в цій частині законним та обґрунтованим.

Проте, вважає за необхідне оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача пені, оскільки звертає увагу на те, що пеня розраховується з суми накладеного штрафу, а штраф в свою чергу накладається за рішенням суду.

Виходячи з наведеного вбачається, що пеня нарахована без врахування зазначеного, тобто до того, як судом визначено розмір штрафу.

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов’язання щодо створення робочих місць відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 року по справі №22/312 підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Апеляційну скаргу ТОВ «Наука-Агро-Маяк», с. Малий Кобенячок, Полтавська область на постанову господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 року по справі №22/312 задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 року по справі №22/312 скасувати в частині стягнення з ТОВ «Наука-Агро-Маяк»на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пені в сумі 359,02 грн.

3.          В стягненні пені Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів –відмовити.  

4.          В іншій частині постанову господарського суду Полтавської області від 07.09.2006 року по справі №22/312 залишити без змін.

5.          Матеріали справи №22/312 повернути до господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя:                                                                         Федоров  М. О.                                            Судді:                                                                                     Міщенко  П. К.  Судді:                                                                                     Рудченко С.Г.